Що відбувається з українськими добровольчими батальйонами. Війна начебто є, а офіційно немає – офіційно це антитерористична операція. У добровольчих батальйонів особливі відносини з армією і з правоохоронними органами. У всьому цьому ми спробуємо зараз розібратися разом з моїм колегою, ведучим програми «Донбас.Реалії» Української служби Радіо Свобода Олексієм Мацукою. Ми запросили до участі в цій розмові громадського активіста, в нещодавньому минулому бійця добровольчого батальйону «Артемівськ» Віталія Овчаренка. Ви вже не будете служити в цьому добровольчому батальйоні, а багато ваших товаришів продовжують служити. Яка там ситуація?
Віталій Овчаренко: Мій батальйон, по суті, розформували. Після Дебальцевської операції, коли ми вийшли, перед нами постало запитання: що далі робити з батальйоном? Частина хлопців просто звільнилася з різних причин, частина перевелася в підпорядкування донецькому главку, частина перевелася в інші батальйони (здебільшого це був «Дніпро-1»). Багато звільнилися, щоб піти в Збройні сили України, продовжувати служити. Тому можна говорити, що мого батальйону немає.
Батальйони припинили своє існування в тому вигляді, в якому ми їх пам'ятаємо навесні, влітку і восени 2014 року. Зараз це вже залишки того добровольчого руху, який був. На жаль, на сьогоднішній момент вони вже не відіграють тієї ролі, яку відігравалиВіталій Овчаренко
Зараз ми бачимо, що в батальйоні «Дніпро-1» відбулися обшуки, а інші батальйони, по суті, припинили своє існування в тому вигляді, в якому ми їх пам'ятаємо навесні, влітку і восени 2014 року. Зараз це вже залишки того добровольчого руху, який був, до цього ставляться вже як до пройденого романтичного етапу в своєму житті. На жаль, на сьогоднішній момент вони вже не відіграють тієї ролі, яку відігравали.
Це такий унікальний феномен у нашому українському суспільстві: нам 25 років говорили, що немає людей, здатних до війни, до оборони держави, немає пасіонаріїв. Потім у нас трапився Майдан, де піднялося суспільство; навіть люди з непримиренними позиціями примирилися і пішли на Євромайдан. Тому це мало продовження з набагато більшим розвитком, коли рівень насильства пішов по висхідній, коли сталися кримські події, війна на Донбасі, і люди з різною цивільною та політичною позицією теж об'єднувалися в батальйони і йшли воювати.
Відлуння 2014 року наздоганяє деяких добровольців, щодо них починають порушувати кримінальні справи, починають згадувати всі їхні бойові дії
Ще коли армія була небоєздатною, коли вона розконсервувала і техніку і, будемо говорити чесно, себе, коли вона ще не готова була стріляти, деякі батальйони вели повномасштабні дії. А тепер ми прийшли до того, що відлуння 2014 року наздоганяє деяких добровольців, щодо них починають порушувати кримінальні справи, починають згадувати всі їхні бойові дії. Так, ми можемо відкрито говорити, що деякі справи, які робили добровольці в 2014 році, були незаконні. Але в якому сенсі вони були незаконні: в сенсі легітимності держави чи в сенсі здорової логіки?
У нас була ситуація, коли ми в Дебальцеві в зруйнованому будинку взяли ковдри, тому що було страшенно холодно, мінус 20. Ми йдемо з ковдрами, проїжджає колона з журналістами, на нас звертають увагу. Їм ми здаємося мародерами, але ми брали ці ковдри в зруйнованому будинку, там завалився дах. Ми – мародери, які взяли ковдру в зруйнованому будинку, чи просто солдати, яким дуже холодно?
Кожен підрозділ після закінчення бойових дій, на жаль, нагадує банку з павуками. Починаються взаємні обговорення, засудження, якісь чвари – на емоціях, на нервах, на посттравматичному синдромі. Я не виключаю, що розкол, взаємна хвиля звинувачень – це типовий наслідок військових дій. Те, що суспільство політизоване, те, що будуть політизуватися такі події, як затримання добровольців, – це однозначно, це ми бачимо. З іншого боку, у добровольців теж немає іншого захисту; ми знаємо, що їх можна захистити тільки як політичних. Як може суддя в Костянтинівці судити добровольця? Це ж нонсенс.
Олексій Мацука: А в чому нонсенс?
Віталій Овчаренко: Є велика частка підозр, що цей конкретний суддя, м'яко кажучи, не любить добровольців, і він зробить усе, щоб засадити їх якнайдовше.
Олексій Мацука: Тобто елемент недовіри превалює в усіх відношеннях. Точно так суспільство, мені здається, не довіряє частині Збройних сил України. Якщо подивитися соцопитування, то найвищий рівень довіри до Збройних сил України в Маріуполі. А що стосується добровольців, то чи не є це результатом якогось політичного проекту, такого, наприклад, як батальйон «Азов»? У них з'явився свій цивільний корпус, як вони це називають, проте вони беруть участь у політичних акціях, роблять гучні політичні заяви, судячи з усього, претендують бути таким собі політичним крилом Арсена Авакова, міністра внутрішніх справ України.
– Погляди Арсена Авакова і погляди батальйону «Азов» – це не одна і та ж політична реальність.
Олексій Мацука: Проте офіційно міністерство захищає політику «Азова». Я неодноразово запитував у українських політиків: що ви думаєте про свастики в «Азові», хтось їх використовує?
– Вони стверджують, що це не свастика.
Цей рух – не лише добровольчий, він з елементами політикиОлексій Мацука
Олексій Мацука: Суть у тому, що цей рух – не лише добровольчий, він з елементами політики.
– Коли створювалися добровольчі батальйони, коли вони захищали, звільняли території, нікому не було діла до їхньої ідеології: від лібералів до лівих. А зараз, коли затишшя, всі думають: а які погляди сповідують ці хлопці зі зброєю?
Віталій Овчаренко: Якщо почнеться новий етап повномасштабної конфронтації з Росією, я думаю, абсолютно всім стане все одно, як вони фотографуються, які використовують символи.
– А що відбувається з так званими «добровольчими батальйонами» в «ДНР» і «ЛНР»? Їх же ніхто там не заарештовує і не карає, навпаки, вони діють у ситуації повної безкарності.
Олексій Мацука: На непідконтрольних Україні територіях ситуація з правами людини, звичайно, кричуща. Ті люди, які називають себе «воюючою стороною», «добровольчими батальйонами» і так далі, якраз перебувають на передовій порушення прав людини. Адже якщо люди потрапляють в опалу всередині угруповання «ДНР», то ніяка сила не здатна їх захистити. І «підвали» (в Донецьку так називають в'язниці «МДБ») заповнені в більшості своїй не проукраїнськими активістами і не українськими військовими, а саме вчорашніми прихильниками «ДНР», які десь оступилися.
– Те, що ми недавно бачили в київському суді, коли був процес над Лихолітом, – це все-таки результат торжества права чи торжества сили?
Олексій Мацука: Мені здається, що в наших умовах вибір неможливий, тому що в нашому суспільстві все дуже сильно дефрагментовано, і даються дуже різні оцінки тому, що відбувається, які не мають речових доказів у прямому сенсі слова. Звідки ми знаємо, що там було насправді? Звідки ми знаємо, як трактувати ті ж ковдри, про які говорить Віталій? Цьому спочатку не була надана законодавча форма. Поки висновок зробити важко, особливо з огляду на геополітичні моменти.
Віталій Овчаренко: За допомогою таких повідомлень про затримку добровольців деморалізується українське суспільство і Збройні сили.
Олексій Мацука: Тоді нам не треба говорити правду, тоді треба мовчати про все на світі, щоб нікого не делегітимізувати, нікого не звинувачувати і нікого не підставляти.
Віталій Овчаренко: Разом з тим, ми маємо відсутність будь-яких справ, будь-яких викликів щодо тих чиновників і працівників правоохоронних структур, які співпрацювали з окупантами. Я не зустрічаю в інформаційному полі такої кількості повідомлень про те, що затриманий міліціонер, який стояв на блокопосту.
Олексій Мацука: Я стежу за реєстром судових рішень і бачу, що дуже часто підозрюють у фінансуванні тероризму, зв'язках з ним і так далі. Такого дуже багато.
Віталій Овчаренко: Я як обиватель, на жаль, цього не бачу. Це потрібно висунути претензії і до вас як до журналістів.
– Це дійсно наше недопрацювання, потрібно говорити про ці процеси.
Повний текст матеріалу – на сайті Російської редакції Радіо Свобода
