Доступність посилання

19 Жовтень 2017, Київ 21:57

Українські в’язні Кремля: заручники гібридної війни Росії проти України


Плакат на трибуні Верховної Ради України із зображенням українських політв’язнів у Росії, 6 вересня 2016 року

Олена Литвинова

Депутат Верховної Ради України Надія Савченко стала найбільш відомим політичним в’язнем Росії – за її свободу разом з українськими політиками і суспільством боролись відомі міжнародні політичні та громадські діячі, а звичайні громадяни різних країн світу підтримували героя України в соціальних мережах. Що стало визначальним для її звільнення, досі невідомо. Але залишається фактом, що після обміну Савченко та ще двох українців – Геннадія Афанасьєва і Юрія Солошенка – за ґратами в російських в’язницях залишаються ще щонайменше півсотні українців. Але їхні справи не мають такого міжнародного розголосу.

Надія Савченко одразу після приземлення в аеропорту «Бориспіль». Київ, травень 2016 року
Надія Савченко одразу після приземлення в аеропорту «Бориспіль». Київ, травень 2016 року

Питання українських політичних в’язнів наприкінці січня актуалізувала Парламентська асамблея Ради Європи, коли з ініціативи української делегації схвалила резолюцію «Напади на журналістів і свобода ЗМІ в Європі» з вимогою до Росії звільнити режисера Олега Сенцова і журналістів Романа Сущенка та Миколу Семену. Росія не виконала резолюцій, і, як вважають правозахисники, навряд чи виконає. Але такий механізм залишається однією з форм міжнародного тиску на неї для звільнення політичних в’язнів.

Правозахисники не можуть назвати загальної кількості українських громадян, позбавлених волі на території Росії. Поки що вони говорять про справи 37 українців, про які відомо точно.

Олександра Матвійчук
Олександра Матвійчук

«Влітку минулого року з території окупованого Криму незаконно переміщені на територію Росії не менш ніж 2200 засуджених громадян України для відбування покарання в найбільш віддалених куточках Росії. Це для розуміння кількості справ, до яких ми повинні були б отримати доступ, щоб розібратися, хто насправді вчинив правопорушення, хто був засуджений без провини, а хто – з політичних мотивів. Але це неможливо, тому в нашому списку знаходяться 37 осіб», – каже Олександра Матвійчук, координатор громадської ініціативи «Євромайдан SOS». Майже три роки тому разом з іншими небайдужими людьми вона заснувала правозахисну компанію #LetMyPeopleGo для допомоги українцям, затриманим в Росії і окупованому Криму.

Уявні «терористи» і «диверсанти»

За словами українських правозахисників, проти громадян України Федеральна служба безпеки Росії частіше використовує антитерористичне і антиекстремістське законодавство – воно найбільш репресивне і дає дуже широкі можливості, щоб довільно залучати невинних людей до відповідальності.

Першим українським «терористом» став кінорежисер, сценарист і письменник Олег Сенцов, якого затримали одразу після анексії Криму в 2014 році і через рік засудили до 20 років колонії суворого режиму. Він не визнав себе винним, заявив про тортури і фабрикацію справи. Наразі він відбуває покарання в Якутії. Його дружина подала заяву на розлучення, обґрунтовуючи це неможливістю покинути Крим через хворобу матері і проблеми з оплатою житла, а рідна сестра від нього відмовилася. Захистом Олега Сенцова на всіх рівнях займається інша сестра Наталія Каплан, але особисті аспекти вона не коментує.

Олег Сенцов на суді в Ростові-на-Дону
Олег Сенцов на суді в Ростові-на-Дону

«У справі Олега Сенцова, як і в інших справах, є така загальна характеристика – це політика ізоляції, яку Росія використовує щодо людей як на різних етапах фабрикування справи, так і під час відбування покарання – є труднощі з отриманням навіть листів, хоча це така практично єдина невелика радість, повідомлення з зовнішнього світу для підтримки духу людини, яка перебуває за ґратами і має перспективу просидіти там 20 років через сфабриковану справу», – каже Олександра Матвійчук.

У тероризмі звинувачують і 16 кримських мусульман за участь у забороненій в Росії організації «Хізб ут-Тахрір».

До «військових злочинців» Миколи Карпюка (активіста УНА-УНСО) та історика-журналіста Станіслава Клиха, засуджених на 22,5 і 20 років відповідно за нібито вбивство російських військових під час чеченської війни, не допускали незалежних адвокатів, українського консула і довго катували, говорить координатор ініціативи «Еврамайдан SOS» Олександра Матвійчук.

«З незалежними адвокатами вони зустрілися лише в залі судового засідання. Така політика ізоляції використовується, щоб зламати людину, зробити так, щоб від неї не було ніяких інформаційних сигналів, щоб про неї ніхто не говорив, не знав, не писав. Не допустити такої ізоляції – наше завдання і надія на їхнє звільнення», – каже Матвійчук.

Станіслав Клих (зліва) та Микола Карпюк на суді в Грозному, Росія
Станіслав Клих (зліва) та Микола Карпюк на суді в Грозному, Росія

Останнім часом, кажуть правозахисники, набирає обертів і нова тенденція російської репресивної машини проти українців – пошук і спроби «зліпити» з незнайомих між собою людей диверсійні групи. Минулого року в Криму в серпні затримали Євгена Панова, Андрія Захтея та Редвана Сулейманова, а в листопаді – Дмитра Штиблікова, Олексія Бессарабова і Володимира Дудку.

«Серпневі арешти минулого року в сукупності з затриманнями в жовтні-листопаді схиляють до думки, що в ФСБ є норматив в пошуку диверсантів, який вона відпрацьовує. А ще це свого роду сигнал для потенційних жертв переслідування – виїжджати з Криму і звільняти місце для представників російських силових структур, якими активно заселяють півострів», – вважає Олександра Матвійчук.

Журналістів записують в шпигуни і сепаратисти

Незабаром в Криму повинен розпочатися судовий процес у справі позаштатного журналіста української служби Радіо Свобода Миколи Семени за статтю, в якій ніби містилися «заклики до порушення територіальної цілісності Росії». Зараз він перебуває під підпискою про невиїзд і не може займатися журналістикою. Міжнародна і Європейська федерації журналістів закликали Росію відпустити Миколу Семену з анексованого Криму до Києва для лікування в Інституті нейрохірургії, але ФСБ відмовила адвокатам у відповідному клопотанні.

Микола Семена
Микола Семена

У жовтні минулого року стало відомо про затримання в Москві кореспондента державного інформаційного агентства «Укрінформ» Романа Сущенка через підозру в шпигунстві. Тиждень тому йому продовжили до 30 квітня термін утримання під вартою.

«Слідчі і слідство відмовилися долучити до матеріалів справи довідку Головного управління розвідки Міністерства оборони України про те, що Сущенко ніколи не служив в цій структурі. Роман продовжує сидіти, а ніяких доказів провини не демонструють. За словами адвоката Марка Фейгіна, навіть ніяких слідчих дій не проводять останнім часом», – говорить заступник генерального директора агентства «Укрінформ» Марина Сингаївська.

Перед Новим роком дружина Романа разом з сином повернулися в Україну з Франції, де він працював власним кореспондентом агентства. Чотири місяці поспіль їй відмовляють в можливості зустрітися з Романом або бодай йому зателефонувати.

Роман Сущенко
Роман Сущенко

«Листи, які ми писали перед Новим роком на підтримку Романа, йому досі не передали. Лист президента України десь два тижні тримали в слідчому ізоляторі, не переданий поки і молитовник від Української православної церкви Київського патріархату. Поки ми не можемо домогтися інформації про справу, адже вона засекречена», – продовжує Марина Сингаївська.

Правозахисники вважають, що через засекреченість такі справи найбільш складні.

«Вони розглядаються в закритому режимі, а адвокати підписують згоду на не видачу матеріалів справи. Взагалі дуже складно щось дізнатися навіть про те, що саме їм інкримінують», – каже Олександра Матвійчук.

Але, за інформацією правозахисників, найбільш тривожною тенденцією останнього часу стало переслідування в анексованому Криму тих людей, які захищають політв’язнів.

«Взялися за адвокатів. Наприклад, коли намагалися вивести Миколу Полозова зі справи Ільмі Умерова, вимагаючи всупереч навіть російському законодавству, дати свідчення проти свого клієнта. Це і обшуки і затримання адвоката Еміля Курбедінова. Все це показує, що рівень кисню на окупованому півострові катастрофічно зменшується. Якщо взялися за адвокатів, то незабаром не буде кому захищати тих, кого переслідують за політичними мотивами, і ми будемо знати якусь інформацію про арешти від адвокатів за призначенням, які часто виступають як інструмент легітимізації порушень», – каже правозахисниця Олександра Матвійчук.

Не можна мовчати, або «синдром Савченко»

Тема звільнення українських політв’язнів Кремля поступово переходить з публічного простору в переговори у вузькому колі. Усі прізвища, як стверджують правозахисники, внесені в список для переговорів мінської тристоронньої контактної групи.

«Але тут потрібно розуміти обмеження мінського процесу, незважаючи на те, що українська делегація внесла їхні прізвища в список обміну і вважає їх також жертвами гібридної війни, яку веде Росія проти України. На нормандській зустрічі в жовтні минулого року, коли президент Порошенко порушив питання про звільнення Сенцова, Сущенка та інших, Путін просто відповів, що це не стосується мінських домовленостей. Тому, на жаль, такого єдиного переговорного формату щодо всього списку ув’язнених не існує. Нам відомо про переговори щодо окремих осіб, але до цих переговорів ми не причетні і, так само як і їхні родичі, мало розуміємо, чи є зрушення і взагалі якісь надії хоча б щодо когось з цих ув’язнених», – каже Олександра Матвійчук.

Немає впевненості і в тому, що списки затриманих в Росії українців не будуть збільшуватися. Міністерство закордонних справ України час від часу застерігає громадян від відвідин Росії.

Акція в день річниці суду над Олегом Сенцовим та Олександром Кольченком, серпень 2016 року
Акція в день річниці суду над Олегом Сенцовим та Олександром Кольченком, серпень 2016 року

«Ми пам’ятаємо про наших в’язнів, про Олега Сенцова, про інших. Але є «синдром Савченко», так його вже можна назвати. Ми ж пам’ятаємо, як всі боролися за звільнення Надії Савченко, а тепер її поведінка викликає певний подив. Тому люди бояться публічно виступати на захист ув’язнених, адже припускають, що станеться так само, як і з Савченко, коли весь світ повстане на захист, а потім виявиться, що вона поводиться не так, як треба. Але це неправильна позиція, тому що Україна як держава повинна боротися за кожного свого громадянина, і я знаю, що вживаються всі необхідні дії, щоб звільнити наших політичних в’язнів. Однак Росія просто накопичує обмінний ресурс. З якою метою, для чого він їй потрібен, поки важко сказати, але ніяких підстав для утримання і Романа Сущенка, і Миколи Семени, і лідерів Меджлісу немає», – переконана заступник гендиректора агентства «Укрінформ» Марина Сингаївська.

Громадська ініціатива «Еврамайдан SOS» організувала спеціальну інформаційну кампанію #LetMyPeopleGo для підтримки політичних в’язнів.

«Звичайно, потрібно робити всі правові кроки для захисту цих людей, але ніхто не сподівається на об’єктивні рішення російських суддів, адже вони спускаються згори на політичній основі. Ми спрямовуємо свою кампанію на те, щоб ці політичні рішення були на користь обвинувачених в сфабрикованих кримінальних справах, а для цього потрібно проводити інформаційні дії, працювати на міжнародному рівні, як з міжнародними організаціями – ООН, ОБСЄ, Європейським парламентом, Радою Європи – так і з окремими політиками, щоб збільшити міжнародний тиск на Російську Федерацію і їй стало невигідно незаконно утримувати громадян України. Тоді Росія придумає правовий спосіб, як їх звільнити. Головне – боротися за політичне рішення на користь цих людей», – каже Олександра Матвійчук.

Оригінал матеріалу – на сайті Російської редакції Радіо Свобода

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG