Доступність посилання

24 Червень 2017, Київ 22:12

Ізоляціонізм не врятує від проблем. Ізоляція – це втеча від відповідальності


Ілюстраційне фото. Напис на кепці: «Поверніть Америці велич»

(Рубрика «Точка зору»)

Світ сколихується від все більшої кількості різноманітних проблем та викликів. Видається, що вони множаться й розростаються, і ніхто тому не може зарадити. Тероризм, фінансова криза, міграція, пандемії, Росія, постправда. Цей перелік можна продовжувати та продовжувати.

Така кількість проблем мала би гуртувати країни й народи, аби спільними зусиллями шукати виходи із складних ситуацій. Натомість людство, втомлене глобалізацією, обирає ізоляцію. Прикметно, що ізоляціонізм, котрий крокує планетою, – це глобальний тренд.

Глобальний ізоляціонізм

Страх розчинитися, втратити власну тотожність, власне місце у світі і роль в ньому – все це найсильніше відчувають великі гравці політичної шахівниці. Особливо Сполучені Штати Америки, котрі самі зробили усе можливе, аби глобальність стала реальною. Котрі змусили весь світ їй підкорятися, котрі все своє робили масовим й модним, користуючись із усіх переваг глобалізації.

Проте страх затьмарює логіку, затикає їй рота, розриває причинно-наслідкові зв’язки й призводить до збільшення ірраціональності. Загострює проблеми, замість того, аби їх вирішувати. Тому люди прагнуть швидких рішень, тому обирають популізм на противагу стратегічному мисленню. Тому заганяють себе в ще більшу пастку емоцій та викликів. Тому відгороджуються, вважаючи це панацеєю від усіх проблем.

Вони прагнуть «минулої величі», але хочуть уникнути того, як ця «велич» колись здобувалася. Хочуть порядку, але обирають непрогнозованих демагогів. Бажають миру, проте закликають не втручатися, коли Росія нападає на інших. Взаємовиключність стала нормою.

Міждержавні інституції, котрі регулювали поствоєнний розвиток світу, втратили довіру, забуксували. ОБСЄ, ООН та інші своєю вічною стурбованістю та занепокоєністю показали свою нездатність відповідати на сучасні виклики.

Люди перестають розуміти світ, те, що в нім відбувається й куди він рухається. Замість того, аби розібратися з цим усім – шукають собі тих, хто витлумачить його близько до їхнього світогляду. Хто сказав би все їхніми словами, аби почуватися впевненіше. Аби підтвердити власний розум та здогадки. Таким чином обирають собі політиків, котрі роблять життя ще менш зрозумілим, ще більш непередбачуваним, бо ті грають на страхах та слабостях, маніпулюють почуттями й емоціями, смикаючи за струни натягнутих нервів.

Потім же самі починають іти на повідку в тих страхів, котрі підсилювали. Мусять слідувати тому, бо народ заведений. Він хоче катарсису. Хоче, аби втілювалося взаємовиключне.

Ізоляція – це втеча від відповідальності. Втеча від скоєного. Неготовність визнати свою слабкість. Повторення помилки майже столітньої давності, коли людство не сприйняло «совіцький» комунізм та німецький нацизм як загрозу для всіх. Вирішило відмежуватися, що це проблема окремих націй: австрійців, поляків, чехів, українців, білорусів та інших. Вирішило ізолюватися. Хай самі розбираються, лиш би нас не чіпали. Зачепило усіх. Різниця між тоді і тепер лиш у тім, що поки-що ще є час, аби одуматися.

Назарій Заноз – політичний оглядач, публіцист

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG