Доступність посилання

23 Листопад 2017, Київ 08:13

Туалетний папір, крейду, лампочки для школярів не фінансували в Україні ніколи – директор школи


Українські школи наразі не можуть обійтися без благодійної допомоги, констатують освітяни та чиновники. Таким чином вони коментують дію ухваленого Верховною Радою минулого місяця закону про освіту. Водночас активістка Олена Бондаренко радить батькам не жертвувати гроші на непрозорі цілі, розраховуючи на майбутні преференції дитині. А керівник департаменту освіти і науки КМДА Олена Фіданян переконує, що відповідальність за чесний розподіл таких коштів лежить і на працівниках шкіл, і на батьках однаково.

Фінансова прозорість є обов’язковою умовою дії законопроекту №3491-д «Про освіту», наполягає заступник міністра освіти і науки України Павло Хобзей. За положеннями цього документа, кожен навчальний заклад повинен оприлюднювати дані про надходження всіх коштів. Таким чином батькам дозволяють контролювати використання їхніх благодійних внесків. Крім того, новий закон дозволяє робити такі внески безпосередньо на користь певної школи.

Загалом щодо благодійності батьків, то наразі без неї більшість українських шкіл навряд чи зможе обійтися, додає Хобзей.

«Є відповідні статті Закону, які зобов’язують директорів опубліковувати усі доходи шкіл, щоб було відомо: на що надходять кошти, на що витрачаються. І батьки, які є основними жертводавцями у школах, повинні вирішувати, на що ті гроші повинні використовуватися».

За словами директора департаменту освіти і науки, молоді та спорту Київської міськдержадміністрації Олени Фіданян, ще 2015 року створили онлайн-ресурс «Освітня карта Києва», який дозволяє громадянам відстежувати, які ремонтні роботи в школах фінансує держава. Олена Фіданян закликає батьків школярів користуватись цією інформацією, аби перевіряти, чи не просять їх здавати гроші на те, що вже сплачено державою.

«Ані департамент, ані будь-хто інший не може хапати людину і говорити «не здавай, не здавай», – каже вона. – Кожна людина повинна, по-перше, зрозуміти, на що вона здає кошти, чи є в цьому потреба і прийняти самостійно для себе рішення, здавати чи не здавати».

Департамент освіти і науки, як пояснює його очільниця, може виголосити догану керівництву навчального закладу, де сталися порушення, або ж делегувати справу в інші органи. Саме доганою, за словами Фіданян, закінчилася справа школи «Ерудит», де батькам видали квитанції для сплати «благодійних внесків» за харчування дітей. Справа тоді набула розголосу завдяки одному з батьків, журналісту Богданові Кутєпову.

Раніше представник громадської організації «Батьки SOS» Роман Бондаренко розповів «Громадському радіо», що за три останні роки батьки вклали в школи близько мільярда гривень.

Співголова цієї ГО Олена Бондаренко пояснює, що мова йде лише про ті кошти, які пройшли через спеціальні рахунки і піддаються обліку.

«Решта грошей були зібрані готівкою, через якісь фонди, на витратні матеріали, які просто ніде не обліковувалися», – додає вона. Подібні платежі ніхто не має права робити нав’язувати чи робити обов’язковими, запевняє активістка.

«Батьки не зобов'язані ні за що платити навчальним закладам. Тому що навіть ті самі підручники в нас, згідно закону, забезпечуються державою».

Директор київської школи № 5 Печерського району та експерт освітньої групи Реанімаційного пакету реформ Світлана Олексюк розповіла, звідки виникла потреба створення батьківських фондів, та чи є ці благодійні об’єднання батьків актуальними на сьогодні.

«Ніколи потреби – мило, туалетний папір, крейда, маркери, заміна лампочок – не фінансувалися. Тому приблизно з 1996 року виникла нагальна потреба допомагати школам різними способами. Почали виникати офіційні батьківські фонди, які фінансували всі ці потреби шкіл, бо вони ніколи не передбачалися бюджетами місцевих громад і кошторисами самих шкіл», – згадує вона в ефірі «Ранкової Свободи».

Втім, на сьогодні ситуація змінюється, визнає Світлана Олексюк.

За словами Олени Фіданян, у Києві є 434 муніципальні школи, і протягом певного періоду вони дійсно не могла обійтися без батьківської підтримки.

«2014 року, коли було фінансове провалля, не будемо приховувати, були речі: наприклад, зламався кран, треба терміново відремонтувати, або ще якісь побутові речі – і папір туалетний, і миючі засоби», – згадує вона. Втім, продовжує чиновниця, вже другий рік місто виділяє понад сто тисяч гривень кожному такому навчальному закладу саме на побутові видатки.

Серед батьків поширене побоювання, що відмова здавати гроші «на потреби класу» може негативно позначитись на ставленні до їхньої дитини, визнає Олена Бондаренко, але висловлює впевненість, що такі страхи перебільшені.

«Гірше за педагогів самі батьки відстежують: хто здав, хто не здав. Вони готові самі зжерти один одного, коли хтось відмовляється здавати гроші, – натомість ділиться вона. – Це знову ж таки вказує на те, що це не благодійність, що вони відчувають себе не зовсім мудрими, бо як це так: вони здають, а хтось собі дозволив бути тут таким самостійним і незалежним, щоб не здати?»

Олена Фіданян наголошує на принциповій відмінності благодійного внеску від обов’язкових платежів: обсяг благодійної пожертви на користь школи кожен може визначати сам.

«2008 року я була з делегацією в Америці й побачила в одній школі таке дерево, його назвали деревом доброчинності. Воно було просто намальоване на стіні й до нього прикріплені листочки. І кожен листочок, як мені пояснили, є листочком благодійності, з прізвищем особи, яка здала якісь кошти на цю школу, від одного долара. Не мало значення, хто скільки здав, це була подяка», – каже вона.

На думку Фіданян, відповідальність за прозорість використання такої допомоги несуть не лише працівники навчальних закладів, а й самі благочинники.

Ранковий ефір Радіо Свобода слухайте і дивіться на YouTube-каналі

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG