Доступність посилання

20 Жовтень 2017, Київ 08:59

12 лютого у Німеччині обрали нового президента. Ним став екс-міністр закордонних справ Франк-Вальтер Штайнмаєр. Він змінить на цій посаді Йоахіма Ґаука, який раніше заявив, що на другий термін не піде. У Німеччині – країні, яку на міжнародній арені більше знають за постаттю канцлера Ангели Меркель, – президента обирають не громадяни, а федеральні збори, спеціальний конституційний орган. Що взагалі може президент у Німеччині, яка є парламентською республікою? На запитання з цього приводу Радіо Свобода відповідає разом із українсько-німецьким журналістом, автором DW Данилом Біликом.

Хто обирає президента в Німеччині?

Федеральні збори. Це спеціальний конституційний орган, який скликають лише для виборів президента. До його складу входять депутати Бундестагу (630) і така сама кількість делегатів, що обираються земельними парламентами за пропорційним списком.

Чому саме так?

«Тут треба звернутися до історії створення ФРН після Другої світової війни, – пояснює Данило Білик. – Отці німецької Конституції принципово – з огляду на негативний історичний досвід – не хотіли давати президентові окремої легітимації. Ідеться про те, що якби президента обирав народ, він би мав окрему, порівняно з іншими інституціями, легітимацію».

Можливо, в такому разі президент узагалі не потрібен?

«Отці німецької Конституції так не вважали, – додає журналіст. – Президент потрібен, бо він стоїть над усіма іншими гілками влади. Над парламентом і – що найголовніше – над розподілом влади між федеральними та земельними органами. Тут важливо пам'ятати, що Німеччина – федеративна республіка».

Хто може обиратися президентом?

Згідно з Основним законом, у Німеччині кандидатом на посаду президента може бути будь-який німецький громадянин, який має право голосу і досягнув 40-річного віку.

Йоахім Ґаук та Анґела Меркель
Йоахім Ґаук та Анґела Меркель

Що вирішує німецький президент?

Головним чином ідеться про представницькі функції: президент представляє Німеччину на міжнародній арені, укладає угоди з іншими державами, приймає вірчі грамоти від послів. «Політично ж влада президента зав’язана на урядові і, зокрема, федеральному канцлері», – каже Данило Білик.

Президент Німеччини подає на розгляд парламенту кандидатуру канцлера, затверджує на посаді або звільняє міністрів (за поданням канцлера), затверджує на посаді або звільняє федеральних суддів та федеральних службовців.

Президент Німеччини не має права законодавчої ініціативи, водночас жоден федеральний закон у країні не набере чинності, доки його не підпише глава держави. Президент також має право здійснювати помилування.

Хто балотувався на президента Німеччини?

Крім соціал-демократа Франка-Вальтера Штайнмаєра, який донедавна очолював німецьке МЗС, і кандидатуру якого висунула правляча коаліція у складі Християнсько-демократичного/Християнсько-соціального союзів та Соціал-демократичної партії, кандидатами були також Крістоф Буттервеґґе, політолог і дослідник бідності з Кельна, номінований Лівою партією; Альбрехт Ґлазер – віце-голова «Альтернативи для Німеччини» (партії правих популістів); Александер Гольд, юрист та телеактор, номінований партією «Вільні виборці», що є баварською регіональною політсилою.

Кандидатуру 61-річного Штайнмаєра підтримала канцлер Німеччини і лідер ХДС Анґела Меркель. У неділю за Штайнмаєра як президента ФРН висловилися в ході таємного голосування за участі 1260 членів Федеральних зборів.

Франк-Вальтер Штайнмаєр
Франк-Вальтер Штайнмаєр

Чому Меркель не запропонувала кандидата від ХДС?

Це запитання оглядачі ставлять уже другі вибори поспіль. «Другий раз поспіль Меркель фактично поступається кандидатурою на посаду президента своїм молодшим партнерам по коаліції, – розповідає Данило Білик. – Під час обрання Йоахіма Ґаука вона погодилася на цю кандидатуру через тиск тодішніх соратників із Вільної демократичної партії».

«Чому? Дуже просто: від ХДС/ХСС не було жодної постаті, яка б мала хоча б якісь теоретичні шанси бути підтриманою і погодилася б на це піти. За роки правління Меркель її партія ставала дедалі більш орієнтованою на неї, фактично партією однієї особи. Це проблема консерваторів у Німеччині. Думаю, у найближчі роки ми побачимо, скільки труднощів вони матимуть через це», – додає журналіст.

Інтервю з Данилом Біликом повністю слухайте в аудіозаписі ефіру.

  • 16x9 Image

    Олена Ремовська

    Журналіст Радіо Свобода з 2009 року. Автор і ведуча щотижневої радіопрограми «Деталі». Автор дослідження «Говорить Радіо Свобода: Історія Української редакції» (2014).

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG