Доступність посилання

28 Червень 2017, Київ 06:55

І навіть у цих катівнях людина чинила опір – дослідник про покоління «Розстріляного відродження»


Урочище Сандармох, хрест пам’яті розстріляних українців, архівне фото

Імена забутих письменників покоління «Розстріляного відродження» намагаються повернути із забуття у Дніпрі. 9 березня виповнюється 115 років з дня народження одного із них – страченого 1937 року Миколи Мінька. Його називають незаслужено забутим літератором. За словами фахівців, які досліджують цю та інші фігури доби «Розстріляного відродження», у краї лишається не пошанованим не один представник тієї генерації, що зазнала репресій. Чимало їхніх творів не перевидавались ще з 20-30-х років минулого століття. Та й у біографіях більш відомих постатей «Розстріляного відродження», як-то Валер’ян Підмогильний, є ще багато «білих плям», кажуть дослідники.

На допитах в «органах» за сфальшованою справою про приналежність до української націоналістичної терористичної організації, навіть після катувань він не відрікався від свого українства. Майже невідомий зараз письменник доби «Розстріляного відродження» Микола Мінько народився на Харківщині, навчався і працював у Катеринославі (нині – Дніпро). Він не приховував, що закінчив першу міську українську гімназію, де його вчителями були відомі українські діячі. 17-річним юнаком пішов до повстанського загону, боровся проти денікінців. Відтак учителював, навчався в інституті журналістики, написав декілька десятків оповідань та роман «Виселок в пилу» – про побут Донбасу. Книга була затаврована як «наклепницька».

Микола Мінько із сином Романом, травень 1937 року. Фото з архіву історичного музею Дніпра
Микола Мінько із сином Романом, травень 1937 року. Фото з архіву історичного музею Дніпра

Прозріння у катівні

Микола Мінько був членом Всеукраїнської спілки пролетарських письменників, але це не врятувало його від трагічної долі багатьох його колег і сучасників: арешт 1937 року, звинувачення в тероризмі, катування, розстріл... Майже через три десятиліття Мінька посмертно реабілітували.

Дніпровський краєзнавець і письменник Микола Чабан, який досліджує цю персоналію, є упорядником і видавцем першої в незалежній Україні збірки вибраних творів Мінька, зазначає: Микола Мінько не вмів фальшивити, до останнього залишався вірним самому собі.

Дослідник Микола Чабан розповідає аудиторії про постать і творчість Миколи Мінька
Дослідник Микола Чабан розповідає аудиторії про постать і творчість Миколи Мінька

«Я знайомився з його кримінальною справою, бачив там довідку, написану НКВДистом, про те, що Мінько на допиті замахнувся на нього зі словами: мовляв, я думав, що до НКВД потрапляють «вороги народу», а тепер бачу, що сюди потрапляють безневинні люди. І ось той НКВДист склав довідку про цей інцидент. Тобто, Микола Мінько до останнього залишався собою і навіть у цих катівнях чинив опір», – розповів Радіо Свобода Микола Чабан.

За словами дослідника, у відносно ліберальні 1920-ті ще можна було відносно вільно писати про свою епоху, хоч і до певної міри езоповою мовою, але в 1930-ті такої можливості вже не було.

Фальшивити він (Микола Мінько) не міг, він не міг створювати на замовлення ходульні твори, яких вимагала партія

«У Мінька багато чого написано на місцевому ґрунті, наприклад, повість «Манівцями» – це історія визвольних змагань на Лівобережжі Дніпра. Фальшивити він не міг, він не міг створювати на замовлення ходульні твори, яких вимагала партія. Людина прожила всього 35 років», – зазначає Микола Чабан.

За словами дослідників, які вивчають цю та інші постаті доби «Розстріляного відродження», у краї лишається не пошанованим не один автор того покоління, яке зазнало репресій: Борис Тенета, Іван Ткачук, Олена Шпота, Йосип Саповський, Петро Харламов... Ці постаті потребують ґрунтовного вивчення, а їхні твори – перевидання й нового осмислення.

Загадковий Валер’ян Підмогильний

Та й у біографіях більш відомих представників «Розстріляного відродження», як-то Григорій Епік, Валеріан Поліщук, Валер’ян Підмогильний, ще багато «білих плям».

Особистість одного із найяскравіших літераторів – Валер’яна Підмогильного – досі загадка. Як юнак із простої селянської родини зміг так досконало вивчити європейські мови й робити такі якісні літературні переклади? Чи справді воював Валер’ян Підмогильний у петлюрівських загонах, адже так «зі знанням справи» писав про ту боротьбу? Що писав і перекладав письменник у соловецьких казематах, незадовго до розстрілу?

Старший науковий співробітник літературного музею Ірина Мазуренко каже: є питання, які поки залишаються без відповіді. У полі зору дослідниці зараз як твори, так і особиста біографія Підмогильного. Серед цікавих віднайдених фактів – те, що у кімнаті Підмогильного в українському рушнику портрет французького Анатоля Франса.

Ірина Мазуренко
Ірина Мазуренко

Ірина Мазуренко розказує: письменники «покоління розстріляних» дуже цінували свій час, наче підсвідомо відчуваючи, який короткий вік їм призначений.

«5 хвилин особистого спілкування з гостем, а далі – спілкуйтесь з моєю бібліотекою», – цитує Підмогильного Ірина Мазуренко.

Дослідниця припускає, що деякі твори Підмогильного могли бути вилучені при обшуках і втрачені, а його переклади з французької – видаватись під іменами інших людей.

Дещо з Підмогильного за радянських часів перевидавали, але під іншими прізвищами перекладачів

«Дещо з Підмогильного за радянських часів перевидавали – той же Анатоль Франс, але під іншими прізвищами перекладачів. Хочеться ще багато дослідити, але є речі, про які ми ніколи не дізнаємось. Архіви відкриті, але що робилось в тих казематах, на Соловках? Нібито Підмогильний там щось писав і перекладав. У листах до дружини він писав, що ні в чому нема потреби, тільки голод на папір. Можливо, це була езопова мова. Він прожив дуже коротке життя. Але за 36 років написав два романи, повісті, а скільки він зробив перекладів! 24 томи Анатоля Франса підготував до друку. І Мопассана, й інших», – зауважила Ірина Мазуренко.

Меморіальна дошка Валер’яну Підмогильному
Меморіальна дошка Валер’яну Підмогильному

Увесь цей рік у літературному музеї Дніпра пройде під знаком пам’яті «покоління розстріляних» – у листопаді минають 80-ті роковини страти сотень представників української творчої та наукової еліти у карельському урочищі Сандармох.

«Цей рік – 2017-й – знаковий. Оці «сімки»: 1917 – жовтневий переворот, 1917-1921 – українські визвольні змагання, 1937 – репресії та розстріли… Цей рік нам хочеться присвятити саме воскресінню «Розстріляного відродження», не просто згадати ці імена, але й показати український культурний контекст», – сказала Радіо Свобода Ірина Мазуренко.

Також музей готує виставку рідкісних документів, книг, періодичних видань, копій кримінальних справ тощо.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG