Доступність посилання

25 Вересень 2017, Київ 20:54

Віра Тимошенко: «В Україні волонтери – це суспільний феномен»


Київ – Волонтерка Віра Тимошенко уже більш як два роки відвідує поранених у Центральному військовому госпіталі та у госпіталі МВС (Київ). Передає бійцям не лише привітання від небайдужих українців, дитячі малюнки і домашні смаколики, а і власноруч пошиту нижню білизну та гарну пісню. Багато з поранених, кого вона відвідує, називають її «волонтер на позитиві», оскільки, усупереч домашнім обставинам, вона завжди заходить до госпітальних палат у гарному гуморі. А починалась волонтерська діяльність Тимошенко за вкрай тяжких життєвих обставин, про що вона розповіла Радіо Свобода.

Я вперше прийшла провідати поранених після того, як втратила батька. Зайшла до палати, побачила кількох покалічених, зовсім ще молодих хлопців – і втратила свідомість. З часом навчилась за будь-якого настрою чи самопочуття заходити до палати у гарному настрої

– Я вперше прийшла провідати поранених до військового госпіталя більш як два роки тому після того, як втратила батька. Зайшла до палати, побачила кількох покалічених, зовсім ще молодих хлопців – і втратила свідомість. А коли мене «відкачали», подумала: треба перейти через особистий біль і тугу за татком, я його не поверну, але можу допомогти, бодай добрим словом, цим хлопцям, яких війна покалічила.

З часом навчилась за будь-якого настрою чи самопочуття заходити до палати у гарному настрої, налаштувавшись на позитив.

А ще якими методами настрій пораненим підіймаєте?

Як захожу до палати, запитую: «Хлопці, що потрібно – шкарпетки, труси, кефір чи наречена?». Посміхаються мені у відповідь

– Я маю чимало різних речей, які додають хлопцям позитиву і радості. Маю, серед іншого, масажер, називаю його «МПС-38» (тип патрона – ред.), і кажу хлопцям: ну, давайте, можу або тридцять вісім разів промасажувати комусь спину, або короткий масаж тридцяти вісьмом бійцям зробити. Часто, як захожу до палати, запитую: «Хлопці, що потрібно – шкарпетки, труси, кефір чи наречена?». Посміхаються мені у відповідь. Взагалі вважаю, неважливо, як ти будеш допомагати, скільки грошей вкладеш, щоб підтримати захисників України. Можна не фінансову допомогу надати, можна у церкві за наших оборонців помолитись, можна добрим словом і привітністю підтримати бійця. Вважаю, що це повинна робити кожна людина, ми ж бо маємо допомагати одне одному.

Віра Тимошенко
Віра Тимошенко

– А до речі, з Вашої легкої руки нові родини ще не народились?

– Народилися кілька родин, правда. Маю надію, що я причетна до того, що вони і зустрілись, хоч і за важких для хлопців обставин, і покохали одне одного. Хороші хлопці, гарні дівчата, війна, як Ви знаєте, калічить, але й з’єднує людей.

– А за яких обставин почали нижню білизну (труси) пораненим бійцям шити і дарувати?

Я і мої посестри хлопцям шиємо трусики і у кишеньки кладемо записки з побажаннями, щоб вони швидше одужували

– Нижня білизна, труси – це насправді речі першої необхідності. І вони повинні бути комфортними, зшитими з якісної тканини. І я ж не лише їх шию, а ще співаю, коли трусики дарую, ось: «Хоч проси, хоч не проси – я дарю тобі труси!». Ви ж розумієте: поранених привозять з передової й ушпиталюють у тому, що у військових медиків в АТО є під рукою, такий одяг не завжди потрібного розміру і не завше пошитий якісно. А тим, хто має свою нижню білизну, потрібен все одно запас. Тож труси – необхідна частина одягу. Тож я і мої посестри з клубу «Слово жінки», з волонтерських груп хлопцям шиємо трусики і у кишеньки кладемо записки з побажаннями, щоб вони швидше одужували.

– Чи є якісь з бійців, чиї історії, сказати б, «запали у душу»?

– Таких людей багато, молодих і літніх, представників різних силових структур. Їхня «військова історія» заслуговує на книгу, а то і на фільм. Ось, наприклад, у госпіталі познайомилася з офіцером Збройних сил України, прізвища не можу назвати, на ім’я Володимир. Він у 2014 році пішов боронити Україну як доброволець, вийшов з «Іловайського котла» у серпні того ж року, ще й виніс поранених побратимів на собі.

Днями зустріла молодого хлопця із сивими скронями, який втратив у бою ноги. Він буде тривалий час на лікуванні. А потім – протезування, реабілітація, знову треба буде вчитися ходити

Пережив полон, трохи підлікувався і знову повернувся на передову. Не витримало серце (бійцеві майже 60 років) – Володимир наразі чекає на операцію у клініці Амосова, яка коштує близько 80 тисяч гривень. Таких коштів у нього немає, тож волонтери знову звертаються до небайдужих людей з проханням підтримати патріота. Днями зустріла молодого хлопця із сивими скронями, який втратив у бою ноги. Він буде тривалий час на лікуванні. А потім – протезування, реабілітація, знову треба буде вчитися ходити. І таких прикладів я знаю сотні.

– А кого з посестер чи побратимів-волонтерів Ви хотіли би згадати?

В Україні волонтери – це суспільний феномен! Мене найбільше тішать наші дітки, вони прекрасні малюнки дарують нашим бійцям

– Так, в Україні волонтери – це суспільний феномен! Це – люди різного віку і соціального стану, які підтримують захисників України, допомагають переселенцям і так далі. Мене найбільше тішать наші дітки, вони прекрасні малюнки дарують нашим бійцям.

Малий Іллюша передав свій малюночок для поранених. Він у шпиталі допомагає роздавати їжу

Ось нещодавно мені малий Іллюша передав свій малюночок для поранених. Він у шпиталі – частий гість, допомагає роздавати їжу, що її пораненим приводять волонтери. Інші дітки приходять провідати поранених, приносять хто свої малюнки, хто – улюблені іграшки, і це тішить поранених. Бо ж у багатьох вдома – така ж малеча, сини і доні татусів чекають, і коли приходить до палати такий хлопчина, як Ілля, вони своїх діток згадують.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG