Сто років тому в Києві демонтували пам’ятник Петрові Столипіну. Він був прем’єр-міністром Російської імперії, який уславився не лише реформами, а й репресіями проти революційного руху, тож його монумент став першою жертвою революції. А невдовзі війна пам’ятників стала однією з невід’ємних ознак подій тогочасної буремної доби.
Борець за велику Росію і противник великих потрясінь був смертельно поранений під час замаху в київському оперному театрі в 1911 році – чи то революціонером, чи то агентом царської охранки Дмитром Богровим (в історії чимало прикладів, коли подвійні агенти виявляють неабияку самостійність). Відтак Петро Столипін був похований у Києві, а невдовзі його вирішили тут увіковічнити і в 1913 році встановили пам’ятник.
Щоправда, увіковічнити не вдалося: монумент перед київською міською думою – на місці теперішнього майдану Незалежності – простояв трохи більше трьох років.
Жертва «народного суду»
Одразу після повалення самодержавства, пам’ятник цьому діячеві став занадто неактуальним, та ще й біля будівлі міської думи, де відбувалися революційні маніфестації.
Столипін у свідомості киян асоціювався зі старим режимом, із такими речами як «столипінська краватка» – мається на увазі зашморг на шибениці.Ярослав Файзулін
«Столипін у свідомості киян асоціювався зі старим режимом, із такими речами як «столипінська краватка» – мається на увазі зашморг на шибениці. Зрештою, поширеною була думка, що цим пам’ятником Київ не нагороджений, а це такий докір киянам за його вбивство», – розповідає співробітник Українського інституту національної пам’яті Ярослав Файзулін.
Попервах пам’ятник царському урядовцю прикрасили червоним бантом. Саме таким його побачив Карл Густав Маннергейм – майбутній фінський головнокомандувач та глава держави, а тоді генерал російської армії – який у ті дні завітав до Києва.
«Проходячи повз пам’ятник Столипіну, я помітив, що цей суворий пан повинен терпіти червону хустку на шиї», – написав він потім у спогадах.
Нарешті, 17(30) березня 1917 року над пам’ятником організували «народний суд». Після оголошення «вироку» фігуру Петра Столипіна спочатку підвісили на символічній шибениці, а потім скинули додолу.
Столипіна замінили Марксом
Між іншим, що в той час у Києві були пам’ятники російським імператорам Миколі І та Олександру ІІ, але їх демонтували пізніше, вже за більшовицької влади.
«До членів імператорської родини попервах ставлення було доволі лояльним, але пізніше настрої змінилися», – зазначає Ярослав Файзулін.
А скинутий з постаменту Петро Столипін тривалий час пролежав у купі металобрухту на території заводу «Арсенал», а потім пішов на переплавку. А на його місці біля тепер уже Київської міськради тривалий час простояв Карл Маркс.
Коли зносили пам’ятник Столипіну, то ще не знали, що буде ціла карусель цих пам’ятників. На місці Столипіна поставили бюст Карла МарксаСтаніслав Цалик
«Коли зносили пам’ятник Столипіну, то ще не знали, що буде ціла карусель цих пам’ятників. На місці Столипіна поставили бюст Карла Маркса. Оскільки він був доволі жахливим, то його замінили на інший – тобто, там було два Карли Маркси. А потім зрозуміли, що і той новий також є джерелом анекдотів для киян, то однієї ночі і його також прибрали», – розповідає знавець київської історії Станіслав Цалик.
Загалом, демонтаж пам’ятників та встановлення нових монументів був невід’ємною ознакою тогочасних революційних подій, а надто – коли затвердився більшовицький режим. За словами Станіслава Цалика, часто «на місці старих пам’ятників ставили нові, інколи – на тих самих постаментах».
Бобринський-Ленін-Щорс
Майже на тому самому місці, де наразі ще стоїть кінна статуя більшовицького комдива Миколи Щорса, стояв пам’ятник графу Олексію Бобринському – цукрозаводчику, який неабияк доклався до будівництва залізниці.
«Знаю з розповідей старих киян, що люди до Бобринського із симпатією ставилися, бо він певні важливі речі зробив для Києва. До речі, потім певний час на цьому місці стояв Ленін», – розповідає Станіслав Цалик.
На жаль, скинуті сто років тому пам’ятники не дожили до нашої доби. Дослідники та поціновувачі минувшини неабияк шкодують з цього приводу. Адже – зібрані разом – скинуті з постаментів у різні часи київські пам’ятники могли би розповісти історію із дещо несподіваного боку.
