Доступність посилання

20 Вересень 2017, Київ 00:28

Міжнародна кампанія за звільнення політв’язнів: потрібно почати, успіх буде. Білоруський досвід


Плакат на трибуні Верховної Ради України із зображенням українських політв’язнів у Росії, 6 вересня 2016 року

Валерій Калиновський

У російських тюрмах перебувають десятки, коли не сотні громадян України та самої Росії, засуджених за проукраїнську позицію, за спротив російський анексії Криму та вторгненню на Донбас. Україна їх називає політв’язнями та вимагає звільнення. Поки що майже безрезультатно.

Міжнародна спільнота має багато успішних прикладів кампаній зі звільнення політичних в’язнів з-за ґратів авторитарних режимів. Один з найбільш близьких – звільнення політв’язнів у Білорусі.

У 2011 році колишній президент США Джордж Буш спеціальному проекті Білоруської служби Радіо Свобода зачитував імена політв’язнів, кандидатів на посаду президента, арештованих після задушення акції протесту 19 грудня 2010 року: «Міхалєвіч Алєсь, Някляєв Уладзімер, Римашевскі Віталь, Санніков Андрей, Статкєвіч Микола».

Десятки іноземних політиків, діячів культури, мистецтва, правозахисників зачитували у новорічну ніч 2011 року прізвища 700 білоруських політв’язнів у ефірі Радіо Свобода.

На Різдво у 2011 році особисті вітання декотрим білоруським політв’язням надіслав колишній президент Чехії Вацлав Гавел – незадовго до своєї смерті. Гавел висловлював солідарність з білоруськими політв'язнями та казав про свій намір надалі використовувати всі можливості, щоб привертати увагу міжнародної спільноти до порушень прав людини в Білорусі.

«Бажаю вам всього найкращого і свободи вашій країні», – писав у листах до білоруських політв’язнів Вацлав Гавел.

Одним з тих, хто отримав у тюрмі лист Гавела, був білоруський правозахисник Алєсь Бяляцький, який відбув ув’язнення фактично за те, що брав на Заході гроші для підтримки політв’язнів та потерпілих від репресій.

Масштаб міжнародних зусиль на зупинення в Білорусі репресій та звільнення політв’язнів Алєсь Бяляцький відчув на собі: «У принципі кампанія та звернення до білоруської влади почалися відразу після мого арешту у 2011 році. Звернення робили і представники міжнародних структур, високі чиновники ЄС, окремих країн, зокрема, Литви, Польщі, Німеччини. Вони заявляли, що моя справа політично вмотивована, вимагали звільнення. Про це ж казали міжнародні організації, такі як Amnesty International. Тиск відразу був достатньо злагоджений та потужний».

Алєсь Бяляцький (праворуч)
Алєсь Бяляцький (праворуч)

Попри це, Алєсь Бяляцький залишався у колонії майже три роки. Весь цей час тривала білоруська та міжнародна кампанія щодо його звільнення. Пікети біля посольств Білорусі стояли в усьому світі, ухвалювалися резолюції в ООН та ОБСЄ, запроваджувалися санкції проти білоруських суддів, чиновників та фірм.

40 тисяч листів підтримки одному політв’язню

У 2012 році в адміністрацію президента Білорусі в рамках кампанії Amnesty International з усього світу надійшло 100 тисяч листів з вимогою звільнення Алєся Бяляцького.

За три роки ув’язнення я отримав понад 40 тисяч таких листів

«Такі ж листи підтримки приходили до мене в колонію. За три роки ув’язнення я отримав понад 40 тисяч таких листів. Тому таку підтримку я відчував практично щодня. Результат вона дала не відразу, а через три роки», – каже Алєсь Бяляцький.

Акція на підтримку Алєся Бяляцького біля білоруського посольства у Парижі, жовтень 2011 року
Акція на підтримку Алєся Бяляцького біля білоруського посольства у Парижі, жовтень 2011 року

Протягом 2014-2015 років влада Білорусі звільнила усіх міжнародно визнаних політв’язнів. На думку лідера правозахисного центру «Вясна» Алєся Бяляцького, найбільшу роль тут відіграли тиск міжнародної спільноти та персональні візові і майнові санкції проти Олександра Лукашенка і його оточення, запроваджені ЄС та США. У санкційні списки ЄС свого часу входило понад 250 білоруських чиновників та десятки компаній. Після звільнення політв’язнів санкції були скасовані.

Зустріч Алєся Бяляцького на волі, Мінськ, червень 2014 року
Зустріч Алєся Бяляцького на волі, Мінськ, червень 2014 року

Подібна ситуація була також у 2008 році, коли звільнили з тюрми екс-кандидата в президенти Олександр Казуліна та інших політв’язнів. Ця, перша хвиля звільнень збіглася з агресією Росії проти Грузії, друга – з анексією Криму та воєнними діями Росії на Донбасі.

Лукашенко хоче дистанціюватися від Росії

У цих геополітичних умовах Олександр Лукашенко, звичайно, дуже непоступливий, піддався тискові з Заходу, звільнив політв’язнів та під імперською загрозою з Москви почав нормалізувати відносини Білорусі з ЄС та США, каже мінський політолог Олександр Класковський.

Олександр Класковський
Олександр Класковський

Подіяв на Лукашенка цілий комплекс факторів. Він брав до уваги і те, що треба якось акуратно дистанціюватися від Росії після Криму

«Подіяв на Лукашенка цілий комплекс факторів. Він брав до уваги і те, що треба якось акуратно дистанціюватися від Росії після Криму, а для цього покращувати взаємини з Заходом. Враховував він також і те, що в самій Білорусі є громадянське суспільство, є люди, які піднімають голос на захист демократії та прав людини. Бо коли б тут усі мовчали, то і Захід би легше йшов би на геополітичні оборудки з режимом, не ставлячи йому жодних вимог», – розповів Класковський.

Класковський: Білорусь – маленька диктатура, Росія – велика

Олександр Класковський вважає, що досвід тиску на Олександра Лукашенка міжнародній спільноті буде важко повторити по відношенню до Володимира Путіна:

Білоруський досвід унікальний, його важко скопіювати та механічно перенести на ці ж російські реалії. Але все ж крапля камінь точить і російська влада не може без кінця експлуатувати цю ж імперську ідею

«Білорусь – це маленька диктатура, яка мусить лавірувати, яка дуже залежить від Заходу, особливо в ситуації після Криму. Білоруський досвід унікальний, його важко скопіювати та механічно перенести на ці ж російські реалії. Але все ж крапля камінь точить і російська влада не може без кінця експлуатувати цю ж імперську ідею. Соціологія показує, що російський народ втомився від цих псевдоперемог на міжнародній арені. І Путін відчуває кризу імперської істерії, те, що просідає економіка, і ці фактори будуть діяти на те, що не марними стануть і зусилля російського громадянського суспільства у подібних кампаніях, у обороні певного кола осіб від політичного переслідування», – додає він.

Розгром білоруської опозиції 2010-2011 років

Розгін післявиборчої демонстрації у Мінську, 19 грудня 2010 року
Розгін післявиборчої демонстрації у Мінську, 19 грудня 2010 року

Події 2010-2011 років у Білорусі запам’яталися як фактичний розгром опозиційних структур, незалежних ЗМІ, правозахисних організацій. Місяцями йшли адміністративні та кримінальні судові конвеєри, влада Білорусі ігнорувала усі заклики із Заходу і мала політичну підтримку лише з Росії та країн СНД. Але неочікувано і білоруська громадянська спільнота отримала підтримку зі Сходу – майже стихійно виникала Міжнародна наглядова місія при Комітеті міжнародного контролю за ситуацією з правами людини в Білорусі. Цю місію очолював російський правозахисник Андрій Юров, якого білоруська влада вислала з країни, як і багатьох інших російських та українських правозахисників. Але місія діяла, часом навіть підпільно, та поширювала інформацію про репресії у Білорусі. При тому, що правозахисники з країн з Заходу просто не отримували білоруських віз.

Пізніше Юров потрапив до Консультативної ради у справах розвитку громадянського суспільства і прав людини при президенті Російської Федерації.

Російські правозахисники тепер як у стінку впираються – Юров

Андрій Юров
Андрій Юров

Те, що Росія та Білорусь тісно з’єднані на урядовому рівні, не означає, що і суспільства подібні. Cитуація абсолютна різна

«По-перше, білоруське суспільство організоване зовсім інакше. Те, що Росія та Білорусь тісно з’єднані на урядовому рівні, не означає, що і суспільства подібні. Вони зовсім не подібні, і ситуація абсолютна різна. Білорусь намагається усе одно бути між Росією та Європою. У неї така гра. У Росії зовсім інша гра. Тому все, що було ефективно для Білорусі, для Росіє швидше шкідливе. Просто як стінка. Такі ж заходи не працюють, вони їх тільки злостять», – каже він.

Ми ж багато років у цій країні живемо, і в нас нічого не виходить. Люди отримують величезні терміні ув’язнення

Відповіді на запитання, які заходи могли б спрацювати у Росії заради звільнення політв’язнів, Юров не має: «Якщо б ми знали ці методи, ми б їх давно вжили. Ми ж багато років у цій країні живемо, і в нас нічого не виходить. Те, що ми зараз спробуємо, нічого не працює… Люди отримують величезні терміні ув’язнення. Неважливо – українські громадяни, російські… Жодні акції ні до чого не призводять. Представники опозиції відбувають свій строк цілком і лише тоді виходять».

Нагадувати світові про українських політв’язнів Путіна – Бяляцький

Ми маємо займати тверду та ясну позицію та будь-якими засобами домагатися звільнення політв’язнів

Громадянська спільнота має мало важелів тиску на владу авторитарних держав, переконаний і голова правозахисного центру «Вясна», колишній політв’язень Алєсь Бяляцький: «Ми, я переконаний, маємо займати тверду та ясну позицію та будь-якими засобами домагатися звільнення політв’язнів. Інша справа, що у великих країнах, державах-гігантах, цього домогтися складніше. Тут Білорусь краще порівняти з Азербайджаном, де також під тиском міжнародної спільноти президент Алієв був змушений випустити правозахисників, журналістку Хадіджу Ісмаїлову та інших політв’язнів. З великими країнами гірше. Ми маємо навіть окремий випадок, коли лауреат Нобелівської премії миру в Китаї помер в ув’язненні. З великими країнами діють подвійні стандарти та геополітичні аргументи, економічні чинники. Тому, звісно, з Росією важче, але цього треба добиватися і ставити це питання на порядок денний. Важливо, щоб світ не забував про політв’язнів, про тих з українських громадян, котрі тепер перебувають у російських тюрмах з політичних причин та мотивів».

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

XS
SM
MD
LG