Із залізничного насипу, який сполучає усі промислові райони Луганщини, видніються пейзажі війни: розбиті домівки, згорілі поля, дахи. Живі тут лише центральні вулиці. Решта – мертва зона. Це Станиця Луганська. Крайня точка. Наступна зупинка – блокпост проросійських бойовиків.
У Станиці Луганській функціонує єдиний на Луганщині контрольно-пропускний пункт в’їзду-виїзду з окупованої території. Синьо-жовто бетонні блоки розділяють східну Луганщину: перед бетоном – українські силовики, а по той бік – проросійські бойовики.
Поряд прошиті наскрізь колони автостанції, розбитий дах адміністративної будівлі й годинник, час на якому зупинився два роки тому
Усіх, хто приходить на синьо-жовто сторону бетону, вітає рекламний щит із написом «Станиця Луганська – це...» Вітер чи осколок міни зірвав частину напису. Напис промовляв: «Україна». Поряд прошиті наскрізь колони автостанції, розбитий дах адміністративної будівлі та годинник, який зупинився два роки тому.
Чим більше вечоріє, тим менше людей гуляють вулицями
На КПВВ жінки із сумками в клітиночку спішать в бік центру Станиці Луганської. Усміхаються і, опустивши очі, намагаються відвернутися від фотокамери. Ближче до станції сформувалася черга у декілька сотень людей. Запускають по п’ятеро. Це – перехід на «ту» сторону. І єдине місце, де серед білого дня можна зустріти людей. Ще місцевих можна побачити біля банкоматів і магазинів. І чим більше вечоріє, тим менше людей гуляють вулицями.
У розбитому будинку по вулиці Лебединського з-під завалів виглядає обпечене бильце ліжка. Залишається надія, що в момент обстрілів там ніхто не спав. Розвали ніхто не розбирає.
У ці будинки ніхто не заходить. Там можуть бути снаряди, які не здетонували
З цим люди живуть. До цього вже звикли. Місцеві знають, що туди краще не йти. Мертві вулиці
По вулиці Москва-Донбас кожен будинок – як мінімум, із розбитим вікном. Максимум – зруйнований до фундаменту. У ці будинки ніхто не заходить. Там можуть бути снаряди, які не здетонували. І це не безпідставна фраза. По вулиці Москва-Донбас, 26, стоїть двоповерхова будівля. Без вікон і дверей. Всередині докупи згорнулася цегла і нагадує будівельний майданчик, який давно закинули. Посеред цегли виблискує металічний циліндр. І якщо добре придивитися, то це – підствольна граната, яка не здетонувала. Такі набої можна зустріти не тільки в будівлях. Така ж підствольна граната лежить під тим же вікном, «захована» у траві. Ці снаряди специфічні: не стійкі, мають властивість самоліквідовуватися. Достатьно легкого дотику, і граната вибухне. З цим люди живуть. До цього вже звикли. Місцеві знають, що туди краще не йти. Мертві вулиці.
Люди, які залишилися тут, у Станиці Луганській, живуть в терорі. Їх тероризує страх і невизначеність
Між міським райвідділком міліції і конторою місцевого адвоката, вздовж тієї ж вулиці Москва-Донбас, тягнеться довгий слід гусеничної техніки. Посеред асфальту лежить іграшковий воїн: відірвані руки, поцарапане тіло, обличчям у землю. Тут час зупинився, на порозі кожного дому росте трава й кущі по коліна.
Люди, які залишилися тут, у Станиці Луганській, живуть в терорі. Їх тероризує страх і невизначеність. Кожен, з ким би ми не спілкувалися, – просить привезти із собою мир.
Валентина Волкова пережила найбільші обстріли. Мешкає майже біля крайнього посту української армії. Зі сльозами згадує обстріли. Каже, що зробила собі ще замолоду ґанок – завжди розставляла горщики там і вирощувала розсаду. Сьогодні там розбиті вікна і пробита стеля – це наслідки обстрілу крупнокаліберною зброєю. За словами Валентини Волкової, коли почали стріляти – була з чоловіком вдома.
Ну куди я без нього, як я його покину?Валентина Волкова
«Він – інвалід першої групи, пересувається на милицях. Лежав на ліжку. Ну куди я без нього, як я його покину? Він лежав на ліжку, а я залізла під стіл. В підвал із ним не могли залізти», – зі слізьми на очах згадує жінка.
Її чоловік під час Другої світової війни отримав поранення в голову, але вижив, хоча й самостійно ходити більше не зміг. Так сталося, що йому доводиться переживати другу війну. І їм, насправді, пощастило, оскільки перед будинком – залізничний насип, по ліву сторону – висока дорога. Валентина Волкова відбудовується і продовжує жити. Плаче і боїться. Боїться, що почнуться обстріли знову.
Поки на Луганщині спокійно. В штатному режимі функціонує КПВВ, люди активізувалися, повертаються до свої будинків, відбудовуються і продовжують мирне життя в невизначеності й очікуванні.
Мертві вулиці Станиці Луганської (фотогалерея)
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
Станично-Луганський КПВВ: прірва у півтора кілометра (фотогалерея)
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
-
Андрій Дубчак
Засновник проєкту Donbas Frontliner.
Розповідаю про війну на Донбасі через історії військових і цивільних: https://www.instagram.com/andriy.dubchak
Фотограф. Кореспондент. На Радіо Свобода працюю з лютого 2003 року. Виконую функції редактора інтернет-сайту, займаюсь мультимедіа, SEO, фотографією, пишу. Народився 1976 року в місті Калинівка Вінницької області. Закінчив механічний факультет ВДСГІ, КПІ ФІОТ, «Журналістика цифрового майбутнього» Могилянської школи журналістики. Лауреат конкурсу Lovie Awards у номінації Інтернет-відео за «відео з йолки». Фіналіст конкурсу European Media Digital Award 2019 у номінації «Engagement». Золота медаль шостого міжнародного конкурсу репортерської фотографії LifePressPhoto у номінації «Гарячі новини (одиночне фото)».
-
Мар'ян Кушнір
Мар’ян Кушнір працює на Радіо Свобода із 2015 року, висвітлює події російсько-української війни як фронтовий кореспондент. У березні 2022 року отримав контузію під час зйомок штурмових дій у ході відбиття російського наступу на Київщині.
Протягом усіх років війни, спочатку гібридної, а потім і повномасштабної, він документує бойові дії на всіх гарячих напрямках – на Київщині, Харківщині, Донеччині, Запоріжжі, Херсонщині. Кушнір є лауреатом журналістської премії «Честь професії» за 2022 і 2024 роки.
Його матеріал «Бій на Київщині: Українські військові пішли у контрнаступ» переміг у номінації «Найкраще новинне висвітлення резонансної події», а згодом журі відзначило репортаж «ЗСУ пішли в контратаку під Бахмутом: перші кадри з поля бою».
У 2023 році Мар'ян Кушнір отримав спеціальну відзнаку від Bucha Journalism Conference за «непохитність відданості принципам і цінностям журналістської професії та винятковій мужності під час російсько-української війни».
У лютому 2026 року отримав орден «За мужність» за порятунок чотирирічної дитини з квартири, охопленої вогнем унаслідок російської атаки ударними дронами на Київщині