Доступність посилання

18 Грудень 2017, Київ 13:51

​Історія людини, яка вражає. Михайло Шептицький присвятив своє життя братам із інвалідністю


Михайло (ліворуч), Зеновій (сидить), Мирон (праворуч) Шептицькі

Львів – Двох братів, інвалідів дитинства першої групи, з села Вороняки на Львівщині уже 17 років доглядає їхній старший брат. Михайло Шептицький витрачає увесь свій час і сили, щоб вести господарство і опікуватися немічними. Доглядає обох, а отримує допомогу від держави за одного. Про звичайний людський вчинок, який вражає людяністю.

«Встаю о 5-й годині, а лягаю пізно – о першій-другій, бо не встигаю. Вдень на городі робота, коло братів, у саду, біля худоби, а ще варити, випрати. Для себе немає часу, хіба, коли сплю кілька годин», – розповідає 59-річний Михайло Шептицький про свій день, не відволікаючись від праці: дав пити худобі (тримає свиню, корову, теля, кури). Навчився сам доїнню, зрештою, як і всьому іншому по господарству, коли 17 років тому спершу помер тато, а потім і мама.

Михайло Шептицький
Михайло Шептицький

«Був у розпачі, коли маму відвіз до лікарні і лікар сказав готуватись до найгіршого. Йшов і думав, що робити – два інваліди, а це їсти звари, худобу доглянь, город. На початках допомагали сусіди. Старша жінка-сусідка навчила їсти варити. Потім сам шукав рецепти у журналах: спекти хліб, закрутки, тушонки», – розповідає Михайло. Його комора заставлена різноманітними слоїками з овочами, фруктами, м’ясом.

Куди подінешся?

Михайло Шептицький – найстарший у сім’ї, його рідним братам – Миронові – 57 років, Зеновію – 52. Два молодші брати перебувають на інвалідності першої групи, в обох із дитинства – діагноз «олігофренія» (психічні розлади, недоумкуватість). Мирон трішки обслуговує себе, також випасає худобу, але на все йому треба вказати і подати. Зеновія повністю треба доглядати, в тому числі і змінювати памперси. Він трішки говорить, може взяти до рук і гармошку. Михайло повністю присвятив своє життя братам.

Мирон Шептицький
Мирон Шептицький

«А як інакше, куди їх подінеш. Це немічні люди, потребують індивідуального догляду. Весь тягар довелось взяти на свої плечі, іншого виходу не було, совість би не дозволила. Потребують індивідуального догляду. Іноді стояв на роздоріжжі, мені казали люди, мовляв, здай, матимеш вільні руки, створиш сім’ю», – каже чоловік.

Але на такий крок Михайло не зважився, бо відчуває відповідальність за братів і не зміг би бути спокійним. До того ж, інтернати по догляду за психічнохворими в Україні далекі від цивілізованих.

Михайло Шептицький
Михайло Шептицький

Бути християнином легко, а бути практикуючим християнином – це вже боротьба самого з собою. Це присвятити життя іншим
Михайло Шептицький

«Не живемо у тій державі, де є належні умови для таких людей. Там, хто сильніший, той поїсть, а хто доглядатиме так. Мама боялась, що їх «здам», вона не казала це мені відкрито, але я розумів по її очах і словах. Я не зміг це зробити. Які б вони не були, це мої брати – серце болить, присвятив життя, скільки зможу, стільки доглядатиму. Не знаю, як далі буде у житті. Маю мрію знайти молоду сім’ю, якби хотіли працювати, переписав би все майно. На жаль, таких відданих людей не бачу. Бути християнином легко, а бути практикуючим християнином – це вже боротьба самого з собою. Це присвятити життя іншим», – говорить Михайло.

В цьому будинку проводили підпільні служби УГКЦ
В цьому будинку проводили підпільні служби УГКЦ

Віри, відповідальності, розуміння – жити заради когось – навчився ще з дитинства. Адже в їхньому будинку в селі Вороняки Золочівського району у радянський час підпільно служили отці Української греко-католицької церкви. Тут не одну дитину таємно було охрещено і дано шлюб не одній парі, сюди люди приходили на духовні бесіди і навчання, які проводив отець-василіянин Володимир Пальчинський. До слова, родина Шептицьких українсько-польська: по татовому родоводу – українці, по маминій лінії – поляки.

«Боялись, переживали, закривали вікна і двері. А в останні роки отець Володимир приїжджав несподівано, але ми встигали всіх повідомити і всі збирались – було до двадцяти підпільників і більше. Серед нас була і сестра-монахиня, яка нас підтримувала. Отець навчив мене поважати інших людей, не ставити власне я на перше на місце, посвячуватись іншим», – каже Михайло Шептицький.

А ще зрозумів, що лише працею можна досягнути результату і від того, що зробить своїми руками отримує радість у житті. Це найбільш цінне для нього. Доглянуте подвір’я, охайний город, сад, чистота у літній кухні і стайні. У кімнаті братів три ліжка ідеально застелені. Ремонт Михайло Шептицький зробив сам, як і чимало меблів – вікна, двері виготовив своїми руками, бо за фахом – столяр. Працював раніше у військовій частині і хотів стати військовослужбовцем. Має власну столярну майстерню, де все обладнав самотужки. Робота з деревом – його улюблена справа, але останній рік не брав у руки інструменти. Ввімкнув прилад при кореспондентові Радіо Свобода і на звук зреагував усмішкою.

Бідний. Дуже люблю дерево, це для мене таке дороге. Я б цілий день робив із ним. Зараз важче: лікарня, поліклініки, аптека
Михайло Шептицький

«Але зараз зв’язані руки і нічого вже не можу. Це з дитинства любов до дерева, до столярства. Мій прадід був столяр, мами дідо, дідуньо по лінії мами був поляк, прізвище його було Бідний. Дуже люблю дерево, це для мене таке дороге. Я б цілий день робив із ним. Зараз важче: лікарня, поліклініки, аптека, а медицина виснажує людину і випорожнює кишені», – ділиться пан Михайло.

Від держави – 1300 гривень за догляд двох людей із інвалідністю

А «кишеня» не вельми повна. Кожен із братів отримує від держави пенсію за інвалідністю 1800 гривень, Михайло є опікуном братів, за що від держави отримує 1300 гривень, як за одну людину. Бюджет сім’ї на трьох 4100 на місяць. За електроенергію і газ отримали субсидію, але не вкладаються у виділені норми, особливо взимку, бо використовують більше електроенергії, ніж 100 кіловат. Адже тримають господарство, без якого б не вижили. Майже нічого, окрім ліків, і зрідка – одягу, не купують.

Зеновій Шептицький
Зеновій Шептицький

«У мене було бажання створити велику сім’ю, так мені подобається, коли бачу у церкві багатодітну родину і все їм вдається, хоч важко. Але життя повернулось по-іншому, не думав, що так. Але потім дав спокій тим думкам, поки вистачить сил тримати братів під своєю опікою, то так буде. А яка мрія? У такому віці хіба вже думаєш про свій звіт у потойбічному житті. Хіба б знайти людину чи родину, на яких би міг покластись, щоб вони (брати – ред.) самі не залишились. Хто їм дасть таку опіку. Часом зневірюєшся, але з малих літ був з ними і знав, що доведеться взяти на себе відповідальність», – каже чоловік.

Михайло доглядає за двома братами з інвалідністю, але отримує допомогу від держави, як один опікун, така норма, встановлена на рівні законодавства, пояснила Радіо Свобода Наталія Кузяк, керівник Департаменту соціального захисту Львівської облдержадміністрації. По суті, він повністю позбавив державу клопотів у догляді за двома особами із інвалідністю.

Зараз йдеться про те, що до 2020 року мала б відбутись реорганізація тих інтернатів, щоб там людей вчили давати собі раду
Наталія Кузяк

«Навіть, якби Михайло доглядав за більшою кількістю осіб, то отримував би одну виплату, як один опікун. Це так встановлено. Недавно ми подали в Мінсоцполітики пропозиції щодо того, якщо здійснюється опіка не за однією людиною, а за декількома психічнохворими, щоб платили за кожну людину. Людині важко направду, але особам з інвалідністю краще вдома, ніж би вони були в інтернатах. Зараз йдеться про те, що до 2020 року мала б відбутись реорганізація тих інтернатів, щоб там людей вчили давати собі раду», – каже посадовець.

1300 гривень від держави за догляд за двома людьми з інвалідністю – мізерна сума і несправедлива, погоджується чиновниця, адже на таких людей в інтернаті закладають більше грошей. Інтернат – це виділення коштів на людину, на зарплату працівникам, на утримання самого приміщення.

Однак Михайло Шептицький взагалі не покладається на державу і навіть не очікує на якусь допомогу, а намагається давати раду сам – має гарних сусідів, і у церкві зібрали гроші на лікування брата. На жодні проблеми чоловік не нарікає, є прикладом для інших. Він не знає слова «відпустка», посидіти перед телевізором. Але дуже потребує підтримки – моральної і фізичної.

  • 16x9 Image

    Галина Терещук

    В ефірі Радіо Свобода з 2000 року. Закінчила факультет журналістики Львівського національного університету імені Франка. Має досвід роботи на телебаченні і в газеті.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG