Доступність посилання

26 Вересень 2017, Київ 09:09

Є свідчення, що полоненого тримали 172 дні на собачому ланцюзі – Ольга Опаленко


Ілюстраційне фото

Київ – Людьми, що пройшли крізь пекло, називають колишніх полонених українські правозахисники в одному зі своїх попередніх звітів. 26 червня відзначають Міжнародний день ООН на підтримку жертв катувань. За словами представників коаліцій «Проти катувань» та «Справедливість заради миру на Донбасі», на непідконтрольній Україні території досі відсутні механізми контролю за умовами тримання людей, однак і на контрольованій Києвом території проблема жорстокого поводження до кінця не вирішується.

Сьогодні можна говорити про деякі зрушення у системі українських місць несвободи, однак проблема жорстокого поводження з людьми залишається актуальною, вважає Олександр Павліченко, голова правління Української Гельсінської спілки з прав людини і представник правозахисної коаліції «Проти катувань».

Зараз більше механізмів контролю за місцями несвободи, тому є позитивні зрушення у практиці

«Зараз більше механізмів контролю за місцями несвободи, тому є позитивні зрушення у практиці. Зараз зменшується кількість осіб, які перебувають у місцях несвободи: скажімо, ще на початку 2000-х років понад 200 тисяч осіб були у місцях несвободи – це слідчі ізолятори і колонії, а на сьогоднішній день кількість цих осіб скоротилася до 65-70 тисяч. Разом з тим, ми маємо досить велику кількість випадків, коли має місце жорстоке поводження, яке може сягати рівня катувань», – каже він.

Правозахисники Аркадій Бущенко, Євген Захаров та Олександр Павліченко оголошують про початок діяльності коаліції «Проти катувань»
Правозахисники Аркадій Бущенко, Євген Захаров та Олександр Павліченко оголошують про початок діяльності коаліції «Проти катувань»

Як приклад Павліченко наводить, зокрема, свідчення ув’язнених Бердянської колонії про жорстокі побиття новоприбулих, за які ніхто відповідальності так і не поніс.

Окремо можна говорити про ситуацію у зоні конфлікту на Сході України, каже правозахисник.

Від тих «підвалів» не застрахований ніхто, хто перебуває на непідконтрольній території

«Від тих «підвалів» не застрахований ніхто, хто перебуває на непідконтрольній території. Там немає якогось судового механізму захисту, немає якогось контролю, який би забезпечував дотримання прав або на національному рівні, або з боку міжнародних інститутів, там немає контролю з боку міжнародних структур – скажімо, Червоного Хреста, ОБСЄ, які могли б входити у ці місця несвободи, слідкувати за умовами», – зауважує Олександр Павліченко.

Генеральна прокуратура повідомила у відповідь на запит «РБК – Україна» про те, що має свідчення про 134 позасудові страти на непідконтрольній Києву території за період конфлікту.

Радіо Свобода, у свою чергу, надіслало інформаційний запит Генпрокуратурі щодо порушених проваджень за фактами злочинів з боку як представників угруповань «ДНР» і «ЛНР», так і з боку українських військових, і очікує на відповідь.

Про те, як правозахисники дізнаються про ситуацію на непідконтрольній території і що вони можуть сказати про неї станом на зараз, Радіо Свобода розповіла Ольга Опаленко, координаторка напрямку «Документування порушень прав людини у ході воєнного конфлікту на сході України» благодійного фонду «Схід – SOS».

Ольга Опаленко
Ольга Опаленко

Той рівень насильства, який є на непідконтрольній території, є непорівнянно більшим, аніж ті порушення, які є на підконтрольній Києву території України

– Дійсно там ми фіксуємо дуже високий рівень насильства, в тому числі – і численні випадки катувань. Ми документуємо, звичайно, людей, які вже опинилися на волі, у безпечній для себе ситуації, у безпечній для родичів ситуації, коли вони вже можуть розповісти детально те, що з ними відбувалося. І чесно кажучи, той рівень насильства, який є на непідконтрольній території, є непорівнянно більшим, аніж ті порушення, які є на підконтрольній Києву території України.

– Раніше ви говорили про те, що люди стали менше повідомляти про такі злочини, тому що вони бояться – особливо на непідконтрольній території – що їх вистежать. Як ви оцінюєте цю тенденцію? І з чого ви зробили такий висновок?

– Причин – дві. По-перше, звернення до громадських організацій та волонтерів дуже часто, на жаль, не мало жодних наслідків позитивних, за окремими винятками. Звернення до силових структур взагалі в абсолютній більшості є неефективним, на жаль, і досі на четвертому році війни.

Третя причина – це контроль інтернет-провайдерів на окупованих територіях над людьми, які користуються інтернетом

Ну, і третя причина – це контроль інтернет-провайдерів на окупованих територіях над людьми, які користуються інтернетом. Тобто там дуже легко, власне, бути знайденим і опинитися «на підвалі» у жахливих умовах.

Ми дійсно так вважаємо, і підтвердженням тому є, наприклад, недавній дзвінок, який до нас надійшов, про те, що молодого хлопця затримали у квітні цього року просто за те, що він співав українську пісню, його катували. Його бачили, його родич знає, де він знаходиться, і йому вже, за такою «традицією» так звані органи силові однієї з незаконних «республік» шиють справу на 20 років. І людина піддається систематично катуванню.

– Олександр Павліченко говорить, посилаючись на звіти коаліції українських правозахисних організацій «Справедливість заради миру на Донбасі», зокрема, на видання «Ті, що пережили пекло», засноване на інтерв’ю людей, які побували у полоні в бойовиків. Воно вийшло у 2015-му. У 2016-му оприлюднили звіт Amnesty international та Human rights watch «Тебе не існує», в якому були свідчення про насильницькі зникнення і тортури з боку як бойовиків, так і з боку української влади.

У січні цього року, однак, згадані організації вийшли із заявою про те, що на той момент у них немає даних про утримуваних українською владою у такий спосіб людей.

Що відомо про можливі порушення з боку українських військових станом на зараз вам?

– Станом на зараз нам відомо про такі порушення, які відбувалися, принаймні, раніше, у нас є задокументовані випадки катування з боку добровольчих батальйонів, і також у нас є інформація про жорстоке поводження із людьми, які утримувалися у будівлях СБУ в так званих «незаконних тюрмах» (СБУ це заперечує – ред.), куди, якщо пам’ятаєте, не допустили місію ООН.

Люди, які побували, скажімо так, у полоні силових структур України або українських добровольчих батальйонів, не мають серйозної довіри до українських громадських організацій

Така інформація у нас є, але, на жаль, її отримати ще складніше, оскільки люди, які побували, скажімо так, у полоні силових структур України або українських добровольчих батальйонів, не мають серйозної довіри до українських громадських організацій, тому що, мабуть, вважають, що ми тісно співпрацюємо із силовими структурами і не будемо сприяти покращенню їхньої ситуації. Тому інформацію ми отримуємо більше від журналістів іноземних, такими шляхами.

– А яким чином відбувається моніторинг? І чи відбувається обмін інформацією із владою з тим, щоб ці всі речі розслідувались?

– Є кілька шляхів такої роботи. По-перше, люди дійсно зверталися до нас, тобто це були вхідні дзвінки, звернення із такою інформацією. Часто цих людей спочатку вважали зниклими безвісти, потім з’ясовувалося, що вони – у полоні, а потім, коли вони звільнялися, ми мали змогу їх задокументувати.

Держава не фіксувала порушення прав конкретної людини. Служба безпеки України опитувала таких людей на предмет ситуації загалом

Держава на той час не виконувала тієї функції, тобто вона не фіксувала порушення прав конкретної людини. Служба безпеки України опитувала таких людей на предмет ситуації загалом, що відбувалося у тому місці несвободи, хто там залишився, щоб, мабуть, внести людей у списки тощо, але не давала людині статус постраждалого. А це дуже важливо у цьому випадку, тому що цивільна особа, наприклад, яка не мала зовсім дотичності до воєнних дій, не брала до рук зброї, стала жертвою жорстокого злочину – катувань, за який відповідальність за Женевськими конвенціями, Римським статутом є дуже серйозною.

Якщо людина була у полоні і постраждала будь-яким чином, вона може звертатися до спеціального слідчого відділу військової прокуратури

Зараз із недавнього часу почала працювати у цьому напрямку Генеральна прокуратура – військова прокуратура. І в принципі, до них можна звертатися із таким питанням, і у них, здається, робота іде у правильному напрямку. Я можу, принаймні, сказати, що якщо людина має таку проблему, якщо людина була у полоні і постраждала будь-яким чином, вона може звертатися до спеціального слідчого відділу військової прокуратури.

Але щодо зниклих безвісти, насильницьких зникнень – то тут ситуація на четвертому році війни є взагалі поганою, і жодного поступу, принаймні, нам так здається, не відбувається.

– Про що розповідають постраждалі?

У нас був випадок, коли людина 172 дні просиділа на ланцюзі

– Буквально в кожному з наших інтерв’ю є випадки катування. Дуже важливо розуміти, що на окупованих територіях відбуваються дійсно жахливі речі, починаючи від того, що людей тримають по десять діб в антисанітарних умовах без світла, без свіжого повітря, без води, без їжі, прикутими кайданками до якихось там пристроїв, що заважають їм рухатися – аж до того, що об них насять недопалки, їх саджають на ланцюг собачий або в собачу клітку на багато-багато днів. У нас був випадок, коли людина 172 дні просиділа на такому ланцюзі.

Йдучи далі, можна говорити про такі злочини, коли людину у незаконних місцях несвободи змушували прибирати залишки інших людей, тобто після того, як людину вбили на її очах, її ще змушували прибирати це.

– Якщо говорити про людей, які зазнали тортур під час конфлікту, наприклад, пройшли через полон. Що відбувається з ними потім? Чи можуть вони розраховувати на реабілітацію, на якесь відшкодування збитків?

Люди ж цивільні не мають жодного статусу. Останнім часом лише одиниці почали отримувати статус постраждалих від торгівлі людьми

На жаль, ситуація тут є також складною. Оскільки у нас не оголошено воєнний стан, то комбатанти і некомбатанти є всі в одній категорії. Якщо ми говоримо про людей військових, то вони, повертаючись із полону, можуть сподіватись отримати весь той пакет послуг (із реабілітації – ред.). Люди ж цивільні не мають жодного статусу. Останнім часом лише одиниці почали отримувати статус постраждалих від торгівлі людьми, але це ще не той статус, про який має йти мова.

Військова прокуратура говорить про те, що вони дають статус постраждалого. Знову ж таки, ми сподіваємось, що той статус буде повністю давати потрібен соціальний пакет послуг, який такі люди мають отримати, включно з медичною допомогою.

Бо загалом такого терміну, як «цивільний полонений» або «заручник» немає, відтак немає жодних компенсацій, окрім того, що ці люди, як правило, є вимушено переміщеними особами.

– Чи вдається відстоювати свої права в судах? Чи можете ви щось сказати про практику ЄСПЛ із цих питань зараз або, можливо, щодо перспектив таких справ у Міжнародному кримінальному суді в Гаазі?

Насправді наша стратегічна мета – це Міжнародний кримінальний суд

– Насправді наша стратегічна мета – це Міжнародний кримінальний суд. Тому що, за Римським статутом, катування – то воєнний злочин, злочин проти людяності. І там є такі критерії, як масовість і системність, за якими відбирають справи, і все, що ми робимо, всі докази, які ми збираємо, ми збираємо саме для того, щоб всі ці справи, всі ці кейси підлягали розгляду в Міжнародному кримінальному суді.

– Якщо у когось є інформація про порушення прав людини у зоні конфлікту. Що їм робити? Куди треба звертатись?

– В Україні діє коаліція «Справедливість заради миру на Донбасі», куди входить 17 організацій на кшталт нашої, які фіксують такі злочини. Власне, до будь-якої із цих організацій ви можете звернутися, у нас є єдина анкета спеціально розроблена, вона є релевантною, зокрема, для Міжнародного кримінального суду, за якою ми збираємо ці свідчення.

І звичайно потрібно звертатися, незважаючи на все, у Міністерство внутрішніх справ і Генеральну прокуратуру, тому що саме ці органи мають повноваження притягати злочинців до відповідальності.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG