Доступність посилання

17 Грудень 2017, Київ 18:07

Інформацією, що на Донбасі були війська Росії, можуть скористатися у НАТО – білоруський бойовик «ЛНР»


Сергій Трофимов, колишній бойовик «ЛНР» з Вітебська. Архівне фото

Колишній бойовик «ЛНР» з білоруського Вітебська Сергій Трофимов має незвичайну біографію: на початку 2000-х він був активістом опозиції, в 2014 році виїхав воювати за «Новоросію», а коли його викликали на бесіду в КДБ, він запропонував їм свої послуги як інтернет-троля.

Кореспондент Білоруської редакції Радіо Свобода зустрівся з 33-річним Сергієм Трофимовим у Вітебську наприкінці 2016 року.

Як і багато хто з бойовиків-білорусів, Сергій Трофимов не приховує своєї участі в збройному конфлікті – на його сторінках в соціальних мережах викладені фотографії з Донбасу зі зброєю. Відомості про жителя Вітебська також можна знайти на українському сайті «Миротворець», де акумулюється інформація про сепаратистів.

Як поїхав на Донбас

Поїхав на Донбас Сергій Трофимов у вересні 2014 року. Пояснює своє рішення житель Вітебська звичайним для бойовиків-сепаратистів чином: мовляв, він не міг дивитися спокійно, «як гинуть діти», та й чомусь згадує, що його дід воював під час Другої світової війни. Щоправда, інформацію про збройний конфлікт на Донбасі Трофимов отримував переважно не з російського телебачення, а з сепаратистських спільнот в соціальних мережах.

Їхав воювати за Стрєлкова, але фактично вийшло, що за цей цирк – тепер же Плотницький там просто гроші заробляє і все

«Почалася війна України з росіянами, і я почав шукати інформацію. Читав «Зведення Стрелкова». Я взагалі їхав воювати за Стрєлкова, але фактично вийшло, що за цей цирк – тепер же Плотницький там просто гроші заробляє і все. Коли я приїхав, Стрєлкова вже зняли», – розповідає бойовик.

До вечора мені видали автомат Калашникова, видали якусь синю омоновську форму – я потрапив в новосформований батальйон «Русь»

Перейшов українсько-російський кордон Трофимов через пункт пропуску «Ізварине», а звідти доїхав до Краснодона (нині – Сорокине в Луганській області): «Я планував їхати в батальйон Мозгового «Привид», але не вдалося, вони тоді самі в оточенні були, дорога прострілювалася – ніхто мене туди не повіз би. Пішов до «військового комісаріату» в Краснодоні: я – «доброволець» з Білорусі, кажу, відправте мене на передову. До вечора мені видали автомат Калашникова, видали якусь синю омоновську форму – я потрапив в новосформований батальйон «Русь».

У складі батальйону бойовиків «Русь» Сергій Трофимов воював в районі Весела Гора – Щастя, який, зокрема, стикався з українським «Айдаром».

Ставлення до бійців добровольчих батальйонів, стверджує Трофимов, в угрупованнях «ДНР» та «ЛНР», які в Україні визнані терористичними, було завжди жорстке: існував усний наказ: добровольців «в полон не брати, вирішувати питання на місці».

На запитання кореспондента Радіо Свобода, чи доводилося йому особисто розстрілювати полонених, Трофимов знизує плечима і посміхається: «Ну, я ж на передовій був».

Перший убитий

Сергій Трофимов до війни на Донбасі був мирним жителем, навіть в білоруській армії не служив. Він розповів, що відчув, коли вперше довелося вбити людину: «Мене ледь не знудило. Знаєш, як це було? Зайшли ми на зачистку в школу. Я за поворот – і мій «Калашников» буквально впирається в голову «укропа»... Тобто я не мав варіантів. Я натиснув на курок. Так мені довелося позбутися моєї синьої форми – сильно забруднилася. Потім до цього почав ставитися простіше. Щось звичайне... Ну, як кави випити».

– Скількох ти вбив?

– Багато. Я добре стріляв.

Ще до кінця 2014 року Трофимов був змушений через сімейні обставини терміново повернутися в Білорусь на кілька місяців.

Вдруге на Донбас

Повернувся на Донбас Трофимов вже після битви під Дебальцевим, навесні 2015 року. Батальйон бойовиків «Русь» на початку весни був розформований. Як розповідали раніше в бесідах з кореспондентом Радіо Свобода бойовики, «за «Руссю» було дуже багато «віджиму» бізнесу в людей», а роззброювати підрозділ ватажки сепаратистів наймали бійців російського воєнізованого націоналістичного угруповання «E.N.O.T. Corp» (та ж організація, яка возила на тренування до Росії білоруських дітей – ред.).

Після повернення в «ЛНР» Трофимов потрапив в 4-й «танковий батальйон», де і «прослужив» до осені 2015 року. Залишив Донбас житель Вітебська, бо, каже, «нудьгував» – активних бойових дій на фронті не було.

До війни Трофимов працював будівельником, до цієї спеціальності повернувся і після повернення з Донбасу – він поїхав до Санкт-Петербурга працювати на будівництві. Білорусь при цьому колишній бойовик відвідує: останнього разу він приїхав до Вітебська в грудні 2016 року, там планує залишитися принаймні до другої половини січня.

Про те, що воював на Донбасі, Трофимов не шкодує і готовий повернутися в будь-який момент в «ЛНР», коли на фронті знову почнуться активні бойові дії.

Інформацією про те, що там були російські війська, можуть скористатися наші вороги – той же блок НАТО

Тему участі російської армії в конфлікті на Донбасі бойовик намагається обходити, а коли кореспондент Радіо Свобода починає посилатися на свідчення самих бойовиків, Трофимов підсумовує: «Ну, це все одно в статті не треба зазначати. Не потрібно вам зайве знати. Цією інформацією про те, що там були російські війська, можуть скористатися наші вороги – той же блок НАТО».

«Запитав у КДБ: я ж блогер, я чимось можу бути корисний?»

Як і інші бойовики з Білорусі, Сергій Трофимов потрапив в поле зору КДБ. Двічі з ними проводилися бесіди. Крім того, в Трофимова відбувся обшук – правоохоронці забрали нашивки його підрозділу, «військовий квиток» і «посвідчення «ополченця». Але ніяких кримінальних справ проти нього не порушили.

– Як на тебе вийшло КДБ?

Я не ховався – на моїй сторінці в соціальних мережах були фотографії з Донбасу

– По-перше, я не ховався – на моїй сторінці в соціальних мережах були фотографії з Донбасу. І потім, коли білорус перетинає кордон Росії з Україною, то інформація відразу передається до КДБ. Автоматично.

– Це ти так вирішив, що інформація передається автоматично?

– Мені це сам співробітник КДБ говорив.

– Коли була перша розмова з співробітниками КДБ?

– До мене прийшли на роботу. Між першою і другою поїздкою на Донбас. Мене викликали в кабінет директора, а там сиділи співробітники КДБ. Директора при цьому не було – вигнали. Ну, і почали питати: чи їздив, чи воював, чи вбивав... Скільки, навіщо, чому. Вели аудіозапис. Попередили про відповідальність – обіцяли посадити, якщо знову поїду.

– Але тебе ця обіцянка не зупинила...

– Не зупинила. Наступного разу зустрічалися, коли в 2015-му повернувся. Тоді вже викликали в управління. Відеозапис вели моїх свідчень, а свідчення я давав як свідок у якійсь справі – не знаю, що за справа.

– Тобто, саме як свідка викликали, не підозрюваного?

– Так.

– Після другого разу більше тебе не викликали в управління?

– Поки що ні.

Трофимов активно пропагує ідеї «Новоросії» в інтернеті. Бойовик стверджує, що, знаючи про його «блогерську спеціальність», під час другої зустрічі співробітники КДБ його нібито попросили виконувати функцію інтернет-троля.

– Я їм сам запропонував. У мене просто авантюрний характер, самому все цікаво. Запитав: я ж блогер, чи я чимось можу бути корисний?.. Ну добре, сказали, ось тобі кілька квестів – ср... (сперечатися – ред.) з опозицією, з підприємцями, створити десять фейкових сторінок і писати коментарі. Я зробив, що просили. Потім питаю: чим можу бути ще корисний?.. Спочатку листувалися ми через «ВКонтакте», потім вони змінили людину, яка мною займалася, – листування пішло через пошту mail.ru.

– І що далі?

– Ну ось спробував кілька разів, та й все.

– Більше ні про що не просили?

– Ні. Напевно, занадто жорстко відповідав. Їм же потрібно, щоб розвивалася дискусія, а у мене були жорсткі коментарі – діалоги відразу знищувалися в зародку.

«Спеціально писав слова з помилками, щоб показати, яка у нас «хороша опозиція»

Задовго до того, як поїхати на Донбас, на початку 2000-х, Сергій Трофімов був активістом «Зубра» і членом «Об'єднаної громадянської партії».

Націоналістів у нас вистачає. Особливо в Мінську. Тих, хто говорить білоруською мовою. Я боюся, що це може призвести до другої України

– Націоналістів у нас вистачає. Особливо в Мінську. Тих, хто говорить білоруською мовою. Я боюся, що це може призвести до другої України. Я ж свого часу був у білоруській опозиції – ворога треба знати в обличчя. У «Зубрі» був.

– А як ти туди потрапив?

– Та просто хотів подивитися, що це за цирк. Я набирав хороший пакунок газет в офісі і здавав їх на макулатуру. Отримував балончик з фарбою і спеціально писав слова з помилками, щоб показати, яка у нас «хороша» опозиція. Доводилося і у мітингах брати участь – і в Вітебську, і в Мінську. Куратором в молодіжній організації «Зубр» у нас тоді була Ольга Карач.

– Ти серед опозиціонерів говорив білоруською мовою?

– Я білоруської взагалі не знаю.

– А коли ти був активістом опозиції, на тебе КДБ не виходило, не було пропозицій співпрацювати?

– Ні. Ніяких контактів з КДБ не було взагалі. А ось в «ментовку» я потрапляв кілька разів.

Трофимов також розповідає, що саме через свій авантюризм в 2000-х він дружив зі скінхедами і навіть брав участь у нападах на іноземних студентів у Вітебську. Хоча сам він, як стверджує Трофимов, ніяких расистських поглядів не поділяє.

Ольга Карач: «Я просто не вірю, що він вбивав!»

Ольга Карач підтвердила, що Сергій Трофимов на початку 2000-х був активістом «Зубра». Коли Карач дізналася від кореспондента Радіо Свобода про бойову біографію свого колишнього соратника, вона була шокована: зізнається, що ніколи не подумала б, що Сергій міг стати бойовиком.

«Ви мене шокували! – заявила вона. – Ми познайомилися в 2001 році, він прийшов тоді в «Зубр». Тоді приходило багато активних хлопців, яких система Лукашенка з різних причин не влаштовувала, в тому числі тому, що для них не було місця. Багато потім стали фотографами, журналістами – творчими людьми. А він явно не туди пішов....

З усіх «зубрів», які були, я б на Сергія подумала в останню чергу, що він взагалі може взяти до рук зброю. Сергій був дуже хорошим, чуйним, м'яким, безконфліктним хлопцем, підгодовував бродячих тварин, мріяв подорожувати, мріяв про яскраве життя. Ми з ним їздили на акції в Мінськ. Я просто не вірю, що він вбивав! Ці два образи у мене в голові ніяк не складаються!..

Мати у нього – медична сестра, дуже любила його (він єдиний син), дуже хотіла, щоб син знайшов своє місце в житті. Мати навіть раділа, що він в політиці бере участь, хоча далеко не всі батьки активістів «Зубра» так реагували».

За словами Карач, їхні життєві шляхи розійшлися приблизно в 2004 році: «У нього в житті була дуже трагічна ситуація – він впав з п'ятого поверху, коли працював на будівництві. Нещасний випадок. Довго був у реанімації, ледве вижив. Його буквально збирали по шматочках. Лікувався близько року. Ну, зрозуміло, яка тут політична діяльність може бути, якщо така ситуація».

У «Об'єднаній громадянській партії» також підтвердили факт членства Трофимова в партії, але згадати про його діяльність там можуть небагато: «Ми підняли документи Вітебської організації ОГП. Сергій Володимирович Трофимов написав заяву в партію 21 травня 2004 року, а вже 4 лютого 2005 року – заява про вихід з партії. Виходить, що в партії був менше ніж рік (приблизно 8 місяців). Рекомендувала його Олена Заліська, вона вже пішла з життя. З того, що наші Вітебські активісти згадують, що він нібито працював будівельником, впав на будівництві і кілька місяців лежав у лікарні в цей же період. Тож важко щось про його роботу в партії говорити», – розповіла Радіо Свобода прес-секретар ОГП Анна Красуліна.

Оригінал матеріалу – на сайті Білоруської редакції Радіо Свобода

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG