Українці повинні підтримувати тих, хто стримує пекло війни на сході України – капелан

Нині дуже важливий діалог українців, які живуть далеко в тилу із жителями у зоні конфлікту на сході України. Це одна з найважливіших умов перемоги, вважає військовий капелан Олександр Шмуригін. Також він закликав українців не забувати про тих, хто стримує «пекло війни»: допомагати військовослужбовцям та їхнім родинам. Водночас капелан В’ячеслав Бевз порівняв агресію Росії з історією Каїна та Авеля, коли один брат вбив іншого. Але наголосив – Бог не допустив, щоб вбили Україну. Тому українці мають усі разом намагатися досягти спільної мети – звільнити території від нашестя чужинців, наголосили капелани в ефірі Радіо Свобода.

– Війна – це смерть, це страждання. Можливо, війна – це кара за гріхи?

​В’ячеслав Бевз: Можна дивитися з двох боків: це і кара за гріхи і те, що Бог хоче змінити нашу націю, наше мислення. Все, що відбувається – для того, щоб ми покаялися, стали кращими. Бог завжди хоче кращого для людей, які люблять його. І навіть коли приходить покарання у вигляді війни – це є шлях на краще. Кожна людина, яка живе з Богом, бачить, що навіть коли Бог карає, він це робить, як люблячий батько. Тому якщо читати Біблію, то стає зрозуміло, що ворог просто так не приходить. Зараз це теж промисел Божий, щоб виправити нас.

– Ми розуміємо, що у війську служать не лише ті, хто вірує, є запеклі атеїсти. Крім того, хтось побачивши жахи війни, вважає, що таке покарання несправедливе і ще більше зневірюється. Як священнослужителі знаходять дорогу до цих військовослужбовців?

​В’ячеслав Бевз: Слава Богу, за всю історію, скільки я був на передовій, спілкувався в госпіталі з ветеранами, жодної людини, яка би не хотіла спілкуватися відкрито, я не зустрічав. Зрозуміло, передовсім я хочу людині вказати на те, що Бог є, він любить, і що український народ підтримує їх там на передовій, і ми священники – теж. Я, наприклад, не кажу їм, що це також кара від Бога, тому що це не кожен зрозуміє. Але коли солдат до війни не мав дуже близьких відносин з Богом, то починає молитися там, коли потрапляє в складні обставини, особливо, коли відбуваються обстріли. Там атеїстів немає, там всі вірять.

– В умовах війни міжконфесійні розбіжності стираються? Як віряни інших релігій на фронті сприймають капеланів?

Олександр Шмуригін: Я зустрічався з військовослужбовцями-язичниками. Ми бачилися з кримськими татарами-мусульманами. Зрештою, зустрічалися з людьми, які вважають себе атеїстами чи такими, які не вірять в Бога, хоча вони вірять у нього, просто їм ще не відкрите Євангеліє, не відкрита Біблія. Це були чисті, в повазі один до одного діалоги про ті речі, які нас об’єднують: про любов до Батьківщини, про людяність.

На війні не так, як на мирній території, тут є велика спокуса і небезпека, що людина, перебуваючи в тих важких і жорстоких умовах, може трохи втрачати людяність. І тут теж, одне із зусиль капелана – щоб людина навіть у важких умовах, завжди залишалася людиною з великої літери, якою її створив Бог.

– По той бій лінії розмежування, значна частина тих, хто воює проти України за так званий «русский мир» теж себе називають християнами. Тут немає суперечності: що християни воюють один проти одного?

В’ячеслав Бевз: У Писанні є історія Каїна і Авеля. Можна бути християнами, але один може бути правильним, а інший як Каїн – вбивцею свого брата. Це ж відбувається на сході України. На нас напали, нам заздрять, нас не хочуть відпускати, і зрештою нас хотіли вбити. Але Господь не допустив, щоб Україну вбили, він заступився за нас. І ми дійсно бачимо Божий захист України.

– Демобілізовані вояки виходять з кола уваги капеланів? Чи є якісь спеціалізовані ініціативи, які намагаються допомогти словом Божим подолати ветеранам наслідки участі у війні?

Олександр Шмуригін: Кожна людина, яка повертається з війни, потребує підтримки. Передовсім військовослужбовці. Підтримки Божої, людської, суспільної – психологічної і духової. І головне розуміння, що це спокійне життя без смерті і обстрілів завдяки нашим воїнам, які на сході стримують це пекло війни. І кожен з нас повинен бути вдячним нашим захисникам. Не можна закриватися у власному розумінні чи гордині, але чим тільки можна, підтримувати наших захисників.

Звичайно, ми потім тримаємо зв’язок із бійцями телефоном, через Facebook. І військовослужбовець може звернутися у будь-який момент і поговорити про те, що відбувається у нього на душі.

Так важливо, щоб українське суспільство не звикало до війни, бо триває реальна війна. І щодня гинуть найкращі. Тому важливо підтримувати їхніх дружин і дітей, щоб їм було спокійніше там.

– Чи вдається вам спілкувати і підтримувати на сході України цивільне населення?

Олександр Шмуригін: Минулого місяця ми жили в Авдіївці, де життя йде, попри щоденні обстріли. Зокрема, обстріли мирних кварталів, помирають мирні мешканці. Якщо говорити про населення, яке живе у прифронтовій зоні, мені здається, що держава повинна докладати більше зусиль в інформаційній діяльності. На «передку» я зустрічав українські села, але там є тільки телебачення «ДНР». Звісно, там працює потужна пропаганда і нав’язується ненависть до України.

І діалог українців, які живуть далеко в тилу, і тих, хто живе на «передку», дуже важливий. І багато конфесій приїжджають у прифронтову зону не тільки до військових, а до цивільного населення, щоб вести діалог, виявляти підтримку і свою любов до них. І приводити до спільної мети – звільнення батьківщини від нашестя чужинців і щоб в Україні запанував довгоочікуваний мир.

ПОВНИЙ ЕФІР «РАНКОВОЇ СВОБОДИ»: