Доступність посилання

ТОП новини

Жінка в умовах війни – це об’єкт насилля – дослідниця


Фото зі сторінки Українського інституту національної пам’яті
Фото зі сторінки Українського інституту національної пам’яті

Стартував проект Українського інституту національної пам’яті «Війна не робить винятків. Жіночі історії Другої світової»

Львів – У День пам’яті та примирення цього року Український інститут національної пам’яті розпочав проект «Війна не робить винятків. Жіночі історії Другої світової». Це історії про участь жінок у військовій формі на передовій, про жінок, які захищали своїх дітей під час окупаційних режимів, які були в українському підпіллі, й тих, які просто чекали своїх синів і чоловіків із війни, рятували чужих дітей.


Дослідники зібрали близько 12 історій жінок на війні. Середи них настоятелька греко-католицького монастиря Олена Вітер, яка за співпрацю з ОУН була заарештована НКВС і засуджена до смертної кари. Вона була у числі тих одиниць, які пережили розстріли у тюрмі на Лонцького у Львові. Це була, як згадують свідки, найжахливіша і найкривавіша в’язниця.

Під час німецької окупації черниця Олена Вітер не виїхала за кордон, як це зробили чимало галичан, а залишилась у місті. Вона рятувала євреїв за завданням митрополита Андрея Шептицького. Але у 1945 році була арештована вдруге радянськими окупантами разом з іншими монахами та духовенством УГКЦ. Пройшла заслання, була звільнена і прожила решту життя скромно на Тернопільщині. Це перша жінка серед українців, яка у 1976 році отримала звання «Праведник народів світу».

Галина Черненко
Галина Черненко

Історія Галини Черненко, ветерана радянсько-німецької війни, не увійшла у проект. Вона була однією жінкою серед солдатів. Пішла добровільно служити у радянську армію у 18 років у 1943 році. Родом була з Кавказу, пройшла від Курська до Берліна санітарним інструктором.

Ніяких жартів і ставились до мене належно. Ніхто до мене не залицявся, все залежить від жінки, у мене було виховання кавказьке, де поважали жінок
Галина Черненко

«Я навіть не уявляла, щоб мені сказали, йдемо, мовляв, спати, такого і близько не було. Мене поважали, як і кожного солдата. Ніяких жартів і ставились до мене належно. Ніхто до мене не залицявся, все залежить від жінки, у мене було виховання кавказьке, де поважали жінок. Моя мотивація служити? У мене була важка ситуація, я була родом з Кавказу, ми жили у Харкові, нас німці вважали євреями, посадили у тюрму, там ми тиждень сиділи. Я сама перейшла кордон, щоб піти у Червону армію», – каже Галина Черненко.

Жінки мусіли себе відстоювати

Жінки на війні зустрілись із двома репресивними машинами. Кожна обирала для себе власну модель поведінки, спосіб життя – хтось чинив опір, хтось корився. Науковий дослідник музею «Тюрма на Лонцького» Олеся Ісаюк говорить про те, що жінкам було складніше, ніж чоловікам.

Жінка мусила дбати про свою безпеку подвійно
Олеся Ісаюк

«Традиційна культура залишала жінку в чітко обумовленому просторі: дитина-кухня-церква, – каже дослідниця. – Жінка в такому випадку сприймалась як додаток до чоловіка, не претендуючи на окрему роль. Тому жінка, щоб досягнути успіху у житті, змушена була докласти надзусиль. Жінка в умовах війни – це об’єкт насилля, вона не могла оборонятись через фізичну будову. Водночас жінка мусила дбати про свою безпеку подвійно. Стратегія була різна – шукали захисту у чоловіках високопоставлених, тобто вийти заміж чи стати коханкою, жінка почала поводитись, як чоловік. Коли чоловіки йшли на фронт, в УПА, жінка ставала об’єктом репресій, на її плечі падало все – господарство, діти, робота. Діяло правило – не показуватись, не висуватись, сидіти тихо, щоб вижити. Інший варіант – виглядати погано, ставати «чоловіком» і поводитись так, і одягатись».

Жінки йшли служити добровільно з різними мотиваціями, хтось із ідейних міркувань, хтось рятувався. У проекті змальована історія Людмили Фої, яка була комсомолкою, а стала українським повстанцем, загинула у 1950 році під час бою УПА з НКВС. У 1943 року жінка організувала в Києві збір медикаментів для упівців. Уперше з повстанцями познайомилась на Волині. Вона працювала на розвідку УПА, а вдавала, що співпрацює з НКВС. Передавати радянській владі дані, які були вигідні УПА, їй вдалось протягом півроку.

Олеся Ісаюк зауважує, що жінок охоче використовували у розвідці – привабливі, говіркі, вміють захоплювати чоловіків. Тому кожна спецслужба використовувала жінок.

«Жінка могла пройти всю війну і бути солдатом, але поверталась у рідне село і за нею йшов поганий слух, із відповідним підтекстом. У війну жінка дуже часто ставала об’єктом сексуальних домагань, їй щоб подолати «скляну стелю», тобто дістатись посади, треба докласти великих зусиль. Треба було докласти зусиль, щоб зберегти власний простір недоторканності. Жінки ставали часто об’єктами жартів», – зазначила науковець.

Ці жіночі історії у роки війни – лише початок. Кожен може написати історію когось із рідних. Бо правду про Другу світову війну ще доведеться осмислювати і переосмислювати не один рік, допоки ще живі поодинокі ветерани і допоки жива пам’ять про рідних і біль втрати ще важкий.

  • Зображення 16x9

    Галина Терещук

    В ефірі Радіо Свобода – з 2000 року. Закінчила факультет журналістики Львівського національного університету імені Франка. Маю досвід роботи на телебаченні і в газеті.

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG