Вікторія Пархоменко
Львів – Олександр Завертаний – ЛГБТ-активіст, студент та регіональний представник Всеукраїнської благодійної організації «Точка опори». 12 червня він збирається на Марш рівності у Києві. У переддень акції Олександр Завертаний розповів свою особисту історію, а також те, коли зіткнувся з агресивною дискримінацією та чому не боїться відстоювати права ЛГБТ.
– Коли Ви зрозуміли, що Ви – гей?
– Десь у років 13, але через високий рівень внутрішньої гомофобії визнав це майже в 19.
– Як батьки відреагували на таку новину?
– Для них це було трошки неочікувано. Я їм розказав вранці, на Різдво. Батько тоді дивився телевізор. Він так і продовжував дивитися в одну точку хвилин 10. А мама тоді їла – і вона подавилася. Але потім ми поговорили. Тепер все цілком нормально. Я мамі показую своїх хлопців, вона їх оцінює.
– Тобто Ваші батьки спокійно ставляться? Прийняли Вас таким, яким Ви є?
– Мама більше прийняла, а батько досі надіється, що я змінюся.
– Ви зустрічалися з агресивними проявами дискримінації та гомофобних настроїв у зв’язку з Вашою сексуальною орієнтацією?
– Так, зустрічався – на Фестивалі Рівності 19 березня (у Львові – ред.). Крім цього випадку, із агресивною дискримінацією не стикався. Переважно дискримінація була така: мовляв, є речі, про які можна говорити, а є такі, про які не можна говорити. Мовляв, я маю це сам розуміти. Я хотів провести лекцію в «політесі» (університеті «Львівська Політехніка» – ред.) і так мені відповів чоловік, який був відповідальний, до якого я звернувся, щоб організувати захід.
– Тобто провести лекцію так і не вдалося?
– Ні, але я ще раз спробую.
– 12 червня в Києві буде Марш рівності. Ви збираєтеся на нього?
– Так.
– Артем Скоропадський, прес-секретар «Правого сектору», висловився у «Фейсбуці», що організатори заходу ще мають час відмовитися, адже вони (маючи на увазі радикалів) хочуть перетворити Марш рівності на «криваву кашу» . Вас це не зупиняє?
– Погрози завжди є, але це – не привід зупинятися. Держава має забезпечити захист будь-яким громадянам, які хочуть провести якусь публічну зустріч, що не суперечить закону. Є право на мирні зібрання, право на свободу слова, й у даному випадку ті люди, які будуть погрожувати і загрожувати фізично Маршу рівності, будуть поза законом.
– Ви оптиміст щодо прав людини для ЛГБТ?
– Якщо взяти мій приклад, то моя студентська група та знайомі лібералізувалися за 2 роки. Тому що я був біля них і постійно з ними спілкувався.
– Своєю присутністю Ви зробили їх толерантнішими?
– Так. Якщо більше людей будуть робити камінг-аут (відкрите визнання людиною своєї належності до сексуальної меншини – ред.), це не стане чимось дивним. Більшість людей думає, що ЛГБТ десь там, невідомо де. А насправді це – люди, які можуть працювати з будь-ким із нас – у компанії, на заводі, провідниками в поїздах, у ресторанному сервісі, адміністрації, будь-де.
– Ви й надалі плануєте займатися правозахисною діяльністю та правами ЛГБТ?
– Так.
– Якби Ви дивилися в очі агресивному гомофобу, що б йому сказали? Чи є взагалі сенс говорити з такими людьми?
– Звичайно, є сенс говорити. Я би скоріше не сказав, а почав би запитувати. Тому що людина дуже часто не може відпоcвіти на запитання, чому ЛГБТ – це погано. Ти хоч розумієш, що таке ЛГБТ? Що саме тебе хвилює в поведінці ЛГБТ? Люди дуже часто не знають, що відповісти. Гомофобія – це ірраціональна ненависть. Чіткого, логічного пояснення багато хто просто не має. Тому, на мій погляд, більш дієві – не стверджувальні фрази з мого боку, а запитання. І дискусія.
Слухати розмову повністю:
На цю ж тему:
08.06.2016
На місце питання мови і Бандери виходить ставлення до ЛГБТ – Ярослав Грицак
07.06.2016
Троє проти Деканоїдзе: чи дійсно поліція посварились через ЛГБТ?
