«Ми перейшли від національної держави до держави діаспори», сказали французи, коли усвідомили, що процес глобалізації є незворотнім. До своїх співгромадян, які живуть за кордоном, вони ставляться не як до зрадників, чи заробітчан, а як до людей, які є далі громадянами своєї країни, про яких держава має продовжувати дбати, бо вони є для неї цінністю, інвестицією та зв’язком зі світом. Чи дійдуть до розуміння цього у державах з новітніми діаспорами, Чехії та Україні?