Доступність посилання

23 Липень 2017, Київ 03:42

Музика врятувала моє життя – піаніст із Харкова


Талант гри на роялі 15-річного харків’янина Миколи Мирошниченка сьогодні визнають імениті педагоги, диригенти і слухачі харківських і київських концертних залів. А з десяток років тому на його здібностях ставили хрест вчителі музичних шкіл, бо він не міг поворушити руками й пальцями. Ще б пак: Микола Мирошниченко при народженні переніс обширний крововилив у мозок, два інсульти. Практично все його тіло було паралізоване. Медики пророчили йому або смерть, або майбутнє неповносправної людини. Але мати Антоніна Мирошниченко вирішила боротися: спочатку – за синове життя, а згодом – за право вчити його у звичайній середній школі та грі на фортепіано.

«Я була переконана, що моя дитина буде живою, здоровою, – розповідає Антоніна Мирошниченко в інтерв’ю програмі «Радиво». – Я його лікувала, з ним займалася фізичними вправами. Він у три роки 1000 разів присідав! Ви не повірите: він не міг рахувати, проте 1000 разів присідав. Бігав зі мною до харчування і після. Таким чином ми напрацьовували нові нервові взаємодії, бо у нього це було відсутнє через обширні інсульти в дитинстві».

Ідея розвивати моторику Миколчиних пальців виникла у його батька Миколи Сараєва. Це при тому, що чоловік сам не вмів музикувати. За першим фахом він – художник-оформлювач.

«Щоб відновити рух, енергетику, я вигадав вчити його грі на фортепіано, – пригадує Микола Сараєв. – Він повинен був рухатися, мати моторику пальців, щоб в мозку утворилися сигнали, що відповідають за діяльність рук. На початку я йому давав тугі рукавички без пальців. Вдягав йому на руки і змушував натискати клавіши піаніно через рукавичк. Так я примушував рухатися пальці».

«У Харкові було 25 музичних шкіл, я обійшов 19»

У родині Миколу іменують на французький манер – Ніколя. Зараз ним цікавляться організатори обласних, всеукраїнських та міжнародних музичних фестивалів та конкурсів. Натомість кілька років тому батькам відмовляли чи не всі музичні школи Харкова: мовляв, ваша дитина не здатна до навчання. Хтось із розумників навіть радив вирушити до донецької шахти, на півторакілометрову глибину, щоб піаніст із інвалідністю там грав свої гами, пригадує Микола Сараєв.

Складно зважитися на навчання дитини, у якої рухаються лише два вказівні пальці. Втім, батько наполягав: Ніколя має будь-що опанувати фортепіано.

«У Харкові було 25 музичних шкіл, я обійшов 19. Ніде його не брали. Говорили: «Ми таких вчити не можемо». Вони праві: педагогів музшкіл не вчать працювати з особливими дітьми. Звичайній дитині показують: це роби – він і робить. А у нас були великі проблеми, пов’язані з кровообігом мозку, що спричинило відсутність рухів, порушення психічного розвитку. Це виражалося, як кажуть у народі, у «слабкому розумі». Він не розумів, що йому кажуть, що робити. Тому довелося винайти таку методику, яка б виключала непорозуміння між педагогом і учнем», – розповідає Микола Сараєв.

Враховуючи слабку пам’ять хлопчика, його тато розробив спеціальну методику розбору і вивчення музичних творів: ноти піаністові потрібно не запам’ятовувати, а читати з нотного аркуша.

Спочатку Ніколя всім тілом допомагав рухатися пальцям по клавішам. «Звісно, йому було боляче, йому треба було розробляти пальці», – каже Антоніна Мирошниченко.

Батьки Ніколя стверджують: нотну грамоту з малим опанували самі.

«Ми з мамою відшукали в інтернеті нотний стан, роздрукували, подивилися, як виглядають клавіші фортепіано, – розповідає Микола Мирошниченко. – У будь-якій теорії музики це можна відшукати».

Уже грав із оркестром

Нині життя Ніколя вщент заповнене класичною музикою: кілька годин на день він тренується грі на фортепіано, намагається впоратися зі складними пасажами.

Удосконалюючи техніку гри, він тим самим поліпшує моторику пальців, його рухи дедалі стають розкутішими. Тепер із ним займається Михайло Левандовський – досвідчений педагог із 2-ї харківської музичної школи. Разом готуються до вступу Ніколя у музичне училище.

Зі слів Михайла складається враження, ніби Ніколя спілкується музикою з людьми, це – його комунікаційна система.

Вчитель і батьки тішаться, що Ніколя, маючи особливі фізичні потреби, нарівні зі здоровими юними піаністами концертує, змагається на всеукраїнських і міжнародних фестивалях.

Серед його успіхів – четверта премія престижного міжнародного музичного конкурсу молодих піаністів пам’яті Володимира Горовиця в 2016 році. За умовами конкурсу, він грав у супроводі оркестру – на таке здатен не кожний школяр. А цього року Ніколя на міжнародному інструментальному конкурсі Євгена Станковича грав із Державним академічним естрадно-симфонічним оркестром під диригуванням Миколи Лисенка – правнука великого українського композитора.

Із хлопцем музикант познайомився геть випадково – у поїзді. Під час розмови з’ясувалося, що піаніст Ніколя мріє зіграти з симфонічним оркестром. Вже після спільного концерту Микола Лисенко повторюватиме: «Це – виняткова дитина, його врятував Бог!».

Музика як ліки

Микола Сараєв ніколи не ставився до сина як до людини з інвалідністю. Він повсякчас твердив, що Ніколя має бути музикантом-віртуозом. Окрім фортепіано спонукав сина вчитися грі на скрипці, віолончелі, гітарі і на сконструйованій татом домрі. І все – заради подолання складних хвороб, заради духовного розвитку музиканта-початківця.

Хвороба Ніколя змінила хід і ритм життя подружжя Антоніни і Миколи. Але попри боротьбу за життя Ніколя і байдужість деяких людей, родина не стала заручником інвалідності сина. Антоніна реалізовується у викладанні студентам-фармацевтам, Микола ж їздить із сином на концерти і фестивалі. Соня, молодша сестра Ніколя, вчиться співу.

А що ж до самого піаніста з Харкова: він бажає виступати з концертами по Україні та закордоном. «Можна сказати, що музика врятувала моє життя», – розповідає хлопець.

Докладніше історію боротьби за повноцінне життя і можливість грати на роялі Миколи Мирошниченко слухайте в аудіоподкасті Радіо Свобода «Радиво».

Постскриптум від автора:

З подивом слухаєш, як 15-річний піаніст виконує «Лезгінку» Антона Рубінштейна або етюди Черні. Підкреслю: технічно складні музичні пасажі грає піаніст, який у дитинстві мав парези пальців. Остаточно не зрозуміло, як хлопчик, який має проблеми з пам’яттю без учителів із музичної школи зміг опанувати ноти, бімолі та дієзи. Життєва історія юного піаніста Ніколя викликає неабияку повагу до наполегливості його і його батьків.

«Радиво» – програма про незвичайних-звичайних українців. Звучить щосуботи о 17:08 в ефірі радіо «Ера-FM» та в аудіоподкастах на сайті Радіо Свобода.

Розповідайте програмі «Радиво» про себе, своїх друзів і колег, які мають цікаві ідеї, проекти, зрештою не стоять на місці, а повсякчас розвиваються:

Vol.noskov@gmail.com

  • 16x9 Image

    Володимир Носков

    Володимир Носков співпрацює з Радіо Свобода з 2009 року. Є власним кореспондентом Радіо Свобода по Харкову і області

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG