Доступність посилання

27 Липень 2017, Київ 07:45

Росію не потрібно боятися, їй потрібно давати гідну відсіч – Івлєва, яка фотографувала ЧАЕС


Дозиметристи Ігор Михайлов та Юрій Кобзар ідуть коридорами станції в четвертому блоці

Дмитро Гурневич

Вікторія Івлєва – перша журналістка, яка сфотографувала зсередини четвертий енергоблок Чорнобильської АЕС. За цю роботу вона отримала найпрестижнішу для фотожурналіста нагороду – World Press Photo Golden Eye. В інтерв'ю Радіо Свобода російська журналістка розповідає про враження від відвідин місця найстрашнішої техногенної катастрофи XX століття, про її уроки, російський імперіалізм та нову Україну. З дозволу Вікторії Івлєвої Радіо Свобода публікує легендарні фотографії четвертого енергоблоку.

Вікторія Івлєва
Вікторія Івлєва

Я потрапила туди по дружбі

– Я потрапила туди по дружбі. У Чорнобилі я познайомилася з фізиками, які ходили в реактор, і ми подружилися. Вони мене взяли з собою. В принципі, це було досить просто.

– Стільки людей померло після вибуху, які пройшли через цей реактор. Не боялися?

Нічого, крім цікавості під час зйомок, не було. Адже доступу туди до цього ніхто з журналістів не мав

– Ні, я боялася пізніше, коли ми повернулися. Нічого, крім цікавості під час зйомок, не було. Це нормально для будь-якого журналіста. Це ж не був похід на амбразуру, коли тебе може пробити ворожа куля. І була з людьми, які прекрасно знали, куди і як йти, з найменшою небезпекою. Це було безмежно цікаво, адже доступу туди до цього ніхто з журналістів не мав.

Турбіна в машинній залі
Турбіна в машинній залі

– Що відчуває людина, яка йде руїнами об'єкта, який на сотні років забруднив радіонуклідами великий шматок континенту?

– Я йшла одягнена в спеціальний одяг, в якому дуже незручно пересуватися. Гумові бахіли, спеціальні рукавички на руках, пластиковий костюм. Це не було прогулянкою. Я розуміла, що йду на дуже небезпечну справу, де навколо тебе все говорить про небезпеку. Звисаючі дроти, шматки заліза... Я розуміла, що це не найпрекрасніше місце на Землі.

– Ви говорили в одному інтерв'ю, що один фотознімок іноді може передати більше, ніж багато символів у тексті. Що Ви передали цими фотографіями?

– Головне – це попередження, що може статися з планетою, це почуття відповідальності перед майбутнім. Жах від того, в якому вигляді ми можемо залишити планету нащадкам. Через наше недбале ставлення до Землі, яка постійно повертається до нас обличчям, яка завжди нам допомагає, ми можемо її знищити.

– Атомна енергетика використовується у всьому світі. Навіть у такій просунутій країні, як Японія, де безпека на дуже високому рівні, де етика роботи, мабуть, найкраща в світі, теж трапляються такі речі. Але у нас Чорнобильська трагедія – це і політика. Чому?

Дозиметрист Юрій Кобзар на підступах до сходів, що веде до центральної реакторної зали
Дозиметрист Юрій Кобзар на підступах до сходів, що веде до центральної реакторної зали

Основна проблема в тому, що робили після того, як сталася аварія

– Основна проблема в тому, що робили після того, як сталася аварія. В аварії зіграв роль людський фактор, конструкція реактора тут була ні до чого. Я говорю це дуже впевнено, адже це не моя думка. Я у фізиці ніхто. Це говорили фахівці, з якими я ходила. Люди за це своє відсиділи. А потім почався час «радянського фактору».

– А в чому суть цього фактору?

Спроби імітування звелися до того, що велика кількість людей, які боялися, не були підготовлені і тремтіли від страху, були туди кинуті

– По-перше, стільки днів нічого не говорили. 1 травня 1986 року я була в Києві і знімала там. Я ніколи цього не забуду. Було дуже тепло, сидів немолодий чоловік на вулиці. Я йому кажу: «Дідусю, чому ви тут, на сонці сидите, йдіть додому». Уже всі знали, що сталося. А він мені відповів: «Донечко, ми перемогли фашистів. То що, ми не переможемо радіацію?» Ніхто не мав уявлення. Навіть влада не мала великого уявлення про те, що відбувається. Пізніше почалися якісь спроби показати, що розуміння є. Спроби імітування звелися до того, що велика кількість людей, які боялися, не були підготовлені і тремтіли від страху, були туди кинуті. Я їх ні разу не засуджую.

Трубопровід у машинній залі
Трубопровід у машинній залі

– Так а що було зроблено не так?

Чорнобиль відіграв дуже важливу роль у подальшій долі СРСР

– Тут зійшлося багато факторів. Я думаю, що Чорнобиль відіграв дуже важливу роль у подальшій долі СРСР. Ця трагедія дуже вплинула і на Горбачова, і на його ставлення до Союзу. Це був останній доказ того, що природа живе за власними законами і що хмара на кордоні не зупиняється.

– Багато хто Вам може заперечити. Лобісти атомної енергетики показують свої дослідження і кажуть, що насправді в Чорнобильській зоні нічого не сталося, що там спокійно можна побудувати будинок і жити. Лукашенко назвав нещодавно Чорнобильську зону «процвітаючою землею».

Люди нашкодили природі більше, ніж радіація. Чорнобиль – це хороший полігон для науки

– Цікаво було б уважно вивчити кров і хромосомні аберації людей, з якими я ходила. Деякі з них досі живі. Чому ці люди живі, а той, хто отримав набагато меншу дозу, помер? Ці всі запитання до науки: чому там така природа? А можливо, тому, що там немає людей? Виходить, що люди нашкодили природі більше, ніж радіація. Можна багато спекулювати щодо цього, але я думаю, що Чорнобиль – це хороший полігон для науки.

– 30 років – це майже два покоління. Чому сусіди з жахом дивляться на Росію?

Завдано дуже великого удару по таких базових речах, як совість і сором

– Тому що завдано дуже великого удару по таких базових речах, як совість і сором. Роль інтелігенції зведена до нуля. Думаю, що держава зробила це свідомо. Роль слова зведена до нуля. Такого «ах, Булгаков», «ах, Цвєтаєва», такого більше немає. Думаю, що причина в неправильній шкільній освіті, якщо народ не вчать думати. Ти тягаєш в собі дуже багато знань, але не розумієш, як їх порівнювати, тебе не навчили. Путін же прийшов не просто так. По-перше, його можна було і не вибрати. Але його обрали. В цей момент ми такі. Це я можу з жахом констатувати.

Машинна зала 4-го блоку
Машинна зала 4-го блоку

– Цей жах передається і нам, а також українцям, народам Балтії. Як цим країнам бути?

Росію не потрібно боятися, їй потрібно давати гідну відсіч

– Боятися не треба в принципі. Треба боятися, що рано помреш і не побачиш, як твої діти стануть прекрасними, не побачиш онуків і правнуків. І то, чого тут боятися? Це ж життя. Боятися потрібно скорпіонів, які можуть вжалити. Росію не потрібно боятися, їй потрібно давати гідну відсіч.

Головна причина того, що відбувається у Росії – це злість

Головна причина того, що відбувається у Росії – це злість. Ця злість вироблена нашою страшною історією. Якщо ще раз залити кров'ю, то буде знову те саме. Кров просто так не здається.

– Ви часто буваєте в Україні. Чи вдасться Україні вийти з цієї важкої ситуації?

Я дуже вірю в Україну. Зупинити прогрес неможливо. Цим шляхом Україна вже рухається

– Я дуже вірю в Україну. Зупинити прогрес неможливо. Цим шляхом Україна вже рухається. З усіма девіаціями, з усіма жахами і дурницями, але рухається Україна, а не моя держава. І вона не може не перемогти, адже перемагає прогрес.

Україна – це країна, де люди висловлюються досить вільно. Вільніше, ніж в Росії. Це країна, нехай пробачать мене колеги, з не дуже професійною, але вільною пресою. Але в такій ситуації краще бути вільним, ніж високопрофесійним. Свобода завжди кудись нас виведе. Це головна умова морального існування людини. До речі, в Україні завжди було більше форм соціальної підтримки, ніж в Росії. Про поліцію я мовчу. Я знаю історію поліції в Грузії і пам'ятаю, як вони видихнули, коли тобі не треба боятися міліціонера на вулиці, коли ти можеш з ним говорити, а він може допомогти.

У мене є відчуття фізичного розлому планети

– Ви фіксували багато конфліктів у світі. Ви відчуваєте, що ми на межі великого конфлікту?

– У мене є відчуття фізичного розлому планети. Є нерозуміння, що буде попереду.

Матеріал повністю – на сайті Білоруської реакції Радіо Свобода

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG