Доступність посилання

19 Жовтень 2017, Київ 14:07

Що робити з премією Лесі Українки?


Леся Українка (1871 – 1913) – українська письменниця перекладач, культурний діяч

(Рубрика «Точка зору»)

Стали відомі імена нових лауреатів премії імені Лесі Українки за літературно-мистецькі твори для дітей. Не буду розписуватися за художників чи кіношників, скажу за дитячу літературу.

Колись про Нобелівську премію з літератури хтось із англійців пожартував: премію знову дали авторові, про якого доведеться дізнаватися з довідників. Щось схоже відчуваєш і тут.

Україна має дві найвагоміші державні літературні відзнаки – премію імені Тараса Шевченка та премію імені Лесі Українки. Чи не вперше торік українське письменство опинилося без Шевченківської премії, що є нонсенсом, адже Тарас Шевченко є для нас насамперед поетом. Однак премію з літератури за 2016 рік не присудили нікому. Не дійшли, бачте, консенсусу.

Шевченківська премія постійно перебуває під вогнем критики. Головний закид – премія не відображає реальної ситуації у сучасному літературному процесі. Якщо таке говориться про Шевченківську премію, до якої прикута надзвичайна увага, то що ж тоді казати про премію Кабінету міністрів за дитячу літературу імені Лесі Українки, яка залишається на узбіччі суспільної уваги?

Заснована вона у 1971 році до сторіччя з дня народження Лесі Українки. Премією відзначають найкращі твори для дітей та юнацтва. Перелік лауреатів до 1991 року практично окреслює канон української дитячої літератури того часу. Судіть самі: Наталя Забіла, Оксана Іваненко, Іван Багмут, Марія Пригара, Григір Тютюнник, Всеволод Нестайко, Володимир Малик, Віктор Близнець… Що не ім’я, то постать у нашій дитячій літературі. Їхні твори і досі є свідченням високого художнього рівня.

Авторитет премії Лесі України впав

І зовсім інакше виглядає премія імені Лесі Українки нині. Хоч вона набула високого статусу премії Кабінету міністрів та обжилася вже чотирма номінаціями (література, ілюстрації, вистава та кіно для дітей), однак авторитет її не тільки не зріс, а ще й понизився. До слова, грошова вартість премії Кабінету міністрів (10 тисяч гривень) уже поступається багатьом регіональним. Наприклад, Мукачівська міська премія імені Духновича складає 40 тисяч гривень.

У чому причина, що лауреатами премії імені Лесі Українки впродовж останніх років стають не ті автори, чиї книжки можна знайти в будь-якій книгарні України, чиї імена відомі за різноманітними рейтингами та опитуваннями, чиї твори у бібліотеках є найбільш зачитаними?

Я не хочу говорити про конкретні персоналії, бо відзначити можна велике коло авторів, в тому числі й тих, хто отримав премію (як кажуть, на колір і смак – товариш не всяк), але коли поруч є явище помітніше, яскравіше, резонансніше, то хочеться почути зрозумілу мотивацію. Однак її нема.

Премія «за вислугу років»?

Премія Лесі Українки перетворюється у медаль за вислугу років. Ясна річ, можна її й так трактувати, адже є в Україні ще кілька недержавних премій та рейтингів («Бі-бі-сі», «Літакцент», «Книжка року» тощо), які теж відстежують ситуацію в дитячій літературі.

Дивним чином лауреати премії Лесі Українки останніх років майже не фігурують серед інших дитячих відзнак в Україні. Таким чином створюється якась паралельна реальність. Існує премія Кабінету міністрів імені Лесі Українки й існує сучасна українська дитяча література. Ці реальності ледь-ледь перетинаються.

Причини такого явища я бачу дві. Перша – це список претендентів, який є надзвичайно слабким. Начебто подаватися на премію можуть усі охочі, але за останні роки авторитет премії так упав, що серед номінантів рідко побачиш автора, який має стабільну цікавість як у читачів, так і в критиків. Всі й так розуміють, що премію дадуть не за найкращий твір, а за щось інше (бо треба вже дати; бо за когось попросили шановані люди і т. д.)

Друга причина падіння авторитету премії – це склад журі, в якому більшість чиновників. Чомусь у мене майже нема сумнівів, що ті, хто голосують за лауреата (керівник Держтелерадіо, заступники міністрів, гендиректори, ректори), навряд чи читають усі подані на конкурс двадцять-тридцять книжок. У них просто в силу своєї зайнятості нема на це часу. То для чого їх уводити у журі? Кому потрібна така профанація?

Вочевидь, премією за дитячу літературу мали б займатися ті, для кого це є професійним хлібом – літературознавці, дослідники, критики. Тоді б її рівень однозначно виріс.

Шевченківський комітет цього року зазнав значних персональних змін. Те саме має відбутися і з премією Лесі Українки, адже дитяча література в Україні динамічно розвивається, тут є що відзначати.

Можна, звичайно, махнути рукою на цю премію, як це зробила довкола літературна більшість. Мовляв, там, де є держава, там нічого путнього не вийде. Але мені чомусь прикро за високий авторитет премії, який вона колись мала. Губити ми вміємо. Не вміємо берегти.

Олександр Гаврош – письменник, журналіст

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG