Доступність посилання

25 Червень 2017, Київ 17:31

Закон про мову – шанс для дітей із російськомовних родин знати українську


Гасло «Українським дітям – українські школи!» біля входу до Будинку письменників, де проходив III Всеукраїнський форум «На захист української мови та державності», Київ, 21 лютого 2013 року

(Рубрика «Точка зору»)

Дискусія навколо мовної політики в Україні така емоційна й запекла, що за кількістю учасників і радикальністю закликів швидко перегнала і популярні теми «липецької фабрики», ідеї повної чи часткової блокади Донбасу. Втім, дебати навколо державної мови в Україні окреслили і кілька головних похибок, що заважають правильно зрозуміти актуальність і потрібність Закону про державну мову в Україні.

Закон – для майбутнього, а не минулого

Першою і найголовнішою проблемою є хибне уявлення, що новий Закон про державну мову покликаний докорінно змінити сучасну мовну ситуацію в Україні. Це неправда, бо така мета недосяжна і нереальна. Усі ми знаємо, що закон не має зворотної дії в часі, тобто він не може за помахом чарівної палички змінити два з половиною десятиліття української незалежності. Не може він, якщо говорити серйозно, змінити й теперішню ситуацію. Адже перевиховати дорослих людей неможливо, та й ніхто собі такої цілі не ставить. Середньостатистичний сучасний російськомовний українець перейде на українську лише тоді, коли сам захоче, а не коли його про це попросить держава. Та ще й держава, якій він не довіряє і якою він не задоволений (від стану доріг – до стану медицини й всеохопної корумпованості).

Закон про державну мову, відтак, передусім націлений у майбутнє – на молодь, наймолодші покоління. Сьогодні, образно висловлюючись, йдеться про створення ґрунту, на якому може вирости врожай україномовних громадян. Якщо вони виростатимуть у державі, де українська мова має належні їй права, де діловодство, ЗМІ, публічна сфера – україномовні, то є шанс, що й діти ці вивчать і знатимуть мову своєї країни. На відміну від багатьох підстаркуватих «рускоязичних» коментаторів, які з такою ненавистю нині заперечують саму ідею ухвалення Закону про державну мову. Опонуючи сьогодні цій законодавчій ініціативі, вони фактично відмовляють своїм дітям у праві в майбутньому знати й українську (крім російської, якої дитина все одно навчиться від батьків).

Святкування Дня знань в одній зі шкіл Києва, 1 вересня 2016 року (ілюстраційне фото)
Святкування Дня знань в одній зі шкіл Києва, 1 вересня 2016 року (ілюстраційне фото)

Закон не проти когось, він – ЗА

Слід також розуміти, що пропонований законопроект (а виглядає на те, що досягнуто громадського і політичного консенсусу підтримувати законопроект №5670) не створений проти якоїсь групи мовців чи конкретної мови, він – ЗА українську мову. Так як наступні законопроекти у мовній сфері – зокрема, про мови нацменшин – будуть ЗА мовні права національних меншин в Україні. Законопроект 5670 навіть не так за права україномовних громадян, як за права самої мови – і це виводить його з поточної політичної метушні на рівень стратегічний, довжиною в десятиліття й покоління.

Чимало людей вважають головним ворогом української російську мову, та рацію вони мають лише частково. Ворогом української мови є наша байдужість помножена на відсутність державної підтримки, а також постколоніальний комплекс нашої ментальності. І саме останній хоч у центрі своєму й має постросійську і постсовєтську спадщину, але в наші дні та у близькому майбутньому все більше буде здомінований англійською мовою (на думку футуристів, ще й китайською). Законопроект 5670, отже, покликаний створити механізми, завдяки яким українська мова виживе й розвиватиметься у глобалізованому світі, де поза російською існують ще й інші мови-конкурентки та загрози.

Цитата професора Богдана Гаврилишина (1926–2016), поширена у соціальних мережах
Цитата професора Богдана Гаврилишина (1926–2016), поширена у соціальних мережах

Закон – не про патріотизм, а про порядок

Чи не найбільшою помилкою, що часто виринає в дискусіях навколо законопроектів про державну мову, є намагання пов’язати їх з актуальними політичними розкладами сил, затаврувати одних патріотами, а інших зрадниками, знайти підтримку в якомусь конкретному регіоні, а не в цілій країні. Це засадничо неправильно, адже Закон – не для патріотів, західняків чи східняків, він для всіх громадян держави.

Тому намагання деяких активістів звести (насправді – звузити) коло прихильників законопроекту №5760 лише до патріотів чи вже україномовних людей – нерозумне. Закон про державну мову насамперед мають підтримати російськомовні українці, адже завдяки цьому Закону їхні діти матимуть шанс знати українську. Той шанс, якого були позбавлені сучасні російськомовні люди, що виростали в країні, яка не мала мовної політики. Закон мають підтримати всі, хто виступає за порядок і регламентованість, яких нам не вистачає не лише в бізнесовій чи правоохоронній, а й у мовній сфері.

Андрій Любка – письменник

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції

НА ЦЮ Ж ТЕМУ:

Війна проти України. Вбивство бібліотеки і українська мова​

Українська мова і захисники «русского мира»

Із трибуни Верховної Ради – лише українською. Парубій запропонував закріпити це в законі

Закон про державну мову: прийняти реальність

Державна мова України і спекуляції довкола законопроектів

Україна і мовний імперіалізм Москви. Від «радянського народу» до «русского мира»

Проекти мовного закону України в умовах війни​

Три законопроекти про мову. Вибір кращого

Мовні законопроекти. Привид «насильницької українізації» у дискусіях

Україна і державна мова. У Верховній Раді аж три законопроекти

Українська мова – перевага в інформаційній війні з Росією

  • 16x9 Image

    Андрій Любка

    Український поет, прозаїк, есеїст. Автор восьми книжок, лауреат літературних премій «Дебют» та «Київські лаври». Твори перекладені на понад десять мов, окремими книжками виходили в Австрії та Польщі. Живе в Ужгороді.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG