Доступність посилання

13 Грудень 2017, Київ 08:21

Як українці врятували сина керівника антинацистського руху опору Рима


Дзузеппе Кордеро Ланца ді Монтедземоло (посередині), засновник та керівник Підпільного військового фронту Рима (Fronte Militare Clandestino) разом із сім'єю. Рим, 1941 рік

(Рубрика «Точка зору»)

Українську історію століттями писали окупанти. Грабували українські бібліотеки і архіви, вивозили або знищували безцінні документи. Натомість створювали міфи, які цілим поколінням видавали за українську історію. Усіх, хто протестував і шукав правду, знищували. Інших роками наповнювали отруйними «знаннями». Саме з цим пов’язаний синдром неповноцінності і меншовартості, який так часто трапляється і не дає в повноті відтворити національну ідентичність у нашому суспільстві. Саме тому міфи про «українських фашистів» так часто використовують прихильники Кремля на Заході в наш час. Тому надзвичайно важливою є копітка праця істориків з Українського інституту національної пам’яті (УІНП) та багатьох інших дослідників, що день за днем відкривають все нові сторінки української історії. Але деколи цікаві й невідомі факти відкриваються майже випадково. Про один із них і піде мова далі.

Із кардиналом Монтедземоло автор познайомився в квітні цього року. «Ви українець? Дуже добре», – вже українською сказав кардинал. «Ваша Еміненція говорить українською?» – «О, ні, але деякі слова ще пам’ятаю. Колись українці врятували мені життя. Це було давно. Під час війни». На жаль, час зустрічі закінчувався, але зважаючи на мій неприхований інтерес, кардинал пообіцяв ще одну зустріч, щоб поділитися спогадами про ті часи.

Кардинал Андреа Кордеро Ланца ді Монтедземоло
Кардинал Андреа Кордеро Ланца ді Монтедземоло

Варто розповісти трохи детальніше про цю неординарну й надзвичайно цікаву особистість. Кардинал Андреа Кордеро Ланца ді Монтедземоло народився в Турині 27 серпня 1925 року. Закінчив факультет архітектури в Римі, де згодом отримав також філософську й богословську освіту. У 1954 році отримав священичі свячення, а в 1959 році – ще одну вищу освіту з канонічного права у Папському Латеранському університеті і почав служіння в дипломатичній службі Ватикану, де пропрацював 42 роки. Працював у папських нунціатурах у Мексиці, Японії, Кенії, Уганді, Танзанії, Папуа Новій Гвінеї, в Державному секретаріаті Ватикану. З 1972 до 1979 року був спочатку другим секретарем, а згодом виконавчим секретарем Папської комісії «Справедливість і мир». У 1977 році був номінований архієпископом і призначений нунцієм в Уругваї, Гондурасі. У 1990 році був призначений апостольським делегатом у Єрусалимі та Палестині, пізніше – нунцієм на Кіпрі, апостольським делегатом у Йорданії. Від 1994 до 1998 року архієпископ Монтедземоло працював першим нунцієм Святого престолу в Ізраїлі, доклавши багато зусиль до відновлення дружніх відносин між Ватиканом та Ізраїлем. Із 2001 до 2005 року був апостольським нунцієм в Італії та Сан Маріно, потім – архісвящеником Базиліки Святого Павла за мурами. Власне, за його керівництва були проведені археологічні дослідження і доведено автентичність могили Апостола Павла. У 2006 році був проголошений кардиналом.

Дзузеппе Кордеро Ланца ді Монтедземоло
Дзузеппе Кордеро Ланца ді Монтедземоло

Але біографічний факт, який познайомив майбутнього кардинала Католицької церкви з українцями, був іншим. Кардинал Монтедземоло є сином полковника королівської італійської армії Дзузеппе Кордеро Ланца ді Монтедземоло, засновника й керівника Підпільного військового фронту Рима (Fronte Militare Clandestino), який був розстріляний німцями 24 березня 1944 року в місцевості «Фоссе Ардеатіне», на периферії Рима. Нагороджений посмертно найвищою італійською відзнакою – Золотою Зіркою. Під час війни, будучи переслідуваним нацистами як член сім’ї керівника антинацистського руху опору, юнак Андреа знайшов захист в українців, які переховували його впродовж майже двох років. В одному з інтерв’ю офіційному виданню Ватикану «Оссерваторе Романо» кардинал згадує про цей факт. Відповідаючи на запитання журналіста про підпільне перебування в Римі, починаючи від вересня 1943 року, кардинал Монтедземоло розповідає, що батько ховав його разом із матір’ю та трьома сестрами в різних місцях Рима. Він, зокрема, «довгий час проживав в Українській Папській колегії, що на Джаніколо». Більшої інформації в цьому інтерв’ю не було.

Під час наступної нашої короткої зустрічі, кардинал Монтедземоло поділився детальнішими спогадами про цей період свого життя, відповівши на декілька запитань.

– Ваша Еміненціє, як Ви потрапили до Української Папської колегії під час війни?

Мені було17 років. Німці нас розшукували, і ми були змушені жити в підпіллі. Ми були добре знайомі з українським монсеньйором. Це був отець Йосафат Лабай. Також там був отець-духівник Теодосій Галущинський, теж українець

– Це були 1943-1944 роки. Мій батько заснував Підпільний військовий фронт. Тому військові дії проти німців залежали від нього. Він жив у підпіллі і його завданням було гарантувати безпеку своєї сім’ї. Моя мати і три сестри перебували в монастирі сестер Святого серця Ісуса в Римі. Моєму батькові вдалося роздобути фальшиві документи працівників Говернату (Управи).Мені в той час було 17 років. Німці нас розшукували, і ми були змушені жити в підпіллі. Ми були добре знайомі з українським монсеньйором, який працював у Конгрегації Східних Церков і жив у колегії на Дженіколо, він був ректором колегії. Це був отець Йосафат Лабай. Також там був отець-духівник Теодосій Галущинський, теж українець, він дуже гарно грав на скрипці. Мені дали кімнату для студента і я таким чином міг там жити як студент.

– Скільки студентів жили разом із Вами в той період? Пригадуєте?

– Думаю десь 30-40.

– Вони всі були українці?

– Так. І ректором власне був отець Лабай.

– Вони всі знали, ким були Ви?

Гостем колегії був також єпископ Іван Бучко

– Звісно, що так. Як студенти, так і дирекція. Крім того, пригадую, що гостем колегії був також єпископ Іван Бучко. Він мав якусь посаду у Ватикані. Але вже не пам’ятаю, про яку посаду йшла мова. (Із 1942 року владика Іван Бучко був консультором Конгрегації Східних Церков. У 1944-45 роках його стараннями у Папи Пія XII припинено віддачу українських вояків Першої Української дивізії УНА московсько-совєтській владі – ред.)

– Скільки часу Ви прожили в українській колегії?

– Під час мого перебування в колегії я записався на філософсько -богословський факультет Папського Григоріанського університету. Я зробив цей вибір, бо вже тоді думав, навіть якщо це рішення ще не було остаточним, стати священиком. Я пробув у колегії два роки.Там я мав останню зустріч із моїм батьком, якого пізніше схопили німці і розстріляли у «Фоссе Ардеатіне». Він прийшов до мене на зустріч у колегію з моїм братом. Я прийняв його в своїй дуже простій студентській кімнаті. Мій батько змінював місце проживання кожного вечора.

– Чи не допомогло Вам перебування в українській колегії у Вашому духовному формуванні?

– Можливо. Щоранку ми брали участь у Святій Літургії, яка, звичайно ж, служилася у східному обряді.

– Ви сказали, що всі знали, ким Ви були, тому, мабуть, усвідомлювали, які могли бути наслідки Вашого виявлення німцями?

– Так, без сумніву.

– Як Вас прийняли в колегії? Які у вас були стосунки?

– Мене прийняли дуже добре. Я ніколи не мав труднощів. Пригадую одного молодого студента, з яким ми разом вчилися (в університеті – ред.). Потім він отримав священичі свячення і поїхав до Канади.

– Дуже часто російська пропаганда змальовує українців, у тому числі УГКЦ, як колаборантів нацистів. Яке враження про українців склалося у Вас, адже Ви мали тісні й тривалі контакти з ними під час війни?

Українці були, без сумніву, патріотами, гордими за свою країну

– Я ніколи не мав таких вражень, як змальовує пропаганда. Ніколи! Українці були, без сумніву, патріотами, гордими за свою країну.

– Чи ви обговорювали історію, життя в Україні?

У нас були ілюстровані журнали, я їх завжди читав з великою цікавістю. Це були оповідання про українське життя

– У нас були ілюстровані журнали (про Україну – ред.), які ми могли читати. Час від часу ректор їх приносив, і я їх завжди читав з великою цікавістю. Це були оповідання про українське життя.

– Які ще маєте спогади з тих часів?

– У Римі в той час було переслідування німцями молоді. Шукали молодих, щоб заарештувати й відправити на примусові роботи в Німеччину. Я виходив пішки щодня із Джаніколо, щоб відвідати мою маму, що переховувалася в монастирі Святого серця Ісуса в районі Трініта дей Монті, намагаючись вчасно повернутися, бо о 18:00 починалася комендантська година. Я мав з собою фальшиві документи, які мені дав мій батько.

Одного дня, коли по дорозі до мами я проходив по проспекту Вікторіо Емануеле біля К’єза Нуова, то побачив групу німців та італійських фашистів, що зупиняли й арештовували всіх молодих хлопців. Мене зупинили один німець та один італієць, і попросили показати документи. Я зразу зрозумів, що опинився у пастці. Мене завели до дверей офісу, який був розташований в одному з будинків. Там був італійський поліцейський. Це був такий собі маленький трибунал, куди приводили хлопців для детальнішого контролю. Я не чинив опору, бо розумів, що цим лише можу нашкодити. Зайшовши у двір, я побачив цілу чергу. У той момент, коли я вже ставав у чергу, італійський поліцейський запитав: «Тебе затримали чи ти тут живеш?». І тут мені прийшла несподівана думка, і я відповів: «Ні, ні, я тут живу» і спокійно продовжив іти, минаючи чергу, поки не опинився біля зачинених дверей, які спокійно й упевнено відчинив. За дверима були сходи, якими я піднявся на терасу. Там уже було декілька хлопців, які зробили те саме, що і я. Потім німці поїхали, забравши з собою затриманих хлопців.

– Ви розповідали, що в українській колегії в той час проживав також єпископ Бучко. Чи Ви мали нагоду з ним познайомитися?

Зайшов єпископ Бучко. Дуже добре пам’ятаю цей жест: він ніби хотів мене підтримати. Лише потім я довідався про трагедію

– 24 березня 1944 року німці вчинили масові розстріли в «Фоссе Ардеатіне», де був убитий також і мій батько, але я тоді того ще не знав і перебував у їдальні. Інші студенти вже розійшлися. Зайшов єпископ Бучко. Як правило, він завжди обідав за столом ректорату. Коли він мене побачив, то взяв вино і сів обідати за мій стіл. Не пам’ятаю про що ми говорили. Але дуже добре пам’ятаю цей жест: він ніби хотів мене підтримати. Я відразу зрозумів, що щось сталося. І лише потім я довідався про трагедію.

– Що ще можете пригадати про перебування в колегії?

– Одного ранку, я подивився у вікно і не повірив своїм очам: двір колегії був заповнений коровами. Напевно, якийсь фермер хотів переховати корови від німців. Тварини заполонили весь дворик біля будинку і проходи вздовж мурів. Звичайно, сусідство цих корів було для нас дещо незручним, але корисним, бо вони давали багато молока. Мені вдалося навіть отримувати щодня по літру молока для моєї матері та сестер, які мали великі проблеми з харчами.

– Ваша Еміненціє, останнє запитання. Під час Вашого перебування в українській колегії, чи Ви ніколи не мали страху, що хтось із українців може Вас зрадити чи причинити Вам неприємності, знаючи, що Ви син керівника італійського руху опору?

– Ні, я жодного разу не мав такого відчуття. Навпаки, я почувався повністю захищеним.

Це свідчення високопоставленої духовної особи є надзвичайно важливим. І не лише тому, що це розповідь кардинала, а тому, що це розповідь від першої особи безпосереднього учасника тих подій. Попри велику кількість духовних закладів у Римі, саме українці відгукнулися на прохання керівника руху опору Риму й переховували впродовж двох років його сина, організовували їм зустрічі. Українські священики та студенти робили це, чудово усвідомлюючи, яка кара могла бути за такий вчинок. Така поведінка гідна великої пошани і пам’яті. Є свідчення, що 17-річний майбутній кардинал був не єдиним, кого врятували в Українській Папській колегії св. Йосафата в Римі під час німецької окупації. Були там і високопоставлені чиновники, котрі виступили проти Мусоліні, і євреї. Але це тема майбутніх історичних розвідок.

(Італійською мовою інтервю з кардиналом Монтедземоло опубліковано тут)

Олесь Городецький – голова Християнського товариства українців в Італії

Думки, викладені у рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не обов’язково відображають позицію редакції

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG