Доступність посилання

21 Листопад 2017, Київ 01:36

«Я не сприймаю «приєднання Криму» – російська журналістка Лідія Сімакова


Російська журналістка Лідія Сімакова

Нещодавно російські експерти міжнародної правозахисної організації «Агора» оприлюднили доповідь, у якій аналізується вплив українських, зокрема і кримських, подій на цензуру в Росії. За їхніми словами, раніше негласна заборона поширювалася на критику Російської православної церкви й російської влади. Починаючи з 2014 року, до небажаних тем віднесли будь-які позитивні згадки про Євромайдан і критику анексії Криму.

Що відбувається з тими, хто ці заборони порушує, можна побачити на прикладі долі томського телеканалу «ТВ-2» (Сибір). Він вимушено припинив мовлення 2014 року після декількох років протистояння з чиновниками. Одним з факторів, які привели до закриття телеканалу, стала присутність у його ефірі сюжетів про події в Україні. Як працює команда «ТВ-2» зараз, чи продовжує висвітлювати тему окупованого Криму зокрема й України загалом та з якими труднощами вони стикаються, розповіла Крим.Реалії російська журналістка Лідія Сімакова, яка працює в однойменному інтернет-виданні, створеному після закриття телеканалу.

‒ Лідіє, чи дійсно однією з причин закриття телеканалу «ТВ-2» стало те, що він висвітлював події в Україні?

‒ Я прийшла працювати на «ТВ-2» вже після закриття телеканалу, зараз я працюю на сайті, тому можу говорити про це тільки зі слів головного редактора нашого видання й колишнього керівника телеканалу «ТВ-2» Віктора Мучника. Він каже, що закриття телеканалу не пов'язане з якимось певним сюжетом або однією причиною. Це результат редакційної політики компанії, непідконтрольної владі.

Колишній головний редактор телеканалу «ТВ-2» Віктор Мучник
Колишній головний редактор телеканалу «ТВ-2» Віктор Мучник

Уперше «ТВ-2» намагалися позбавити ліцензії ще 2007 року. Одне з джерел стверджує, що він бачив доповідну записку в адміністрацію президента Росії з приводу «ТВ-2». Там телекомпанії висувалося три основних провини: намір на гроші Ходорковського (російського бізнесмена, екс-голови компанії ЮКОС ‒ ред.) запустити в Росії супутникове телемовлення з альтернативним інформаційним порядком, намір пропагувати сепаратистські настрої, зокрема сибірське обласництво, несанкціоноване втручання в історичну політику Росії та спроба розхитати «ідеологічні скріпи».

Нерідко закриття «ТВ-2» пов'язують з «неправильними» сюжетами з української тематики ‒ наприклад, після поїздки на Майдан до Києва нашої знімальної групи.

Або сюжет кореспондента Юлії Кореневої про відправку з Томська так званих «добровольців» на Донбас.

Так, українська тематика фігурувала в інформаційному порядку денному телеканалу. І розповідали ми про неї не так, як федерали. Але цієї тематики було небагато. І вперше закривали «ТВ-2» задовго до української кризи. Він вплинув на ситуацію в сенсі загального посилення ідеологічної обстановки в Росії. Згадана доповідна записка ‒ похідна від цього посилення.

‒ Як сьогодні працює колишній телеканал «ТВ-2»? Чи вдалося зберегти команду і принципи вашої роботи?

‒ Принципи роботи нам зберегти вдалося, політика редакції залишилася незмінною. Але співробітників стало набагато менше. Якщо на телекомпанії були десятки співробітників, то тепер їх залишилося дев'ять. Зі старого складу залишилися лише чотири людини.

Тиск на нас триває. Він виявляється в негласному бойкоті нашої редакції в органах влади. Тобто прес-служби органів влади не повідомляють нам про майбутні заходи, не запрошують. Ми дізнаємося про це від наших джерел.

Також всякими способами нам перешкоджають у наданні ліцензії на мовлення. І також в інтернеті нас називають «бандерівцями», «агентами Держдепу».

‒ Вас у Росії називають «бендерівцями»?

‒ Так, тому що ми все одно українську тематику висвітлюємо. Я періодично приїжджаю в Україну, пишу про те, що тут відбувається. Останнього разу була в Дніпрі, взяла інтерв'ю у переселенки з Донбасу і двох добровольців АТО. Природно, після цієї публікації на всіх форумах почалася нова хвиля таких «викривальних» коментарів.

Російська журналістка Лідія Сімакова
Російська журналістка Лідія Сімакова

‒ Як вам вдається жити в такій обстановці?

‒ Не звертаємо уваги на ці коментарі й просто робимо свою роботу ‒ намагаємося об'єктивно подавати інформацію. Це непросто, але ми виживаємо.

Я хотіла б поїхати туди, але тільки легально, не порушуючи українське законодавство. Так, з боку Росії сьогодні можна без проблем туди заїхати, але я хочу заїжджати з боку України
Лідія Сімакова

‒ Висвітлюєте ви кримську тему?

‒ На жаль, докладно ні, тому що не можемо поїхати до Криму. Хоча я б хотіла поїхати туди, але тільки легально, не порушуючи українське законодавство. Так, з боку Росії сьогодні можна без проблем туди заїхати, але я хочу заїжджати з боку України. Тим більше мене кличуть до Криму колеги, які там живуть.

Останнього разу про Крим ми згадували в нашому виданні, коли повпредом президента Росії в Сибіру став Сергій Меняйло (колишній підконтрольний Росії «губернатор» Севастополя ‒ ред.).

Коли до нас в Томськ приїжджав Олексій Навальний (російський опозиціонер ‒ ред.) я запитала його, чи буде він відкривати свій штаб у Криму. Навальний відповів, напівжартома: «ТВ-2», вас і так закрили, а ви все про Крим питаєте».

Порожній павільйон томської телекомпанії «ТВ-2» після заборони на мовлення, листопад 2014 року
Порожній павільйон томської телекомпанії «ТВ-2» після заборони на мовлення, листопад 2014 року

Нещодавно я була на семінарі в Європі й взяла там інтерв'ю у кримського татарина, який живе в Криму і ходить на суди над політв'язнями. Прізвища його я називати не буду, але спілкуючись з ним, я зрозуміла, наскільки все там непросто і небезпечно. Але цю роботу все одно треба робити і я б хотіла отримати можливість їздити до Криму.

‒ Чи є в Томську, за вашими спостереженнями, запит на інформацію про Крим? Чи хочуть місцеві жителі знати, що там відбувається і які наслідки це несе?

Наші читачі зацікавлені в тому, щоб отримувати правду, а не тільки інформацію про те, як все добре. Дискусія щодо Криму в Томську є
Лідія Сімакова

‒ Мені здається, так, такий запит є. Ця тема (російської анексії Криму ‒ ред.) не загасає впродовж трьох років і люди цікавляться тим, що відбувається в Криму й решті України. Наші читачі зацікавлені в тому, щоб отримувати правду, а не тільки інформацію про те, як усе добре. Дискусія щодо Криму в Томську є.

‒ Чи їздять до Криму ваші знайомі з Томська?

‒ Так, їздять. Нещодавно моя подруга переїхала туди працювати. Після цього я її відфрендила в соцмережах і не спілкуюся. Тому що для мене неприйнятно користуватися краденим.

Також одна моя знайома полетіла на півострів відпочивати. Вона сказала, що це єдине місце, на яке їй би вистачило грошей, тому що на той момент якраз були знижки на авіаквитки. Але вона ‒ аполітична людина і їхала туди за морем, сонцем і природою. Не знаю, чи можна її за це засуджувати.

Я в Крим відпочивати не їду, бо звикла їздити туди в Україну. Там були прекрасні фестивалі: «Джаз Коктебель», «Казантип». Зараз там нічого немає, щоб раптом ніхто не зазіхнув на «духовні скрепи» Росії.

Особисто я не сприймаю «приєднання Криму», тому що росіян не запитали, чи треба було це робити чи ні. Чому я зі своїх податків маю платити пенсії кримчанам, я не розумію.

‒ Це питання ставите собі тільки ви чи й інші росіяни теж?

‒ Адекватні люди ставлять.

Особисто я не сприймаю «приєднання Криму», тому що росіян не запитали, чи треба було це робити чи ні
Лідія Сімакова

‒ Ви періодично буваєте в Україні. Які тенденції за останні три роки ви можете відзначити?

‒ Перше, що я помітила, ‒ це те, що гасло «Моя поліція мене береже» набуває в Україні нормального сенсу. Це видно за тим, як в країні проводяться масові заходи. Мені здається, що Україна, звільнившись від радянської спадщини, має йти все-таки європейським шляхом. У Росії цього не вийшло, хоча у неї теж був вибір: або свобода, або «совок».

В останній раз я була на Дні міста в Дніпрі. І це відчуття свободи мене не покидає досі, коли я можу ходити містом, нічого не боячись. Поліції на вулицях було дуже мало, і це при тому, що в країні йдуть військові дії. А у нас в Томську іноді на заходах поліції більше, ніж учасників.

Не всі росіяни однакові, не всі імперці, не всі поділяють політику Путіна
Лідія Сімакова

Для мене Україна ‒ це дім моєї сім'ї і мій дім. Гуляючи Дніпром, я проходжу повз школу, в якій моя мама вчилася, повз школу, де моя бабуся викладала, повз колишню роботу мого дідуся. Але нерідко чую на свою адресу слово «ворог», тому що у мене російський паспорт. Не всі росіяни однакові, не всі імперці, не всі поділяють політику Путіна. Мені кажуть: під час Другої світової німців не питали, були вони прихильниками Гітлера чи ні, всі несли відповідальність за його дії. Можливо, у німців вистачило психологічних сил, щоб взяти цю провину на себе. У мене їх не вистачає, я не можу нести відповідальність за всю країну.

Для мене рідна країна ‒ Україна, і я хочу тут жити.

‒ Ви хочете переїхати жити до України?

‒ Так, я розглядаю такий варіант. Тому що в Росії зі свободою слова все погано й жити в таких умовах дуже непросто.

Оригінал матеріалу – на сайті «Крим.Реалії»

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG