Доступність посилання

23 Червень 2017, Київ 15:13

Український некрополь у Чехії: забуті могили героїв


Могила Олександра Олеся (Кандиби) у Празі (архівне фото)

(Рубрика «Точка зору»)

На початку нового року, 3 січня, сталась у Празі подія, яка розбудила не тільки українську діаспору, але й долетіла до найвищих дніпрових берегів: на празькому Ольшанському кладовищі викинули з могили останки великого поета Олександра Олеся і його дружини Віри Кандиби. Перестала існувати й символічна могила (in memoriam) страченого в нацистському концтаборі Заксенгаузен сина поета – Олега Ольжича.

Важливо, звичайно, що уряд України знайшов кошти на перепоховання Олександра Олеся в Києві на території Державного історико-меморіального Лук’янівського заповідника. Однак проблема українського некрополя в Чехії залишається.

Так історично склалось, що демократична Чехословаччина Томаша Масарика в міжвоєнний період дала притулок понад 20 тисячам українських емігрантів. Багато з них в чеській землі знайшли своє останнє пристановище, найбільше нині спочиває, точніше були поховані – на Ольшанському кладовищі в Празі, поблизу православної церкви Успіння Богородиці. Але ніхто досі долею цих поховань не займався.

Жорстока розправа, яка сталась з останками Олександра Олеся (Кандиби) і його родини, сьогодні загрожує багатьом іншим похованням. Так, неподалік вже колишньої могили Олександра Олеся на Ольшанах спочиває киянин Юрій Вовк, один із найшанованіших художників міжвоєнної Праги, ім’я якого добре знають і чеські мистецтвознавці. Могила Юрія Вовка під загрозою знищення.

Як ті сироти, покинуті без опіки, на Ольшанському кладовищі також поховання голови дипломатичної місії УНР в Чехословаччині, поета і перекладача, близького приятеля Лесі Українки Максима Славінського, могила міністра пошти і телеграфу уряду УНР, посла УНР у Відні Григорія Сидоренка, члена Української Центральної Ради, генерального судді УНР Сергія Шелухіна, вченого, заступника міністра фінансів в уряді УНР Аполінарія Маршинського, посла УНР в Лондоні Миколи Стаховського, посла УНР в Угорщині, лікаря і політика Люція Кобилянського.

Зазнав пошкоджень на Ольшанах пам’ятник на могилі члена Української Центральної Ради, історика Івана Мірного і його дружини, громадської активістки Зінаїди Мірної, без опіки і догляду також могили письменника і драматурга Спиридона Черкасенка і Олекси Приходька – диригента, першого адміністратора відомої у світі Української республіканської капели Олександра Кошиця.

Не можна обійти, принаймні, наразі ще є й інші могили-сироти на Ольшанському кладовищі: стрільця УГА, архітектора Степана Дзидза, хорунжого Армії УНР, педагога, мецената, культурного і громадського діяча Івана Кобизського, який на свої кошти допомагав утримувати дітей в українському сиротинці у Празі, й відомого в чеських професійних колах архітектора, уродженця Житомирщини Артемія Корнійчука.

Без догляду також на Ольшанах могили відомого історика, дослідника античної культури Федора Слюсаренка, скульптора Ніни Левитської та її чоловіка – композитора Бориса Левитського, поховання Миколи (Нікі) Тобілевича – сина відомого режисера, засновника українського професійного театру Миколи Садовського.

Понищена, вже й тяжко розпізнати, могила винахідника і мецената Олександра Ярошевського, чия опіка підтримала не одного українця в Чехії. Похованням відомого публіциста, педагога і книгознавця Степана Сірополка досі опікувалися знайомі й рідні, частково також українська громада. Те саме стосується і пам’ятника на могилі вченого і педагога Софіі Русової. Зусиллями цієї мужньої жінки та її чоловіка Олександра Русова вдалось видати у Празі в 1876 році перше нецензуроване видання Шевченкового «Кобзаря».

Осиротів пам’ятник на могилі відомого українського художника, керівника Української мистецької академії Івана Кульця на празькому Виноградському кладовищі. На цвинтарі Святого Матєя в Празі похований видатний учений-хімік, перший в європейській історії міністр охорони здоров’я Іван Горбачевський, на празькому кладовищі «Мальвазинки» похований відомий винахідник, астроном і перекладач Іван Пулюй, на Страшніцкому кладовищі спочиває Іполит Ольгерд Бочковський – археолог, який серед перших у своєму відкритому листі сповістив світ про Голодомор в Україні. Там само похована і Оксана Косач-Шимановська – перекладачка, молодша сестра Лесі Українки.

Обкладинка книжки «Українські могили в Чехії». Автори: Тетяна Беднаржова і Федір Янчик
Обкладинка книжки «Українські могили в Чехії». Автори: Тетяна Беднаржова і Федір Янчик

Перелік українських недоглянутих поховань на празьких кладовищах можна продовжити. Але подібна проблема, на жаль, стосується і сотень інших українських могил і пам’ятників, розкиданих по чеських землях. Так у місті Подєбради, другому найбільшому центрі українського життя в міжвоєнній Чехословаччині, українські поховання на міському цвинтарі також потребують якнайшвидшої опіки. У 1933 році з ініціативи і за кошти викладачів Української господарської академії в Подєбрадах на кладовищі був зведений колумбарій, на якому викарбувані слова: «Дорогим товаришам, яким доля не судила повернутись на Батьківщину». В колумбарії укладені урни з прахом викладачів академії – відомих учених і державних діячів: правника, викладача Київського університету Ростислава Лащенка, професора лісознавства Миколи Косюри, історика мистецтва, члена Української Центральної Ради, ректора Українського вільного університету Дмитра Антоновича, члена Української Центральної Ради, дипломата Костя Мацієвича, ботаніка, директора Міністерства народного господарства УНР Володимира Чередіїва, механіка і графостатика Олександра Михайловського, правника, члена Генерального суду Григорія Шияніва, правника і педагога Сергія Володимиріва, члена Української Центральної Ради, мецената Євгена Чикаленка, скульптора Михайла Бринського, мовознавця Агенора Артимовича. В колумбарії укладені також урни з прахом письменниці Валерії ОКоннор-Вілінської та її чоловіка – інженера, державного діяча і дипломата Олександра Вілінського. На цвинтарі в Подєбрадах поховані також поет і публіцист Вячеслав Лащенко, письменник Федір Гай-Гаєвський, директор департаменту ветеринарії уряду УНР Іродіон Шереметинський, працівник Міністерства віросповідань уряду УНР Євген Лоханько. Колумбарій потребує опіки, останніми роками в ньому з’явились урни з прахом невідомих осіб, які до історії Української господарської академії не мають стосунку.

Якщо не втрутитись, нові втрати можуть бути невиправні. Адже вже назавжди втрачені на Ольшанах могили великого поета Юрія Дарагана, скульптора Степана Колядинського, співака і музиканта, старшого брата композитора Бориса Левитського – Дмитра Левитського, а домовину відомого українського вченого, професора Українського вільного університету Федора Щербини без відома української громади у 2008 році перевезли до Росії.

Вже немає – перекопали – могили письменника, дипломата і перекладача Василя Короліва-Старого і його дружини – письменниці Наталени Королеви на цвинтарі Святого Вацлава в місті Мєлнік. Поруч, на щастя, ще залишилась могила усиновленого подружжям чеського хлопця Вайтєха Тругларжа, завдяки цьому шляхетному вчинку нині знаємо місце, де були поховані двоє цих талановитих українців.

Велику тривогу викликають також українські воєнні меморіали на чеських землях – в містах Ліберец, Брно, Йозефов, Яблонне в Под’єштєді, Пардубіце, Пршібрам. Монументи були встановлені на добровільні кошти українських емігрантів на кладовищах, де поховані українські вояки, які загинули під час Першої світової війни. До того ж авторами пам’ятників є відомі українські митці – Василь Касіян, Оксана Лятуринська, Михайло Бринський, Роберт Лісовський. Меморіали не утримуються, імена похованих на стелах безслідно стирає час, вже майже зрівнялись з землею могили навколо пам’ятників, лиш зарослі травою горбочки нагадують про поховання.

Звичайно, що Чеська Республіка в історії українського мартирологу – явище особливе, через те потребує до себе і особливого ставлення. Щоб врятувати одну з найважливіших сторінок української історії, потрібна передусім зацікавленість і допомога держави.

Звичайно, перепоховання останків Олександра Олеся в Україні – важливий крок. Але перенести в Україну сотні поховань і пам’ятників із чеських цвинтарів – нереально та й не потрібно. Потрібно задокументувати меморіали, пам’ятники і поховання, внести їх до державного реєстру з відповідним фінансовим забезпеченням. І зробити це треба невідкладно, інакше вже завтра можемо втратити одну з найважливіших сторінок української історії – український некрополь в Чехії.

Оксана Пеленська – дослідниця, співробітниця Радіо Свобода

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG