Доступність посилання

13 Грудень 2017, Київ 13:58

30 років у бочках і вагонах: як живуть у Росії ударники нафтової індустрії часів СРСР


У Ханти-Мансійському автономному окрузі, найбагатшому за покладами нафти регіоні Росії, є місто Нягань. Багато жителів, які будували його, – нинішні і колишні геологи, нафтовики і будівельники, – вже понад тридцять років живуть у вагончиках і бочках, в які як у тимчасове житло людей заселяли у 80-х роках, коли ті з’їжджалися на північ на заробітки. Але у підсумку у вагонах-містечках підростає вже третє покоління няганців, яких влада ніяк не може переселити.

Із вагонів і бочок у Нягані складені цілі квартали, які більше схожі на нетрі, ніж на житлові райони. За різними даними, у них зараз живуть від півтора до десяти тисяч осіб.

*****

Людмила Мохно приїхала до Нягані з України в 1984 році разом з чоловіком. Вагончик, у якому вона живе відтоді, вже наскрізь прогнив. Що стосується зручностей, то за всі 33 роки, впродовж яких родина живе тут, Людмила жодного разу не користувалася проточною водою: до водопроводу район досі не підключений. Питну воду увесь цей час у район привозить водовоз. Є альтернатива: самій йти до джерела з відром. До того ж у вагончиках і бочках не було і немає каналізації.


Дочка Людмили Ольга Мохно живе в аналогічному вагончику. В іншому невеликому вагончику живе велика сім’я Ірини Будурин. Місця так мало, що навіть двом важко розійтися у проході. У кімнаті холодно. Але не це головна проблема.

«Всюди пацюки! – скаржиться Ірина. – Ми на підлогу нічого не можемо поставити. Вранці доводиться перемивати посуд, тому що вони вночі лазять скрізь!»

****

Коли на вулиці йде дощ, майже у кожному вагончику зі стелі вода ллється у підставлені тазики та каструлі.

Клімат у Нягані суворий: взимку буває до мінус 50.

У червні 2017 Володимир Путін під час «Прямої лінії» відповів на питання мешканки Нягані про те, коли їх нарешті розселять. І пообіцяв вирішити проблему вагон-містечок.

Формально влада Нягані дійсно почала переселяти людей з вагончиків до квартир і видає їм сертифікати з гарантією оплати нового житла. Але у сертифікатах немає маленьких дітей, які народилися в сім’ях після 2012 року.

*****

Тетяна Разакова живе по вагончиках з 7 років, відтоді як її батьки приїхали до Нягані з Киргизстану на будівництво. У вагон-містечку Тетяна пішла у школу, вийшла заміж, народила двох дітей, а нещодавно стала бабусею. Тепер на всю сім’ю влада дає лише близько 2 мільйонів рублів на нове житло. У Нягані цього вистачить лише на маленьку однокімнатну квартиру.

Павло Полонко, ще один житель вагон-містечка, розповідає, що сертифікат йому запропонували з розрахунку 730 тисяч рублів на людину, причому, як і в випадку з Ольгою Махно, влада виключила з сертифіката його дитину.

*****

Не можуть отримати нормальне житло навіть жителі вагон-містечок з обмеженими можливостями. Їхні колишні заслуги перед містом, яке вони будували, сьогодні уже не мають значення.

Чоловік Валентини Галікеєвої отримав інвалідність три роки тому після того, як йому зробили невдалу операцію: «Інвалід лежачий, – обурюється Валентина. – Туалету у нього немає, є відро. Ванни теж немає. Кредит нам не дадуть. Де ми повинні бути? За які гроші я повинна купити цю однокімнатну квартиру? У житті б не подумала, що в Росії буду в таких умовах жити».

«Я не хочу бути патріотом цієї держави. Нас ставлять на коліна. У мене таке враження, що нас держава ставить на коліна для того, щоб ми не бачили, що вони коять там, нагорі», – синхронно з нею обурюється Тетяна Рязакова.

Матеріал повністю на сайті спецпроекту «Настоящее время»

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG