Доступність посилання

25 Червень 2017, Київ 22:39

Шмулевич: угода щодо Криму може обернутися війною


Авраам Шмулевич

Ксенія Кириллова

Не виключено, що українська влада може погодитися пожертвувати Кримом в обмін на встановлення миру в Україні. Таку думку в інтерв'ю Крим.Реалії висловив президент Інституту Східного партнерства (Ізраїль) рабин Авраам Шмулевич.

«На мій погляд, головне завдання президента Порошенка ‒ повернути країну в стан, у якому вона перебувала за президентства Кучми. Зрозуміло, це значно краще, ніж було при Януковичі. При системі Кучми в Україні існувало кілька олігархів, які й утворювали своєрідну «систему стримувань і противаг» один щодо одного. Зрозуміло, слово «олігархи», в цьому випадку, варто вживати із застереженням, бо вони були більше схожі на представників цивілізованого бізнесу, ніж, припустімо, російські олігархи. Вони самостійно розподіляли фінансові потоки, проте в зовнішній політиці і спільному векторі розвитку країни залежали від Росії. Янукович же спробував зламати цю систему, повністю підім'явши все під себе. Це стало однією з причин української революції», ‒ вважає ізраїльський експерт.

Авраам Шмулевич виділяє три головних рушійних сили Революції гідності. По-перше, це українські олігархи, які не бажали впадати у повну залежність від Москви і, відповідно, від російських спецслужб. Другою силою виступили молодь і представники середнього й дрібного бізнесу, тобто представники «середнього класу», які щиро бажали бачити Україну демократичною європейською країною, а третьою ‒ націоналістичні сили.

Українське суспільство виявилося недостатньо зрілим, щоб відстояти і зробити рушійною силою української політики всі ті цінності, які були проголошені на Майдані

«Досвід показав, що українське суспільство виявилося недостатньо зрілим, щоб відстояти й зробити рушійною силою української політики всі ті цінності, які були проголошені на Майдані. Зараз очевидно, що саме перша рушійна сила революції перемогла, і зараз намагається відтворити в Україні систему, що існувала там до Януковича, і все ще досить далеку від європейських країн. Для цих українських олігархів виявилася вигідна анексія Криму й Донбасу, тому що таким чином фактично «за межами України» опинилися кілька мільйонів виборців, які були занадто проросійськими. У результаті, кілька бізнес-кланів прийшли до влади без особливих перешкод, і, як ми бачимо, тепер вони не роблять активних кроків для повернення Криму. З Донбасом ситуація дещо інша ‒ в українських еліт зберігається страх, що Путін може використовувати захоплені на сході України землі як плацдарм для подальшого наступу на Київ», ‒ припускає аналітик.

Ще одним фактором, здатним вплинути на ситуацію, рабин називає міжнародне співтовариство, яке не готове погодитися на ламання принципів системи міжнародного права і сформованих державних кордонів ‒ незалежно від того, хто наразі є президентом кожної конкретної західної країни.

«Виходячи з цього, можна зробити висновок, що окремим представникам Заходу повернення Криму навіть важливіше, ніж правлячій українській еліті. Саме цим настроєм міжнародного співтовариства зумовлена недавня резолюція ООН щодо Криму. Однак важливо розуміти, що більшості західного істеблішменту важливо не стільки повернути Крим Україні, скільки просто так чи інакше врегулювати це питання в правовому полі. Путін, розуміючи це, теж використовує правові зачіпки.

Більшості західного істеблішменту важливо не стільки повернути Крим Україні, скільки врегулювати це питання у правовому полі

Зокрема, він запевняє, що рішення Хрущова про передачу Криму Україні було незаконним, а Будапештський меморандум уже давно не виконується жодною з країн, які її підписали. Гельсінські угоди зафіксували міждержавні, а не внутрішньодержавні кордони, а державою, яка підписала їх, були не Росія чи Україна, а Радянський Союз. Єдиним міжнародним документом високого рівня, який підписали Росія і Україна, був документ про створення ООН. Межі, утворені на момент створення ООН, вважаються на Заході непорушними, а Україна є однією з країн-засновників ООН. Але біда в тому, що на той момент Крим був «частиною Росії», а не України. Саме ці доводи Путін постійно намагається «продати» Заходу, який, щоправда, не дуже купується на його аргументи. Однак українці самі завдали собі істотної шкоди, проголосувавши за антиізраїльську резолюцію в ООН нарівні з Росією. Адже суть цієї резолюції в тому, що міжнародне співтовариство закликає Ізраїль повернутися до кордонів, визначених ООН на момент його створення, в 1948 році, в яких сьогодні перебуває менше від половини території сучасного Ізраїлю. Але, якщо йти за цією логікою, Крим є «російським», тому що належав Росії станом на 1948 рік», ‒ проводить аналогію Шмулевич.

При цьому ізраїльський експерт наголошує: новий президент США Дональд Трамп, як ставленик нафтових корпорацій, зацікавлений у домовленостях з Росією.

Якщо США і Європа будуть наполягати на угоді, українська влада теж може погодитися знайти якусь форму, яка, нехай формально і збереже український суверенітет над Кримом, але фактично залишить його під контролем Росії

«Тому, якщо США і Європа будуть наполягати на угоді, українська влада теж може погодитися знайти якусь форму, яка, нехай формально і збереже український суверенітет над Кримом, але фактично залишить цю територію під контролем Росії. Занадто розраховувати на протест патріотичного співтовариства України не варто, оскільки юридично у країні досі не закріплений стан війни з Росією, а значить, будь-який постріл, зроблений на Майдані або в лавах добровольчих батальйонів, може стати приводом для порушення кримінальної справи проти найактивніших патріотів. В обмін на угоду щодо Криму Росія може піти на виконання Мінських угод, при яких на Донбасі фактично залишаються ті ж проросійські сепаратисти, але переодягнені в українську форму, а влада опиниться в руках у місцевих олігархів», ‒ прогнозує Авраам Шмулевич.

При цьому ізраїльський аналітик визнає: найбільшою проблемою залишається той факт, що Путін може не зупинитися на Україні, а можливий компроміс з нею лише переконає російського диктатора в тому, що він може безкарно вторгатися в чужі країни.

«Путін сам визнав, що сирійська війна ‒ це тренувальний полігон для його армії, і стан його армії дійсно покращується. Він очевидно готує країну до війни, до того ж, ми знаємо дуже небагато прикладів диктаторів, здатних зупинитися на шляху військової експансії. Швидше за все, Путін до них не належить, і ціною миру в Україні може стати нова велика війна. Наступною мішенню Москви можуть стати країни Балтії, Польща або якісь країни Південного Кавказу, наприклад, Азербайджан. Можливий і договір з Ердоганом про розподіл Близького Сходу або кидок у Центральну Азію», ‒ застерігає аналітик.

Оригінал ‒ на сайті проекту Радіо Свобода «Крим.Реалії»

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG