Доступність посилання

22 Серпень 2017, Київ 08:38

(Рубрика «Точка зору»)

Із початку російської агресії значні зусилля держави та суспільства були спрямовані на висвітлення подій в Україні та просування українських інтересів у світовому інформаційному просторі. Нікого не потрібно переконувати, що це можливо лише у разі ефективної співпраці з провідними зарубіжними ЗМІ, створення для них сприятливих умов щодо роботи в районі АТО. Оприлюднення минулого року на відомому інтернет-ресурсі списків іноземних та українських журналістів поставили ці зусилля та нашу міжнародну репутацію в цілому під значну загрозу. На щастя, здоровий глузд тоді переміг, і голова уряду, і голова СБУ, і президент врешті-решт засудили публікацію. Сьогодні я рада спостерігати за заявами про готовність до перегляду з боку координаторів проекту списків журналістів.

Ситуацію дуже вдало відображає відома приказка, що найкращі ліки – це час, особливо для охолодження емоцій та роботи мозку. Дійсно, пристрасті тоді кипіли неабиякі: іноземні медіа відразу змінили тональність щодо України, журналістська спільнота була готова вибухнути, зарубіжні дипломати та політики високого рівня відверто вказували нам на неприпустимість порушення світових стандартів роботи зі ЗМІ. Але замість конструктивного вирішення, власне, технічного питання його спробували штучно перетворити на черговий майданчик для політичного «самопіару». Сьогодні ми остаточно бачимо, що це аж ніяк не підвищило будь-які політичні рейтинги (радше навпаки). Крім того, постраждав імідж України.

Спробую проаналізувати наведену ситуацію з позицій сьогоднішнього дня. Перш за все, що таке територія, що підконтрольна угрупованням «ДНР»/«ЛНР»? Це частина території Донецької та Луганської областей України, на якій тимчасово здійснюють свою протиправну діяльність терористичні організації та інші незаконні збройні формування під керівництвом та за підтримки Російської Федерації. Але чиє законодавство має діяти на цих територіях? Очевидно, що тільки українське, у тому числі нормативно-правові акти, які стосуються сфери боротьби з тероризмом та забезпечення національної безпеки в цілому.

На цілком законних підставах територія двох зазначених областей оголошена районом проведення антитерористичної операції. При цьому в офіційному рішенні про проведення АТО чітко зафіксовано, що терористична загроза має походження з-за кордону. Єдиним органом, який на зазначеній території має виключні повноваження щодо оприлюднення інформації про проведення АТО та взаємодії зі ЗМІ, є оперативний штаб проведення антитерористичної операції. До речі, це не чиїсь забаганки, а міжнародна практика проведення антитерористичних операцій.

Не зовсім розумію розповсюджену деякими «експертами» сентенцію про «шпигунів зі списку журналістів». Все-таки для того, щоб «шпигувати» проти України, треба працювати на території, контрольованій Україною.

А якщо журналісти працювали на території, контрольованій за фактом Росією (через угруповання «ДНР»), то виходить, що шпигувати вони могли тільки проти «ДНР» і Росії.

Нагадую, що для того, щоб проїхати на окуповану територію, законослухняним журналістам (тих, хто порушував правила в’їзду, я не вважаю такими) доводилося отримувати:

1. Акредитацію СБУ (з весни 2014 року)

2. + Прес-карту АТО від Міноборони (почали видавати з грудня 2014 року – перші видані прес-карти на фото).

3. + Дозвіл від СБУ на поїздку на окуповану територію (з лютого 2015-го).
Тобто є система фіксації, які журналісти і коли їздили працювати в ОРДЛО, дані всіх цих журналістів в СБУ є.

Отже, керівництво АТО скористалося своїм правом визначення механізму взаємодії зі ЗМІ в районі операції та визначення порядку виконання ними редакційних завдань. До речі, українські та зарубіжні фахівці з роботи зі ЗМІ в кризових ситуаціях були активно включені в процес визначення цих процедур. Беру на себе відповідальність стверджувати, що наші правила та процедури визначені на рівні провідних світових стандартів організації роботи ЗМІ в «гарячих точках».

З урахуванням наведеного в питаннях інформування про АТО радники на громадських засадах невійськових міністрів грають далеко не першу скрипку. Тому брати на себе право коментувати певні події чи взагалі претендувати на роль судді – виглядає з їхнього боку щонайменше не компетентно.

Логічно припустити, що фахівці силових структур, у першу чергу керівництво АТО, розуміли всі переваги та ризики від допуску та перебування журналістів на тимчасово окупованих територіях. Як ми бачимо, переваг виявилося набагато більше. Будемо відверті: саме завдяки роботи зарубіжних і вітчизняних ЗМІ світова спільнота наглядно побачила російські війська на території України, діяльність терористичних формувань, так званих «ДНР»/»ЛНР», факти постачання російських озброєнь, умови життя та дотримання прав жителів тимчасово окупованих територій та всі інші «принади» ідей «русского мира».

Негативні приклади поведінки представників ЗМІ, порушення ними стандартів та правил журналістської етики стали винятком, що лише підтверджує правильність обраних нами підходів.

Правоохоронні органи, згідно з положеннями Закону України «Про боротьбу з тероризмом», мали ставити питання у випадку порушень такої вимоги закону:

«Забороняється поширення через засоби масової інформації або в інший спосіб інформації, яка:

розкриває спеціальні технічні прийоми і тактику проведення антитерористичної операції;

може утруднити проведення антитерористичної операції і (або) створити загрозу життю та здоров’ю заручників та інших людей, які перебувають в районі проведення зазначеної операції або за його межами;

має на меті пропаганду або виправдання тероризму, містить висловлювання осіб, які чинять опір чи закликають до опору проведенню антитерористичної операції;

містить дані про предмети та речовини, які безпосередньо можуть бути використані для вчинення актів технологічного тероризму;

розкриває дані про персональний склад співробітників спеціальних підрозділів та членів оперативного штабу, які беруть участь у проведенні антитерористичної операції, а також про осіб, які сприяють проведенню зазначеної операції (без їхньої згоди)».

Факт перебування журналістів та виконання ними редакційних завдань на тимчасово окупованій території, на яку вони потрапили відповідно до встановлених СБУ та штабом АТО процедур, жодним чином не порушує наведену вище вимогу.

Але оскільки деякі «експерти», які кинулися захищати оприлюднення списків журналістів, нормативні акти читають рідко, то мала спроба введення в оману суспільства щодо причин та наслідків оприлюднення персональних даних та іншої чутливої інформації про журналістів. До речі, останні після цього випадку неодноразово фіксували факти погроз на їхню адресу та взагалі стали значно менше писати про Україну.

У контексті цієї ситуації мені дуже сподобалися слова секретаря РНБО України Олександра Турчинова, які тонко відображають сутність події: «Новітні інформаційні технології трансформують соціальну комунікацію і тим самим змінюють суспільства. Традиційні медіа дедалі більше поступаються місцем соціальним мережам. Зникають фільтри, які ще учора ускладнювали поширення недостовірної інформації та руйнівних психологічних впливів. Сьогодні навіть божевільний може у мить перетворитися на «зірку» інтернету, а згодом і впливати на настрої мільйонів, а через це й на державну політику…

Важливу роль у руйнівних процесах відіграють популістські та радикальні політичні сили, а також квазіорганізації, що камуфлюються під інституції громадянського суспільства. Вони намагаються перехопити функції формування державної політики і управління державним сектором…, жодним чином не відповідаючи за ультимативно нав’язувані ними рішення, забезпечуючи вирішення суто вузькополітичних, корпоративних лобістських завдань, або взагалі неприховано працюють на державу-агресора. Усе це зумовлює зростання суспільної недовіри до державних інститутів, яку вони самі вдало експлуатують».

У фокусі уваги суспільства краще мати питання сьогодення та майбутнього, а не проблеми чи конфлікти минулого. Сьогодні я рада, що в команді, що оприлюднили списки журналістів, вирішили переглянути оприлюднені списки, як я розумію, щоб відокремити тих, хто дійсно порушив законодавство, заїжджаючи незаконно на окуповані території (здебільшого російські ЗМІ), від тих, хто робив це законно і з усіма узгодженнями (більшість українських та міжнародних журналістів).

PS: Корисний минулорічний текст від Дмитра Власова (Associated Press) про роботу журналістів під час конфліктів, підготовлений до виступу в «Укрінформі» за цією тематикою:

1. Кажуть, що як би це CNN брало інтерв’ю у Бін Ладена, якщо з ним воюють американські війська. І тим не менше, я пам’ятаю це інтерв’ю. Ось воно:

2. Коли говорять, що з терористами журналісти не можуть працювати, це неправда. Для різних сторін конфлікту поняття «тероризм» диктується геополітичними інтересами країн-прихильників. Наприклад, Туреччина вважає «Робітничу партію Курдистану» (сепаратистське збройне угруповання турецьких курдів – ред.) терористичною організацією і не визнає її на території Туреччини і Північного Іраку. Проте журналіст Euronews зробив серію репортажів про курдів. Всі серії англійською ТУТ.

3. Запитують, що ж такого іноземні журналісти примудрилися зняти «корисного» на ОРДЛО?

Приклад 1, приклад 2, приклад 3.

4. В нашому архіві можна показати будь-яку точку на карті, на якій проходили активні бойові дії.

5. Серед іншого, можна згадати іменні акредитації у Дудаєва-Басаєва під час чеченських воєн. Ніхто за роботу на тій стороні в Росії не переслідував.

Тетяна Попова – експерт зі стратегічних комунікацій ГО «Інформаційна безпека», колишній заступник міністра інформаційної політики України

У тексті збережено виділення, зроблені автором

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

  • 16x9 Image

    Тетяна Попова

    Експерт зі стратегічних комунікацій ГО «Інформаційна безпека», колишній заступник міністра інформаційної політики України

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG