Доступність посилання

15 Грудень 2017, Київ 04:50

Три законопроекти про мову. Вибір кращого


Лариса Ніцой, українська письменниця, педагог, громадський діяч, член Координаційної ради з питань застосування української мови в усіх сферах суспільного життя України при Міністерстві культури

(Рубрика «Точка зору»)

Прочитала три законопроекти про мову. 5670 – Василенка, 5669 – Головка, 5556 – Лесюка. Вибирала, який кращий. Я не юрист, отже, приміряла ситуацію на себе як споживач послуг. Шукала, який закон вирішує моє наболіле питання українки, яку не хочуть в Україні обслуговувати українською мовою. Мені набридло просити в магазинах, набридло вимагати в транспорті чи в інших місцях: «Обслужіть мене українською, будь ласка». Я хочу, щоб українська в Україні була «за замовчуванням», як у комп’ютері. Чи дискриміную я цим російськомовних? Ні. Бо вони нехай собі розмовляють своєю мовою. Ми не збираємося примушувати їх розмовляти українською. Мені до них діла немає. Але я, українка, хочу послуги в Україні отримувати українською. Крапка.

Отже, три законопроекти. Два з них написані за одним принципом, третій – за іншим. У двох законопроектах 5669-Лесюка, та 5556-Головка говориться про державну мову і про мову меншин в одному законі. У законопроекті Василенка мова йде тільки про державну мову, а про мови меншин пишеться окремий закон.

Пропозиція Василенка. Для державної мови і для мов меншин

Мушу зазначити, що минулого року при Міністерстві культури була створена Координаційна Рада з застосування української мови у всіх сферах життя. Я теж входжу до цієї Ради. Починаючи з перших засідань, я трясла всіх членів: «Давайте щось робити, давайте писати новий закон, бо вже сил немає». Та Раду особливо переконувати і не треба було, бо зібралися там патріоти, громадські діячі, науковці і всі поділяли мою думку. То ж мені повідомили, що є Оксана Сироїд, яка «дарує» нам свій закон, як основу, а ми можемо його доробити-переробити, запросивши юристів на чолі з видатним українським діячем, доктором юридичних наук, професором, представником України в ООН з прав людини, автором Декларації про незалежність, Володимиром Василенком. Запросили. Саме Василенко, посилаючись на досвід багатьох країн, запропонував застосувати принцип двох окремих законів для державної мови і для мов меншин. Цей принцип винесли на обговорення громадської Ради і більшістю голосів було затверджено. Закипіла робота.

Коли мені кажуть, що це політики знову щось намутили, щось приховують, щось готують, і це їхня ініціатива, то я скажу так – закон 5670 – це той закон, який писався на вимогу активістів і враховувалася думка громадських діячів. Це ініціатива громадськості. Коли законопроект був написаний, виявилося, що є ще два. Усі три були подані до Верховної Ради. Мені цікаво стало, який з них кращий, то ж я почала «примірку».

Законопроект 5556-Лесюка. Почнеться той самий конфлікт

У законопроекті 5556-Лесюка на початку у 5-й статті говориться, що не можна дискримінувати державну мову і не можна дискримінувати мови меншин. Правильно говориться. Потім дійшла до статті 24 про обслуговування. У ній ідеться, що мова обслуговування – державна. І тут же, п.3, в містах селах, де живуть меншини, можливе обслуговування мовою меншини. У мене одразу виникає питання, як це регулюється? Я, україномовна, приїжджаю в село, де живе меншина і мене обслуговують мовою меншини, а я хочу державною, то як це доказати? За цією статтею – ніяк. Якщо я пошлюся продавцеві на іншу, 5-у статтю, і скажу, що не можна дискримінувати державну мову, то і продавець пошлеться на 5-у статтю і скаже, що не можна дискримінувати мову меншини. Почнеться той самий конфлікт, що ми маємо на сьогодні, і даний законопроект нашу суперечку не вирішує. Фішкою цього законопроекту є трендова тема кримськотатарської мови, яка винесена окремо, що є, на мою думку, не дуже коректно стосовно інших меншин.

Справедливості ради, слід зауважити, що мені сподобалася у цьому законопроекті стаття 16 про мову освіти. У ній ідеться про освіту державною мовою та «ВИВЧЕННЯ» мови меншин, а не «навчання» мовою меншини, що є величезною різницею. Слово «навчання» мовою меншин несе в собі загрозу і велику шкоду для всієї України. У школах з «навчанням» мовою меншини не знають української мови і цьому є підтверджуючі офіційні дані Міністерства освіти: 68% випускників шкіл з навчанням мовою меншини не володіють українською мовою, що веде за собою непристосованість у суспільстві та конфлікти.

Отже, зі статтею про мову освіти в законопроекті 5556-Лесюка великий плюс, але з іншими статтями, які не вирішують конфліктів між російськомовними і україномовними – мінус.

Законопроект 5669-Головка. Українці, приходьте іншим разом або вчіть мову лікаря

Наступний законопроект 5669-Головка, м’яко кажучи, мене здивував. У сфері обслуговування (ст. 30, 31), в медицині я повинна звертатися до лікаря чи юриста тією мовою, яку розуміє лікар чи юрист. Лікар, який не володіє державною мовою повинен забезпечити перекладача. Одразу ж приміряйте ситуацію на себе. Приходите Ви до лікаря, а лікар каже, що перекладач не передбачений в лікарні штатним розписом, отже, або, українці, приходьте іншим разом, або вчіть мову лікаря. Така ситуація категорично не підходить, такий закон не вирішує, а нагнітає вже існуючу напругу в суспільстві, тому ставлю теж мінус.

Але справедливості ради, у цьому законопроекті мене також порадувала стаття 21 про мову освіти. У цій статті мова навчання – державна і присутнє «ВИВЧЕННЯ» мови меншин, а не «навчання» мовою меншин, бо, нагадаю, школи з навчанням мовою меншин не дають необхідних знань з вивчення української мови і ці випускники – постійне джерело конфліктів і напруги в Україні, до того ж в інших країнах шкіл з навчанням мовою меншин за державний кошт немає.

Законопроект 5670-Василенка. Маленька ложка дьогтю

Ну і нарешті законопроект 5670 – Василенка, ініційований громадськими активістами і підтриманий депутатами. Мова обслуговування – державна, але на прохання клієнта (ст. 26) обслуговування може відбуватися іншою мовою. Чудово. Така постановка питання мене дуже задовольняє. Це те, що я і хотіла. Мене обслужать українською, а якщо російськомовні хочуть російською, то цим законом передбачені їхні права і немає дискримінації.

Тобто, цей закон у сфері обслуговування вирішує конфлікт ще в зародку і не порушує прав російськомовних. Чому ж тоді вони кричать? Чому цей закон так ганять? Причина тільки одна – російськомовні не уявляють, як це продавець зі своїм «вєлікім і могучім язиком» опуститься до рівня українця. Статус «державна» для них – порожній звук. Російськомовні не визнають, що в Україні саме українська мова – мова міжнаціонального спілкування. Те, що цей продавець може вдома, в парку, на вулиці і в кафе розмовляти своєю мовою – їх не цікавить. Їм головне не розмовляти з нами державною мовою, не вчити її. Тільки в цьому причина. Бо законопроект підстав для криків не дає.

Нагадаю, що в законопроекті 5670-Василенка врахований досвід країн, які вже пройшли наш шлях, і використані норми та стандарти європейських законів. Там ці норми не є дискримінаційними, то і в нас не дискримінаційні. Більше того, частина українських патріотів навпаки вважає цей закон занадто толерантним до меншин.

Я теж побачила в цьому законі маленьку ложку дьогтю, яка може принести величезну шкоду усій країні. Це згадувана в попередніх законопроектах стаття про мову освіти. На відміну від попередніх законопроектів, на превеликий жаль, в законопроекті 5670 (окрім освіти державною мовою) ідеться про «НАВЧАННЯ» мовою меншин, а повинне бути слово «вивчення». Якщо внести правку і замінити в цьому законі одне слово – вважаю його ідеальним законом, який захищає права україномовних і не порушує прав інших меншин, та російськомовних.

Однак, побоююся, що депутати, поділившись у Верховні Раді на групи, підтримуючи кожен свій проект, не дадуть 226 голосів жодному законопроекту і провалять голосування.

«Ну й нічого страшного, – скаже хтось, – ці закони сьогодні не на часі!» Дуже на часі! В суспільстві росте напруження на мовному ґрунті. Збільшується кількість конфліктних ситуацій у сфері обслуговування через відмови персоналу надавати послуги українською мовою, які закінчуються бійками та викликами поліції. Якщо не врегулювати цю пожежу в зародку поки іскрить, можна отримати велике полум’я.

Лариса Ніцой – українська письменниця, педагог, громадський діяч

У тексті збережено виділення, зроблені автором, відповідно до оригіналу

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

НА ЦЮ Ж ТЕМУ:

Закон про державну мову: прийняти реальність

Український закон і мова киримли

Мовні законопроекти. Привид «насильницької українізації» у дискусіях

Україна і державна мова. У Верховній Раді аж три законопроекти

Українська мова – перевага в інформаційній війні з Росією

  • 16x9 Image

    Лариса Ніцой

    Українська письменниця, педагог, громадський діяч. Ініціатор щорічного круглого столу «Книга на захисті дитячої душі», присвяченого Міжнародному Дню захисту дітей, за участі високих посадовців, письменників, діячів культури та освіти. Ініціатор святкування в Україні Всесвітнього дня письменника. Організатор Всеукраїнського руху «Дорослі читають дітям», Всеукраїнської акції «Почитай мені, татку!» Автор серії уроків для загальноосвітніх шкіл «Бібліотечний урок веде письменник», ініціатор першого письменницького флеш-мобу в Україні «Читаємо дітям».

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG