Доступність посилання

14 Грудень 2017, Київ 02:52

Іван Марчук: Україна стане райською землею, коли її не будуть грабувати


Архівне фото. Відкриття ретроспективної виставки художника Івана Марчука в музейному комплексі «Мистецький Арсенал». Київ, 13 січня 2016 року

Прага – «У пошуках правди» – так називається виставка всесвітньовідомого українського художника Івана Марчука, яка відкрилася в Празі на День Незалежності під егідою посольства України. Від 25 серпня до 10 вересня роботи майстра можна побачити в галереї «Якубська» в центрі чеської столиці. Іван Марчук – єдиний з українців, хто потрапив до списку «ста геніїв сучасності» за версією газети The Daily Telegraph. 81-літній митець пояснює свій успіх, зокрема тим, що не має «червоних днів» календаря й відпочиває лише уві сні чи в дорозі. Засновник нових стилів у мистецтві Іван Марчук раніше здобув славу й певний час жив в Австралії, Канаді і США, але поки не дочекався музею свого імені, який йому обіцяла українська влада спорудити в Києві. Під час відкриття виставки в Празі Радіо Свобода поцікавилося в Івана Марчука, з яким настроєм він зустрів 26-й День Незалежності.

День Незалежності я зустрічаю все своє життя. Cвобода – понад усе. Нічого ціннішого не може бути

– День Незалежності я зустрічаю все своє життя. Тому що я завжди зустрічаю свободу, мрію про свободу, і я дочекався тієї свободи, і тому я ціную, шаную. Тому що свобода – понад усе. Нічого ціннішого не може бути на світі для кожної людини. Важко повірити, де ми були. Сьогодні я – вільна людина, я завойовую Європу своїми картинами, я їжджу по світу, вожу свої картини, дивую людей. Для того я живу, для того я працюю.

– Це Ви кажете про Незалежність для Вас особисто, а про державу? Ви часто вживали таке поняття як «райська земля». Що заважає Україні стати райською землею для багатьох?

Просто Україну не треба грабувати, і вона давно була б раєм

– А просто Україну не треба грабувати – і вона давно була б раєм. Той, хто керує країною, вони її до ручки грабують. Людей випустили за кордон, щоб вони не заважали. Це така свобода у них. Я відчуваю свою свободу. А людям, може, комусь вона і не потрібна така, більшості людей. Але ж вона є. І ця війна, і це все. В Україні робиться таке, чого не хотілося б, щоб робилося... Ну, хто міг поїхати в Європу на роботу? А зараз мільйон – у Польщі, а скільки в Чехії працюють, а по всій Європі? Ну от Вам свобода.

– Ви згадали війну. Як війна вплинула на Вашу творчість, події цих останніх трьох років, Крим, Донбас?

На мене, на мою творчість і на мій стан взагалі впливає погано війна і ситуація в Україні. Мені після того не хочеться пензель в руки брати

– На мене, на мою творчість і на мій стан взагалі впливає погано війна і ситуація в Україні. Тому що я маю велику «хворобу» з дитинства – цікавитися інформацією: газети, радіо, новини, новини, новини. Це страшне, просто страшне. Мені після того не хочеться пензель в руки брати. Мені хочеться поїхати куди завгодно, аби просто не думати про це все.

– Ваша виставка в Празі називається «У пошуках правди». Це має і глибоке філософське значення. Як цю правду шукати?

Кожен повинен собі шукати в серці правду. Хочеться, щоб люди не були такі озлоблені

– Кожен повинен собі шукати в серці правду. Не на небі, не в начальства, не у влади, а в кожного в серці. Тому що люди дуже жорстокі стали. А все добро лежить у серці кожної людини. Бог тут є (показує на серце – ред.), і він диригує. Знаєте, коли людина зла і робить зло, люди кажуть: у нього Бога нема в серці. То не дивіться на небо, подивіться в серце своє. Тому що Бог є любов. Мені хочеться, щоб люди не були такі озлоблені.

– Ви казали на відкритті виставки, що дехто плаче перед Вашими картинами, що ці картини, щоб думати. Чому Ви так вважаєте?

Я не просто художник, який змальовує все, що бачить. Я малюю те, що я бачу, хіба в пейзажах. Вони для мене є терапією

– Тому що я не просто художник, який змальовує все, що бачить. Я малюю те, що я бачу, хіба в пейзажах. Вони для мене є терапією. І вони є медитацією для кожного глядача. Перед ними плачуть жінки. Тому що це ностальгія. Зараз усе гине село. Хати, забиті дошками, вікна. У мене є одна картина. Називається «Народились, виросли, пішли». Плакали в Польщі, плакали в Литві, плакали в Німеччині, тому що вийшли всі з тієї хати. Вилетіли пташечки, полетіли у світи, а хату не можна забути. А коли таке бачиш, щем бере. От підходить такий щем, і сльози ллються.

А думати – я даю думати, щоб люди ворушили мізками своїми. Коли мені сказали, що не розуміють картин, відповідаю: тому що у вашій голові мізки працюють на третину. Тому що вони ніколи не мали перешкоди ніякої, щоб задуматися. Я кладу пороги, переступіть їх, а щоб переступити, треба дуже багато думати і пробуджуватися.

– А що у Вас вселяє надію, що дає оптимізм?

– У мене нема оптимізму. Я є реаліст. Я бачу і бачу далеко наперед. Не хочу людей лякати.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG