Доступність посилання

29 Червень 2017, Київ 17:47

Ільдар Дадін розповів про тортури у російській в’язниці


Ільдар Дадін після звільнення

Сергій Хазов-Кассіа

Опів на четверту ранку з неділі, 26 лютого, на понеділок. Кухня в невеликій квартирі в апарт-готелі в центрі Барнаула набита камерами, мікрофонами та людьми. Задушливо. Ільдар сидить на стільці, напружений, почервонілий від постійних зусиль: йому не завжди вдається підбирати слова, він хвилюється, заїкається, але наполегливо намагається довести думку до кінця, вимовляє по складах складні слова, дивиться прямо в очі тому, на чиє запитання відповідає, вибачається щоразу, коли цитує матюки співробітників колонії, раз у раз повторює рефрен: «Правда понад усе». Його дружина Настя і сестра Ліля сидять у кутку на дивані, поруч з ними – таксист Жека з дружиною, вони привезли Дадіна з ВК-5 до Рубцовська і залишилися на цю опівнічну прес-конференцію (Жеці цікава столична публіка, до того ж, він теж не з чуток знає про зони: його дід був начальником колонії, а брата вбили у в'язниці: побили, а потім напівмертвого заморозили в холодильнику в морзі).

Російський громадський активіст Ільдар Дадін розповідає, що нічого не очікував від цього дня: після відвідування колонії членами Алтайської громадської спостережної комісії (ГСК) він був упевнений, що випустять його лише у вівторок. Так само думали і родичі Дадіна, які очікували його разом з журналістами біля воріт колонії з четверга: керівництво виправної колонії очікувало оригіналу постанови Верховного суду про скасування вироку, але ніхто не знав, де він (за чутками, його відправили в Барнаул ще 22 лютого, відділення Державної фельд'єгерської служби в Барнаулі щодня підтверджувало, що документ не отримано, дружині Дадіна тим часом не дозволяли бачитися з чоловіком: на зоні був оголошений карантин, а сам Дадін і зовсім до суботи не знав, що на нього чекають, розповіли йому про це лише члени ГСК). Анастасія Зотова збиралася вранці поскандалити в колонії, зажадавши письмової відмови в побаченні, потім зробити манікюр, а ввечері одночасно з Москвою провести Марш пам'яті Бориса Нємцова на руїнах Алтайського тракторного заводу, що розташовується прямо навпроти колонії.

Анастасія Зотова пише скаргу до прокуратури на неправомірне утримання Ільдара Дадіна. Рубцовськ, 25 лютого 2017 року
Анастасія Зотова пише скаргу до прокуратури на неправомірне утримання Ільдара Дадіна. Рубцовськ, 25 лютого 2017 року

Але о дев'ятій ранку один з місцевих журналістів раптом написав московським колегам: папір у дорозі, відпустять упродовж двох годин. Всі одразу ж виїхали до зони і мерзли весь день на вулиці: в машинах грітися боялися (раптом вийде несподівано), стояли біля воріт. Настя хвилювалася і все запитувала: «Як я виглядаю? Як брови? Як зачіска? Чорт, манікюр не встигла зробити, раптом він вийде і скаже: «Яка ти страшна». Самому Дадіну про звільнення повідомили тільки в обід. О 15:45 він нарешті з'явився в супроводі співробітників колонії, на манікюр уваги не звернув, збентежився через камери: «Я очікував, що буде дружина і сестра, а ми тут не одні...»

Дружина спробувала одразу відвести його («Ходімо в машину, зателефонуємо мамі»), але він одягнув куртку, запитав, чи немає серед журналістів кореспондентів російських «НТВ» і «Першого каналу», і почав відповідати на запитання. Настя тримала його за руку, сестра уважно слухала, таксист Жека ходив колами.

Дадін виходить з колонії
Дадін виходить з колонії

Через вісім годин, опів на першу ночі майже в тому ж складі всі зібралися в апарт-готелі в Барнаулі – незважаючи на втому, чотиригодинний переїзд з Рубцовська, бажання побути наодинці з дружиною через півтора року розлуки, Дадін терпляче, довго, докладно відповідав на запитання.

Нічого, крім тортур

Майже всі відповіді зводилися до однієї теми – тортур. Чим збирається займатися? Як жилося в ВК-5 в Рубцовську? Як буде відпочивати попервах? Чому не хоче їхати за кордон, як того хотіла його дружина? На все він починав відповідати по суті, але незмінно скочувався до перших днів, проведених в ВК-7 Республіки Карелія. Він говорить багато і плутано, часто втрачає думку, але зрозуміло одне: Дадін хотів і в колонії боротися за свої слова, але не зміг, зламався, не витримав болю. Він згадував фільм Мела Гібсона «Апокаліпсис», де головний герой «до кінця зберігав почуття власної гідності», Ільдар Дадін хотів так само, але не витримав, зрозумів, що тортури – не кіно, а російська в'язниця більше схожа на антиутопію Джорджа Орвелла, якою він перейнявся ще під домашнім арештом. Він каже, що йому було соромно, він не знав, як жити з цим, здається, що і до цих пір він намагається виправдатися перед собою, довести собі, що нічого страшного в цьому немає, він залишився такою ж чесною людиною, яка готова віддати життя за свої ідеали.

За словами Дадіна, зіткнення з системою почалося ще в СІЗО-1 в Петрозаводську під час відвідування першого заступника начальника управління Федеральної служби виконання покарань в Республіці Карелія Олексія Федотова. «Взагалі у нас (на запитання співробітників) варто відповідати, що скарг немає, все добре, а я почав говорити, що тут не дають спати, що це суперечить Конституції, будь-яка форма тортур заборонена 21 статтею. Йому це не сподобалося, він відразу розвернувся, не зробив жодних спроб зафіксувати скаргу і сказав, що ми з тобою ще в сімці поговоримо про Конституцію і закон, – розповідає Дадін. – Мій сусід по камері злякався за мене, сказав, що, видно, тебе там зустрінуть «конкретно». Дадін, однак, побиттів не боявся, був упевнений, що «політичного» чіпати не будуть і він зможе боротися за те, щоб у камері на ніч вимикали світло, а при вході в кабінет начальника не треба було б представлятися, називаючи ім'я та термін.

Протягом двох годин Ільдар розповідає, що відбувалося з ним у перші кілька днів в карельській колонії, вказуючи на помилки в листі, опублікованому завдяки його дружині 1 листопада 2016 року. Версія, озвучена ним після виходу на свободу, виглядає не настільки драматичною. Після прибуття до колонії 10 вересня йому сказали залишити речі і відвели на 20 хвилин в інше приміщення. Потім він повернувся, почався обшук, в його рюкзаку з українським тризубом і в пакеті з вологими серветками знайшли два леза. Його одразу ж провели в приміщення ШІЗО, хоча ніяк це не оформили. Спочатку його припущення про «імунітет політичних» виправдовувалися: йому наказували стати обличчям до стіни і покласти руки на стіну, він, знаючи, що в колонії практикуються «розтяжки» (коли ув’язненого, який стоїть спиною до співробітників, б'ють по ногах), відмовлявся виконувати ці накази, мотивуючи це тим, що в законі такі вимоги не прописані. Його називали «дебілом», обіцяли *** (зґвалтувати) і «нассать в рот», зробити «півнем», але рук не розпускали.

Думаю, що коли вони в шізошний одяг переодягають, дивляться, наскільки ти здоровий

У ШІЗО, куди Дадін потрапив після виявлених лез, у нього забрали туалетний папір, зубну пасту і щітку, навіть рушник, в камері не працював злив в унітазі і раковина. На ранковій перевірці він заявив, що не згоден з умовами утримання і зажадав зустрічі з прокурором. Прокурора Дадіну не викликали, тоді за вечерею він вирішив оголосити голодування – це стало останньою краплею. «Мене ведуть до кабінету начальника, який від моєї 14 камери був за 15 метрів», – розповідає Дадін. На стіні кабінету – інструкція щодо того, як ув'язнені повинні представлятися при вході: «Здрастуйте, ув’язнений такий-то, термін, початок терміну, кінець терміну, дозвольте увійти». «Я ще в Карелії бачив її, знаю, що ні в ПВР (Правилах внутрішнього розпорядку – ред.), ні в КВК (Кримінально-виконавчому кодексі – ред.) цього немає, тобто вимога незаконна. Я заходжу і не представляюся. Там сидить Коссієв (Сергій Коссієв – начальник колонії, який пішов у відставку після скандалу з листом Дадіна – ред.). Він підходить до мене і починає мене виштовхувати. Йому допомагають троє співробітників». За словами Дадіна, його били спочатку в коридорі, а потім знову в кабінеті начальника, але першим його почав бити саме Коссієв: «Він як ватажок банди показав своїм прикладом: і політичних можна, не бійтеся, бийте його». Після побиття Дадіна відвели в його камеру, а потім знову побили під час вечірньої перевірки: «Настя написала в листі, що 10-12 осіб мене били. Це неправильно. Там було 10-12 осіб, мене змусили переодягнутися. Думаю, що коли вони в шізошний одяг переодягають, дивляться, наскільки ти здоровий. Мене роздягли догола і всі ці 10-12 осіб на мене дивилися і вивчали, – згадує Дадін. – Далі мене ведуть у бік моєї камери, намагаються змусити мене поставити руки на стіну. Я кажу: покажіть мені закон. Мені показують якусь фотографію, ніяких посилань на закон немає. Коли я вкотре сказав про Конституцію, старший сказав, що тут нейтральна територія. Після цього з боку старшого пішов наказ: «Навчіть його ставати до стіни», – і після цього не всі 12, а мінімум троє, але може 5 або 6 почали завдавати ударів.

Начальник ВК-7 в Республіці Карелія Сергій Коссієв
Начальник ВК-7 в Республіці Карелія Сергій Коссієв

Щоб закритися і зменшити площу ураження, я присідав. Як тільки я присідав, я помічав, що якщо голова моя опускалася, побиття припинялися. Били руками, нижньою частиною долоні, ногами били тільки по корпусу і по ногах. Удари наносилися по щоках, вилицях, потилиці, тім'яній частині. І так повторювалося 2-3 рази

Щоб закритися і зменшити площу ураження, я присідав. Як тільки я присідав, я помічав, що якщо голова моя опускалася, побиття припинялися. Я бачив берци. Я знаю, що якщо на вулиці впасти, то це все, заб'ють, але ногами вони не били (в листі написано, що Дадіна били ногами по голові – ред.) і по голові не били, щоб не було слідів. Били руками, нижньою частиною долоні, ногами били тільки по корпусу і по ногах. Удари наносилися по щоках, вилицях, потилиці, тім'яній частині. І так повторювалося 2-3 рази. Я під ударами схилявся, бачив ноги, вставав і знову починалися удари».

Після перевірки Дадіна завели до камери і занурили головою в унітаз, знову вивели в коридор, знову побили. Ці побиття не змусили його, однак, підкоритися вимогам співробітників. «Зламався» Дадін наступного дня, коли йому надягли на очі в'язану шапку, зчепили руки наручниками за спиною і підвісили в прогулянковому дворику на вставлені в стіну штирі, вивихнув плечі так, що його зап'ястя були десь на рівні лопаток. «Дикий біль в зап'ястях і в плечах. Хочеться навіть, щоб зап'ястя відрізали, щоб цей біль припинився, – розповідає Дадін. – Через 15 хвилин зап'ястя німіють і не так боляче, а в плечах біль залишається. Як тільки мене підвісили, з мене одразу ж зняли труси і прямо сказали, що зараз послали за засудженим, який мене опустить».

Дадін розповідає, що був готовий до того, що одного разу його можуть «опустити», але очікував цього від ув'язнених, а не від адміністрації: «У мене був друг Олексій Давидов, він помер (ЛГБТ-активіст, помер у Москві 27 вересня 2013-го, на думку деяких правозахисників, його смерть стала результатом побиття поліцейськими в 2011 році – ред.). Я в пам'ять про нього розумів, що не зможу замовчувати, якщо будуть геїв засуджувати». До прямого зіткнення з іншими ув'язненими на ґрунті поглядів щодо ЛГБТ, однак не дійшло, але ось нестерпний біль і погрози зґвалтування змусили його підкоритися: «Я зламався, я говорю, припиніть це». Ільдар погодився відмовитися від голодування, підписувати всі папери, які від нього будуть вимагати, і вибачитися перед начальником колонії. Ґвалтувати його не стали, але й не відпустили: «Підійшов співробітник і сказав, що вже пізно, керівництво сказало, нехай він ще повисить». Дадін провів в цій позі з півгодини, намагаючись зняти спущені труси, щоб стати на них і бути трохи вищим, але це не допомогло, плечі боліли, руки німіли, стало важко дихати. У наступні три дні його регулярно били вранці і ввечері, але потім бити перестали: Дадін представлявся, як вимагали, і підписував, не читаючи, все, що йому давали, в тому числі протоколи щодо неіснуючих порушень, за які його утримували в ШІЗО. Спочатку він намагався скаржитися на побиття тюремним фельдшерам, але ті у відповідь грубили, а коли його випустили з ШІЗО через 45 діб, слідів на тілі та на зап'ястях не залишилося, тому і лікарі з волі нічого не побачили.

Паніка від епілептолога

Ільдар Дадін та Анастасія Зотова
Ільдар Дадін та Анастасія Зотова

За словами Дадіна, він був упевнений в тому, що головним доказом застосованих в колонії тортур будуть відеокамери, які були встановлені у всіх приміщеннях. Вони працювали: камера в ШІЗО була направлена прямо на унітаз, коли Дадін намагався відвернути її, щоб сходити в туалет, до нього одразу ж приходив черговий. Однак били його 11-14 вересня, лист з'явився в пресі 1 листопада, а відеозаписи зберігаються всього 30 днів. Після скандалу, що розгорівся, Дадін написав заяву про те, що хоче пройти перевірку на детекторі брехні, однак коли настав день перевірки, написав клопотання з проханням забезпечити присутність адвоката. Слідчий клопотання задовольнив, однак, за словами Дадіна, відтоді ніхто про поліграф не згадав, а представники Управління федеральної служби виконання покарань заявили, що Дадін від перевірки на детекторі відмовився. «Це брехня, я не відмовлявся, це ФСВП роздула цю історію», – стверджує активіст.

Пояснює він і відмову від обстеження епілептологом Валерієм Генераловим, який приїхав до ВК-7 на прохання правозахисників 11 листопада 2016 року після того, як 2 листопада на зустрічі зі співробітником апарату регіонального уповноваженого з прав людини у Дадіна стався незрозумілий напад. Він розповідає, що 11 листопада вранці зустрічався з карельським адвокатом Наталією Волошковою: «Під час розмови вона мені каже, що до мене з Москви намагаються зараз прорватися два адвокати, з ними їде лікар. Не пропускають журналістів. ВК-7 нібито виставила оточення». Співробітник колонії перервав зустріч через півгодини, сказавши, що Ліпцер і Костроміна вже в колонії, однак до адвокатів Дадіна не відвів, а повернув у камеру. Через якийсь час його відвели на зустріч з Генераловим, але Дадін запанікував: «Я весь день на нервах – що відбувається. Приходжу туди, там Коссієв, Федотов, який мені в СІЗО-1 (в Петрозаводську – ред.) погрожував, я бачу всю цю гоп-компанію. Мене заводять у якусь кімнату з трьома камерами. Кушетка. Я напружився. Заходить якийсь лікар. Він не говорить ні про оточення, ні про адвокатів, він відразу говорить, що не було ніякого оточення і він прекрасно добрався. У мене підозра, що він або працює на адміністрацію, або в змові з ними. (...) Мені здалося, що коли він описував процедуру, він сказав, що там будуть якісь електроди, сигнали, якісь наслідки для серця ... може, мені це почулося... У мене відразу побоювання, що, може, вони щось хочуть зробити з серцем, щоб воно зупинилося. Я намагаюся лікарю говорити: чому ви не говорите, що ви від моїх адвокатів? Він каже: «Я взагалі їх не знаю». Я ще в більшій паніці. У підсумку я пручаюся і кажу: я не вірю цій людині, я його не знаю. Ви мене більше ніж півгодини вмовляєте, вам не простіше зателефонувати адвокатам, щоб вони по телефону сказали, що це своя людина? У підсумку я категорично відмовився».

Назад у пікет

За півтора року колонії Ільдар Дадін не придумав, чим буде займатися на свободі. Каже, що не припинить боротися з «фашистсько-чекістським» режимом, буде домагатися кримінальної справи проти начальника ВК-7 Сергія Коссієва, однак реального плану в нього поки немає, соратників планує шукати серед тих, хто не боїться виходити на протестні акції, не хоче залишати активізм і сам. Його дружина, здається, не дуже вірить у продуктивність такої діяльності, проте на її заперечення, що «це нікому не потрібно», він жваво реагує: «Ні, не твоя правда».

Ільдар Дадін та Анастасія Зотова під час зустрічі з журналістами
Ільдар Дадін та Анастасія Зотова під час зустрічі з журналістами

Дадін каже, що не боїться за своє життя, ба більше, відчуває моральну відповідальність перед тими, хто домагався його звільнення – у нього просто немає іншого вибору, крім як продовжувати боротьбу. Розповідає, що перші дні після тортур був в повному моральному занепаді: то мріяв про те, як вийде і емігрує, то хотів накласти на себе руки, ударившись скронею об залізну стійку ліжка, але потім вирішив: поки б'ють інших ув'язнених, совість не дозволить йому виїхати. Він запевняє: єдине, за що він переймається, це за своїх близьких: «Для мене було б добре, якби Настя поїхала кудись». Настя перелякано дивиться на нього, потім починає посміхатися, коли Ільдар розвиває свою думку: «Я себе вважаю воїном. Я проти сексизму. Жінка і чоловік рівноправні. Але так вийшло, що я фізично сильніший і можу захистити. Я хочу битися з системою», – говорить він, все більше заїкаючись. На годиннику третя година ночі, хтось із журналістів збирається в аеропорт, Настя підходить до Ільдара, починає гладити його по плечу, «Давайте закінчувати», – говорить вона, але Ільдар зупиняє її, хоче закінчити думку: «Почекай, для мене це важливо», – і знову пускається в розлогу розповідь про перші дні в «сімці», які, схоже, не забуде ніколи.

Матеріал повністю– на сайті Російської редакції Радіо Свобода

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG