Доступність посилання

21 Вересень 2017, Київ 21:36

(Рубрика «Точка зору»)

У радянський час, попри офіційно проголошену рівність усіх національностей, пропаганда постійно переконувала населення, що одна з них «найрівніша». Російська мова й культура в усіх політичних і публіцистичних контекстах фігурували з епітетом «велика»: «велика російська мова» і «велика російська культура». Всі інші народи СРСР були «меншими братами» і їхні культури мали можливість існувати й розвиватися лише завдяки «дружній» підтримці й «благотворному» впливові «великого російського народу».

Євген Гуцало в останній своїй статті з циклу «Ментальність орди», полемізуючи з Дмитром Ліхачовим, навів такий фрагмент із його розвідки «Заметки о русском»: «Национализм – это проявление слабости нации, а не ее силы. Заражаются национализмом по большей части слабые народы, пытающиеся сохранить себя с помощью националистических чувств и идеологии. Но великий народ, народ со своей большой культурой, со своими национальными традициями, обязан быть добрым, особенно если с ним соединена судьба малого народа. Великий народ должен помогать малому сохранить себя, свой язык, свою культуру».

Цілком резонно Гуцало ставив Ліхачову запитання: «А хто його назвав великим, може, оті «малі», чи він сам себе назвав? І чому це так завжди виходило, що там, де появлявся російський народ, інші неодмінно ставали малими, а в кращому випадку – молодшими братами, але статус молодшого брата ніяк не рятував становище? Тобто – й молодший брат неодмінно підлягав русифікації».

Як Росія «допомогла» українцям зберегти себе й свою мову, нині добре відомо. Можна лише подивуватися силі української культури, яка змогла вистояти після тих тотальних погромів, що їх український народ зазнав у ХХ столітті. Адже кожен короткочасний період інтенсивного творення культурного простору на основі своєї мови і традицій закінчувався ініційованим Москвою знищенням творчої еліти нації. Червоним терором було перервано українське відродження 1920-х років, репресіями знищено культурницький рух опору 1960-х років.

Формування української масової культури на початку 90-х років

Після звільнення від комуно-імперського диктату гостро постало питання дерусифікації інформаційно-культурного простору України, що передбачало поширення у зросійщених середовищах великих міст української культури в розмаїтих формах і жанрах, орієнтованих на різні смаки й рівень сприйняття.

Ще в перші свої приїзди до України Юрій Шевельов звертав увагу на те, що сучасну національну культуру слід трактувати як багатоповерхову споруду, наповнену не лише високими зразками елітарного мистецтва, а й розмаїтими розважальними жанрами масової культури, де кожен глядач або читач обирає той поверх, який відповідає його уподобанням.

Україна багата на талановитих людей, відтак формування структурованої конструкції української культури на нових демократичних засадах активно розпочалось у першій половині 1990-х років: з’явились українські телефільми, повністю україномовний телеканал ICTV, серіал «Роксолана», фестивалі української музики, зокрема «Червона рута», телепрограма «Територія А», яка сприяла популярності україномовних співаків і гуртів, з’явились різножанрові літературні твори та багато інших обнадійливих явищ. Заповідалось на створення й розширення культурної реальності на своїй питомій базі.

Дівчинка на Всеукраїнському параді вишиванок у День Незалежності України. Київ, 24 серпня 2012 року
Дівчинка на Всеукраїнському параді вишиванок у День Незалежності України. Київ, 24 серпня 2012 року

Повернення до русифікації інформаційно-культурного простору України

Але проросійські сили – і зовнішні, і внутрішні – не могли допустити зміни вектора мовно-культурного розвитку України, який повертає нашій спільноті міцні зв’язки зі своєю культурою, що, відповідно, формує чітку національну ідентичність на противагу прищепленому імперією комплексу меншовартості свого.

Уже з другої половини 90-х років, за президентства Леоніда Кучми, Росія повернула контроль над нашим інформаційно-культурним простором. Утворені в цей час олігархічні клани передусім прибрали до рук телевізійні канали, оскільки і сьогодні телебачення лишається найпотужнішим інструментом впливу на масову свідомість. Так, зять Кучми Віктор Пінчук став власником кількох телеканалів: СТБ, «Новий», ICTV, М1, М2.

Політична карикатура Олексія Кустовського
Політична карикатура Олексія Кустовського

В українській пресі й інтернет-виданнях чимало писали про орієнтацію телеканалів, що належали олігархам, на «русский мир». Проведене у 2016 році громадським рухом «Простір свободи» дослідження показало, що, як і в попередні роки, на 7 найрейтинговіших каналах України панує російська мова. Телевізійний ефір диктує моду на неї аудиторії усіх поколінь, починаючи з дітей.

У науковій літературі й медіях вже висвітлено маніпулятивні технології, які використовуються у двомовних телевізійних передачах з метою приниження державної мови. Про це йдеться, зокрема, у багатьох виступах і публікаціях мовознавця Юрія Шевчука.

Не менш згубний вплив на споживачів телевізійної продукції справляє також практика свідомої дискредитації українських класиків у деяких телевізійних передачах.

Реінкарнація українського класика в «Битві екстрасенсів» на СТБ

19 грудня минулого року на СТБ одна з передач проекту «Битва екстрасенсів» була присвячена Лесі Українці. Анонс передачі звучав заманливо: «люди з надможливостями спробують розповісти про життя відомої української поетеси Лесі України те, що до цього часу було загадкою».

Леся Українка (1871 – 1913) – українська письменниця перекладач, культурний діяч
Леся Українка (1871 – 1913) – українська письменниця перекладач, культурний діяч

Дійство, що відбувалося у студії, немає сенсу детально переповідати, бо на здоровий глузд – це було чистісіньким дурисвітством. У студії сиділи три жінки, а ведучий запрошував до них осіб, які вдавали з себе ясновидців. Під впливом аури принесеної з музею хустки Лесі Українки в ясновидців буцімто втілювався дух поетки.

Але варто описати, як же загадкову інформацію про українського класика розповіли вдавані ясновидці любителям «Битви екстрасенсів». «Реінкарнований» образ переконував аудиторію в тому, що: поетеса була наркоманкою, часом навіть доходило до передозування наркотиками, що в дитячому віці вона була жертвою знущань з боку деспотичної матері, що в дорослому віці її не любили чоловіки, внаслідок чого вона набула нетрадиційної сексуальної орієнтації.

Жодної іншої інформації про поетку в передачі не було, хіба що крупним планом показали її портрет на грошах, очевидно, для кращої фіксації в пам’яті навіяного образу «наркоманки і збоченки».

Ось такі «нові» знання з життя Лесі Українки отримали глядачі телеканалу СТБ. І це аж ніяк не спроба десакралізації, «олюднення» забронзовілого класика, як це часом підносять. Це безсоромне знелюднення образу, велика облуда з цілком свідомим прагненням «опустити» високу постать української культури нижче плінтуса. Подібні передачі свідчать про те, що телебачення України досі лишається колоніальним, і що таку продукцію створюють носії зверхньої імперської свідомості, які «зневажають все, що нам святе», як писала Леся Українка.

І чи зможе навіть талановитий педагог переконати школярів, у свідомість яких телеманіпулятори вкладають такий образ Лесі Українки, що вона – геніальна поетка, творчістю якої пишалася б найрозвиненіша література світу. Адже на таких каналах ми не побачимо ані вистав за її драмами, ані культурологічних передач про її поезію й драматургію.

Ліна Костенко свою блискучу статтю про Лесю Українку, в якій йшлося про фальшиві радянські інтерпретації її творчості, назвала «Геній в умовах заблокованої культури». Проте й нині, у формально незалежній державі, геній Лесі Українки лишається заблокованим у виході на широку аудиторію. І не лише заблокованим, а й обкиданим брудом у чорному дзеркалі телевізійних ефірів, котрі чомусь вважаються українськими.

Лариса Масенко – доктор філологічних наук, професор Національного університету «Києво-Могилянська академія»

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

  • 16x9 Image

    Лариса Масенко

    Доктор філологічних наук, академік АН ВШ України. Професор кафедри української мови Національного університету «Києво-Могилянська академія» і провідний науковий співробітник Інституту української мови НАН України. Фахівець у галузі соціолінгвістики, історії української літературної мови, стилістики, ономастики.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG