Доступність посилання

16 Грудень 2017, Київ 06:09

(Рубрика «Точка зору»)

Примітивна схема, відповідно до якої ворог загрожує п’ятьма колонами (чотири ззовні а «п’ята», зрадники, діє зсередини) є наочною та добре зрозумілою. Ще б пак! За такою схемою стоїть найочевидніша бінарна, тобто, двозначна логіка: свій – чужий, хто не з нами, той проти нас. Зрозуміло, чому будь-яка влада охоче будує свою пропаганду, використовуючи ці дешеві штампи. Ототожнення понять колективне «ми» та «влада» – чи не найефективніша система захисту влади. Це основний і найефективніший принцип тоталітаризму, який завжди спрацьовує автоматично. Найкраща ілюстрація тут – спосіб життя у тоталітарних суспільствах та спільнотах, де владу справді(!) підтримує понад 80% населення. Але згаданий принцип ефективно діятиме лише за однієї простої умови. Люди повинні мати потужну мотивацію до того. щоб прагнути бути серед тих 80+%, а не тих, хто має іншу точку зору. Наприклад, може бути реальний страх перед чотирма зовнішніми колонами, а може й острах бути зарахованим до п’ятої (з усіма наслідками – тут мало що змінилося з періоду сталінського «совка» до його сучасного путінського спадкоємця). Ну і чимало глибших чинників, які визначаються складними словами типу «патерналізм», «авторитаризм» тощо.

Втеча з червоного концтабору

Україні наразі пощастило здійснити втечу з того тоталітарного концтабору, хоча в погоню кинуто чималі сили. Аналізу ситуації присвячено чимало текстів. Та головний висновок із них – примітивна двозначна логіка тут уже не працює.Традиційної гулагівсько-п’ятиколонної схеми для опису ситуації вже недостатньо. І зовсім уже хибним для нас виявляється ставити владу та колективне «ми» по одну сторону барикад просто так, за визначенням, тому що влада уособлює державу. Згадаймо Висоцького: «Если друг оказался вдруг и не друг, и не враг, а так»… Як бути тут?

Звичайно, дуже хотілося б мати мудрого лідера, чесних і відданих патріотів у владі, довіряти їм. Та, на жаль, таку довіру прозрілим українцям найближчим часом навряд чи доведеться відчути. Чому? Та тому що народ поступово (хоча й занадто повільно) прозріває і розуміє, по-перше, хибність ілюзій, а по-друге – неможливість жити за двозначною логікою. То що ж ми маємо насправді?

Принаймні розуміння того, що схема ворожих сил складається з більш ніж п’яти колон. Яскраво бачимо дію потужного чинника, який правомірно було б назвати «шоста колона». І ця колона за своїм деструктивним потенціалом співставна з усіма п’ятьма разом узятими. Лише один наочний приклад.

Початок президентства Віктора Ющенка як Україна, так і увесь світ (і наші друзі, і вороги) розцінювали як поворотний пункт, що змінить історичний шлях країни. При цьому друзі були в захопленні, а вороги – вщент деморалізовані. Тож у 2005 році вплив п’яти традиційних колон був мінімальним. Зате шоста колона, не маючи конкуренції, пішла бурхливо рости. Згодом дала про себе знати на всіх рівнях – від торгівлі посадами на місцях та корупції економічної до політичної корупції на найвищому рівні. Ліцензію на таку торгівлю отримало вузьке коло «любих друзів». У результаті «місце під сонцем» за внески у певні «благодійні фонди» придбали собі усі колишні недруги Ющенка, у тому числі й відвертий криміналітет та вороги усього українського. Як бонус вони отримали іще й індульгенцію на майбутнє. Як результат, усі тези Помаранчевої революції у колективній свідомості були геть дискредитовані. А підписавши ганебний «універсал національної єдності» (чи то «дружби між вовками та зайцями») президент-миздобул остаточно перетворив себе на політичного манекена з нульовою підтримкою виборців. Та то ще півбіди. Цим самим сплюндровано віру народу у власні сили й грубо просапано сходи зерен патріотизму, посіяних на Майдані.

Блиск та ницість шостої колони

Ризикну сказати таке. Шоста колона, сформована з глибоко корумпованого чиновництва та бюрократії, що зародилася іще за часів СРСР, саме за рахунок руйнування ідеалів першого Майдану набула найбільших темпів розвитку. І це зрозуміло. Режим активно декларував прихильність до європейських ідей толерантності й демократизму. Але реально ця демократизація вилилася лише в толерантність до злочинів, які скоюють люди з грошима. Чим більше грошей, тим більша і толерантність.

То ж яке визначення можна дати вже згаданій «шостій колоні»? Дуже просто. Це парадержавна система керування життям у суспільстві. Парадержавна, оскільки існує всупереч законам та й здоровому глузду. Керує життям у суспільстві та ухвалює ключові рішення – це щодня переконливо доводять журналістські розслідування. Це поєднання бізнесу і влади й закономірне перетворення влади на товар.

Важливою ознакою цієї колони є лицемірство й відсутність принципів, окрім збагачення та кругової поруки. Заради спільної мети мирно співпрацюють усі: від українських націоналістів та колишніх «любих друзів» до прихильників «русского мира» – вже відомої нам п’ятої колони. А вона вільно захоплює все нові стратегічні галузі економіки і за найвищої владної підтримки створює комфортні саме для себе економічні умови. Зрозуміло, за рахунок народу.

Сповідуючи хибні цінності та здійснюючи шкідливу для держави й народу практику, та ще й прикриваючись державницькою риторикою, шоста колона реально може досягнути лише двох результатів. Погіршення моральних і матеріальних умов життя народу та, як результат, зневаги й ненависті з його боку. Саме такий результат ми спостерігаємо від тих 140 «з копійками» болісних псевдореформ, які нас чомусь закликають вітати та ще й радіти від їхньої болісності. Псевдореформ, оскільки в їхній конструкції жодним чином не закладено ані впливу вже згаданої шостої колони, ані елементарного людського чинника. Тож не дивно, що поляризація між народом і владою, яка вже міцно асоціюється саме з шостою колоною, зростає – це підтверджується усіма соціологічними дослідженнями. Народ інстинктивно відчуває руйнівні тенденції!

Вищезмальована картина безрадісна. Але надія, як співає популярний естрадник, є. І вона в тому, що нинішня влада, на відміну від путінської, має суттєві обмеження щодо засобів самозбереження. Нехай шоста колона ліпить критикам ярлики «п’ятої» колони, у найкращих совкових традиціях монополізуючи право на патріотизм. Але ці засоби мають бути суто політичними (нехай і з елементами політичного шахрайства та політичної корупції).

Попри складність схеми та підвищену кількість ворожих колон, така ситуація все ж дає народу певний вибір, а значить, шанс. Адже розум і здоровий глузд в історичній перспективі сильніші від шахрайства. Справа сьогодні лише за одним: потужно заявити про це всіма можливими способами, навіть шляхом прямої демократії. Це, як показує історія, дуже дієвий демократичний вплив на владу. Головне – скористатися шансом. Бо, як прорік понад сторіччя тому класик, нам «призначено скалу сесю розбить»!

Петро Матвієнко – доктор філософських наук і член НСЖУ, голова громадської організації «Незалежна агенція журналістських розслідувань»

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG