Доступність посилання

22 Липень 2017, Київ 15:33

Як відповідає Україна на військові інформаційні операції Росії?


Політична карикатура Олексія Кустовського

(Рубрика «Точка зору»)

Під враженням від недавніх заяв російських чиновників про війська інформаційних операцій російської армії вирішила поділитися своїми спостереженнями з цього приводу та думками, якою може бути відповідь України на нові приготування противника.

Реформувати чи створювати?

Чи є в Україні аналогічні структури для ведення інформаційного протиборства у складі сектору безпеки та оборони держави? Безумовно є і не в одній структурі. Але детально говорити про них публічно – здається ще не на часі.

Причини очевидні. По-перше, проти таких підрозділів активно працюють спецслужби Російської Федерації та їхні маріонетки в угрупованнях «ДНР»/«ЛНР». Підставляти наших хлопців, у тому числі на передовій, я не буду.

По-друге, деякі наші «борці за справедливість», вирішуючи публічно свої іміджеві або бізнес-питання, і так достатньо оприлюднили в цілому закритої інформації про дії українських силових структур, у тому числі за напрямом інформаційного протиборства, включаючи дані про їхній персональний склад. За що наш противник, безумовно, їм дуже вдячний.

По-третє, цитувати сумнівні або провокаційні речі, особливо з російського сегменту інтернету – є просто ознакою непрофесіоналізму та поганого виховання.

Отже, звернемося до офіційних джерел на тему того, що в нас має бути, і, як воно повинно працювати.

Закон України «Про розвідувальні органи України» до основних завдань розвідувальних органів відносить «здійснення спеціальних заходів, спрямованих на підтримку національних інтересів і державної політики України в економічній, політичній, воєнній, військово-технічній, екологічній та інформаційній сферах, зміцнення обороноздатності, економічного і науково-технічного розвитку, захисту та охорони державного кордону».

Додатково в Законі України «Про Службу зовнішньої розвідки України» в статті 3 окремо визначені завдання Служби зовнішньої розвідки України, в тому числі щодо «здійснення спеціальних заходів впливу, спрямованих на підтримку національних інтересів і державної політики України в економічній, політичній, військово-технічній, екологічній та інформаційній сферах, зміцнення обороноздатності, економічного і науково-технічного розвитку».

Закони України «Про Службу безпеки України» та «Про боротьбу з тероризмом» покладають на Службу безпеки України цілу низку завдань щодо забезпечення інформаційної безпеки держави, особливо в умовах проведення антитерористичної операції.

У Законі України «Про Збройні Сили України» (у зв’язку з ухваленням Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо Сил спеціальних операцій Збройних Сил України») частини четверта і п’ята статті 1 викладені в наступній редакції: «З’єднання, військові частини і підрозділи Збройних Сил України відповідно до закону можуть залучатися до здійснення заходів правового режиму воєнного і надзвичайного стану, організації та підтримання дій руху опору, проведення військових інформаційно-психологічних операцій…».

Список можна продовжувати, але виходячи з наведених вище завдань, є логічним зробити припущення, що кожна з наведених структур має відповідні підрозділи, основним полем діяльності яких є інформаційний простір та, відповідно, інформаційне протиборство.

Очевидно, що питання нашої адекватної відповіді противнику зводяться до завдань подальшого розвитку таких підрозділів інформаційного протиборства з використанням при цьому досвіду АТО та підходів НАТО, їхніх спільних дій щодо реагування на інформаційні виклики та загрози (а ще краще – активних дій на випередження щодо їхнього недопущення) у форматі міжвідомчої взаємодії, централізації керівництва ними та всебічного забезпечення.

Причини

Але суспільство має право запитати, чи є у нас свої власні ефективні війська інформаційних операцій? Про проект, фактично, громадянського суспільства з назвою «інформаційні війська України» під егідою Мінінформполітики та інші схожі (і часто дуже ефективні) заходи громадських організацій ми не говоримо. Хоча б тому, що держава не повинна самоусуватися від виконання своїх функцій, а є речі (наприклад, розвідувальна та контррозвідувальна діяльність, інформаційні операції тощо), які структури громадського суспільства самостійно виконувати не можуть просто за визначенням. Але в той же час держава має інтегрувати ці проекти в загальний план роботи. Координувати спільні дії в інформаційному просторі, щоб не повторювалися такі помилки, які мали з «Миротворецем» та журналістами.

Власне кажучи, ніхто на вищому рівні в прямій постановці завдань щодо створення військ інформаційних операцій нашим силовим структурам не визначав. А наявність або відсутність стратегічного бачення перспектив та політичної волі є вирішальними для старту будь-якого державницького проекту. При цьому конструктивні пропозиції знизу з цього приводу знов таки не почуті.

Протягом минулих тижнів, після того, як російський міністр оборони заявив про війська інформаційних операцій, в нашій державі відбулося кілька помітних заходів, присвячених проблематиці забезпечення інформаційної безпеки держави, у тому числі засідання двох профільних комітетів Верховної Ради, низка нарад, круглих столів тощо. За результатами особистої участі в їхньому проведенні та дискусій з учасниками висловлю своє особисте бачення: українські державні структури більше всього бояться питання покладення на них функції органу, відповідального за організацію та координацію питань інформаційного протиборства на загальнодержавному рівні. А будь-який інформаційний проект, що передбачає міжвідомчу взаємодію, розглядається ними як спроба зовнішнього контролю та посягання на їхні повноваження. Говорити в таких умовах про системний розвиток сил та засобів держави для дій в інформаційному просторі просто смішно.

Іншим чинником є непрофесіоналізм тих, хто причетний до проблематики інформаційного протиборства. Наведу приклад: коли хтось реформує, наприклад, відомчу прес-службу і називає це модним словосполученням «стратегічні комунікації» – то це, щонайменше, нерозуміння того, як західний світ намагається вести протиборство в інформаційному просторі, а в гіршому випадку – прикриття корупційних проектів. Партнери в НАТО на недавньому заході, який був присвячений виконанню цілей партнерства між Україною та НАТО у 2016 році, чітко висловили свою точку зору з цього приводу та зазначили, що в українських державних структурах замість створення системи стратегічних комунікацій розвиваються якісь складові, дуже схожі на комунікаційний бізнес.

Також мають місце підходи, ефективність яких не підтверджена практичними діями. Прикладом є включення структур інформаційно-психологічних операцій ЗС України до складу Сил спеціальних операцій. Результатом стало згортання низки цілком успішних проектів інформаційного впливу, перш за все в районі АТО, у тому числі таких, завдання щодо проведення яких визначав особисто президент держави. Наприклад: пересувні FM-передавачі в зоні АТО. На щастя в двох прифронтових містах, ми їх змогли передати від ССО надійним людям у ВЦА, хоч зі значно зменшеним устаткуванням та функціоналом. І навіть із ВЦА не все гладко.

З досвіду роботи з іншими ВЦА Донецької і Луганської областей, де все працює, можна сказати, що на приклад в Авдіївській ВЦА вперше з’являлися постійні, незрозумілі проблеми з FM-передавачем. Вони довго затримували, а потім і зовсім відмовилися підписувати договір із партнерами про передачу FM-передавача. Аргументуючи, нібито їм не було передано необхідні бухгалтерські документи. Іншими ВЦА Донецької і Луганської областей такий договір був підписаний без затримок. І це, на жаль, не єдині проблем координації в інфопросторі.

До речі, загальним підходом у переважної більшості країн НАТО (за винятком, здається, трьох) є те, що підрозділи інформаційно-психологічних операцій функціонують, як окремі структури та поза межами сил спеціальних операцій цих країн.

Перспективи

На мою думку, існує три основні тенденції, які змусять нас все ж таки створити власні війська інформаційних операцій як окремий рід військ Збройних сил України.

По-перше, російське керівництво розвиває сили та засоби для дій в інформаційному просторі не для «потешных войск», а для реальної реалізації їхнього потенціалу, в першу чергу проти Української держави.

По-друге, сьогодні все більше фахівців та осіб, які ухвалюють рішення, починають розуміти помилковість і неефективність деяких підходів і проектів інформаційного протиборства, що реалізуються сьогодні. А з деякими «проектами» вже розбираються правоохоронні органи. Тому, рано чи пізно слід очікувати певного перезавантаження цього напряму.

По-третє, набуття оперативної сумісності з НАТО, про яке ми офіційно заявили, змусить нас розвивати власні структури на основі підходів та стандартів Північноатлантичного альянсу. У західних партнерів України, на щастя, підходи є більш ніж адекватними і вони знайдуть можливість підказати доцільний напрямок руху.

Але, як ми бачимо, все це є зовнішніми чинниками змін. Відповідно реакція з нашого боку на них буде лише реактивною. Іншими словами, реагуючі на нові загрози, виклики та завдання, ми будемо «бити по хвостах», а низька ефективність таких дій є очевидною. Якщо ж ми переосмислимо ситуацію та запровадимо проактивні кроки на випередження, то це, щонайменше, дозволить Україні зустріти чергові етапи російської інформаційної кампанії проти нас на зовсім іншому якісному рівні.

Тетяна Попова – експерт зі стратегічних комунікацій ГО «Інформаційна безпека», колишній заступник міністра інформаційної політики України

У тексті збережено виділення, зроблені автором

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

  • 16x9 Image

    Тетяна Попова

    Експерт зі стратегічних комунікацій ГО «Інформаційна безпека», колишній заступник міністра інформаційної політики України

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG