Доступність посилання

14 Грудень 2017, Київ 16:07

Забудовники повинні бути зацікавлені у збереженні пам’яток завдяки пільгам – Бондар


Пожежа на Хрещатик 40/1 біля ЦУМ. Київ, 20 червня 2017 року

Співжиття старої архітектури з новітніми проектами мало де у світі відбувається гармонійно. Але такі приклади є і з’являються вони тоді, коли громада бере участь у розвитку міста, коли процес відбувається відкрито і прозоро, говорить заступниця директора департаменту містобудування та архітектури Київської міської державної адміністрації Ганна Бондар. А розпочали ми розмову із запитання про будинок на Хрещатику, який нещодавно горів, і в долі якого кияни побачили відображення десятків інших міських пам’яток, які були втрачені в такий самий спосіб.

Це об’єкт культурної спадщини, він підлягає лише реставрації. Мова не може йти про реконструкцію або його перебудову

– Це – дійсно, одна з наших старовинних пам’яток. Це об’єкт культурної спадщини, тобто, він підлягає лише реставрації. Тобто, мова не може йти про реконструкцію або його перебудову. Об’єкт цікавий, тому що його проектував архітектор Володимир Ніколаєв, він тоді був головним архітектором міста Києва у ХІХ столітті. І дуже такий знаковий для киян. Тобто, ми сподіваємось, що там саме відбудеться реставрація цього об’єкту з пристосуванням вже під сучасні потреби.

– Коли йдеться про такі випадки у Києві, а вони стаються, на жаль, дуже часто, то в деяких представників громадськості, яких турбує обличчя Києва, складається враження, що всі ці історичні об’єкти, для забудовників виглядають лише перешкодою для того, щоб перетворити Київ на Дубаї. Чи це дійсно так, і як можна їх зберегти, і при цьому дозволити місту розвиватися?

Досвідом Західної Європи, законодавство не тільки обтяжує, але й надає певні преференції тим забудовникам, які дійсно зберігають культурну спадщину

Мені здається, що питання полягає саме в законодавчій площині, і поки не буде реформи закону про охорону культурної спадщини, дійсно, наявність на земельній ділянці об’єкту культурної спадщини спаритиметься як тягар. Тому що, за європейським досвідом, наприклад, Західної Європи, законодавство не тільки обтяжує, але й надає певні преференції тим забудовникам, які дійсно зберігають культурну спадщину. Тобто, вони включають, як то кажуть, «і батіг, і пряник». В українському законодавстві – це фактично батіг. І, зрозуміло, що від того у забудовника іноді виникає бажання позбутися цієї пам’ятки і використати земельну ділянку в інший спосіб. Тому, мені здається, що тут має відбутися більш на національному рівні реформа, пов’язана із заохоченням бізнесів і громади до того, щоб зберігати пам’ятки.

Найпростіше – це преференції у податковій системі

Найпростіше – це преференції у податковій системі. Це – найпростіше, що можна зробити. Тобто, якщо пам’ятка – в оренді або якщо вона викуплена, щоб її зберігати, зрозуміло, що необхідно багато коштів. Реставрація – це найкоштовніший вид будівельних робіт, які взагалі існують. В світі дуже ефективною є така практика: якщо власник будівлі, яка є об’єктом культурної спадщини, дійсно її зберігає, реставрує, вкладає кошти, то він має податкові пільги. Тобто, ті кошти, які він клав в цю пам’ятку, йому поступово за 5-10 років повертаються з держави у вигляді пільг на податки.

Другий механізм – це заохочення заселяти туди мешканців теж за пільговими умовами, які фактично просто будуть слідкувати за будинком

Це – один з найбільш дієвих та зрозумілих механізмів заохочення. Другий механізм – це залучення для будинків, які є в аварійному стані або для будинків, у власників яких не має зараз коштів на реставрацію через спеціальні міські програми, заохочення заселяти туди мешканців теж за пільговими умовами, які фактично просто будуть слідкувати за будинком.

Якщо будинок експлуатується, то він менше руйнується. І, таким чином, хоча би не відбувається постійної руйнації. Це такий проміжний варіант, але він теж існує в Німеччині і використовується дуже активно. Так працює програма будинків з «мешканцями-охоронцями».

За таку діяльність – з реставрації та збереження мають бути певні відзнаки почесних громадян міста

Зрозуміло, що мають бути певні міські національні програми із іміджевого заохочення власників об’єктів культурної спадщини до реставрації і до збереження їх. Тобто, за таку діяльність – з реставрації та збереження мають бути певні відзнаки почесних громадян міста або ще чогось. Це теж дуже важливо для них. Загалом механізмів багато. Єдине, що у нас в Україні стримує таку діяльність – це законодавство на національному рівні.

– Чи можна було б відкрити простір для забудовників, для їхньої фантазії, так як це було створено, наприклад, в інших старих містах Європи, і в Парижі є цілий квартал La Defence, у Лондоні вони можуть сміятися зі свого того «соленого огірка» – це такий хмарочос в Лондоні, який побудувала страхова компанія Swiss Re. Але вони існують і змінюють місто, і місто виглядає модерним і при цьому зберігає свою історичну частину. Чи в Україні, чи в Києві такий варіант розв’язку проблеми був би можливим?

– Він вже є, в центрі Києва вже з’явилося досить багато багатоповерхівок. Як на мене, ідеальний варіант – це певний публічний дискурс на цю тему, щоб в місті виробилася певна політика. Яким чином ми взагалі бачимо можливість втручання в історичний центр і що є саме історичним центром. Тому що у нас центральний історичний реал – це фактично одна третина правого берега.

Має бути публічний дискурс із залученням громадськості міста, без того не обійтися

У нас є об’єкти ЮНЕСКО, зрозуміло, що вони потребують найбільшої уваги та охорони. В інших місцях, можливо, в історичному центрі – певні втручання. І тут має бути публічний дискурс із залученням громадськості міста, без того не обійтися. І друге – дуже добрий механізм – це є архітектурний конкурс на забудову конкретної земельної ділянки. Бо конкурс – він на стадії завдання може бути дуже добре обговорений з громадою, з фахівцями. Також він дає, дійсно, в результаті найкращі рішення з тих, що подані.

Зрозуміло, що архітектори, які працюють в історичному центрі, мають з увагою підходити до того середовища, в якому вони працюють, розуміти, що він має стати частиною чогось більшого, а не поставити пам’ятник собі

І сама процедура конкурсу триває приблизно півроку, бувають більш тривалі процедури, які привертають увагу громадян, і тому різні рішення таким чином легітимізуються. Воно є відкритим – виставка конкурсних проектів, обговорення проектів і так далі. І таким чином, я думаю, можна було б виходити з таких ситуацій. Зрозуміло, що архітектори, які працюють в історичному центрі, мають з увагою підходити до того середовища, в якому вони працюють, розуміти, що він має стати частиною чогось більшого, а не поставити пам’ятник собі.

  • 16x9 Image

    Марія Щур

    В ефірі Радіо Свобода, як Марія Щур, із 1995 року. Кореспондент, ведуча, автор програми «Європа на зв’язку». Випускниця КДУ за фахом іноземна філологія та Центрально-Європейського університету в Празі, економіст. Стажувалася в Reuters і Financial Times у Лондоні, Франкфурті та Брюсселі. Вела тренінги для регіональних журналістів.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG