Українці та поляки представили 100-хвилинний перформанс про «кордони» у людському житті

Інна Ємець

5 листопада у Києві команда митців із двох країн – України і Польщі – представили проект Granica. Протягом півроку 10 митців досліджували поняття «кордон» у всіх сферах людського життя: географічних, політичних, етнічних, фізичних і метафізичних кордонів, що розділяють та об’єднують. Результатом їхньої праці став перформанс у 100 хвилин, де було досліджено звук у містах, створено відео, інсталяції, які характеризують Маріуполь та Познань.

Після реєстрації на захід, люди намагаються пройти через двері, проте їх зустрічає живий «кордон» – Марта Босовська. Дівчина стоїть на карті координат, розкинувши руки. А все для того, щоб люди відчули уявний кордон, який ближчий, ніж вони думають. Потім карту обливають спиртом і засипають піском довкола, поруч роблять інсталяцію з гори піску та двох ляльок.

Опісля виходить Оля Михайлюк – київська режисерка проекту, яка виносить чашки та іграшку у вигляді хатинки, задає декілька разів питання глядачам: «В тебе там родичі чи майно?», а потім розбиває посуд.

Розповідаючи про проект, вона зазначає що потрапила на піврічне навчання у Познань до Януша Балдиги із вивчення перформансу, тоді вона відвідала схід України 4 рази. Оля Михайлюк каже, що емоційно порівняла два міста. «Для мене це якась концентрація і постійно напружений стан, коли ми виїжджали в Станицю, в Маріуполь. Туди хочеться повертатися, бо там люди, з якими хочеться бути, але відчуття напруженості мене не покидало. А Познань – це така велика майстерня, багато повітря. І мені хотілося поділитися, зрозуміти, де та «granica» між станами», – каже Оля Михайлюк.

Проект Granica розповідає про географічні кордони двох країн. «У Познані є кордон із Німеччиною, а Маріуполь ясно біля якого кордону знаходиться. А тут найвіддаленіші точки – 2 тисячі кілометрів і міста, які мають впливи з інших країн, Німеччина – Росія. Тому ми залежні від ландшафтів, від кордонів, які змінюються», – розповідає Оля.

«Кордони дуже важливі, щоб тримати форму. Кордони між людьми також мають бути, щоб не порушувати свободу того, хто поруч, і було взаєморозуміння», – зазначає Оля Михалюк.

Напрацювання митців для проекту тривало півроку, але вони не зупинятимуться на досягнутому, кажуть, що це дослідження може розвиватися постійно. Перформанси між Маріуполем та Києвом дуже відрізняються, зауважує режисерка проекту. Вона пояснює це тим, що в кожного міста своє сприйняття. Умови проекту для митців були такі, що кожному давали 10 хвилин на висловлення відчуття особистого «кордону», тільки показ коротких відеороликів залишився незмінним.

«Під час роботи виникають філософські питання, точки, на які не дивився з того ракурсу. Сьогодні моє звернення було про те, що є між словами і їхнім сенсом, що вони несуть, і чим вони є всередині для кожного. І мені дуже хотілося так просто, іронічно акцентувати на питанні: «В тебе там родичі чи майно?» А те, що стосується вистави у Познані – це більш абстрактна форма буде, ритуальна дія», – розповідає Оля Михалюк.

У виставі символічно використали пісок та нитку. Коли робили проект, митці запитали у жителів, «які на дотик їм міста», в яких вони живуть. Виявилось, що у людей Маріуполя і Познані однакова асоціація – з піском. «Маріуполь зрозуміло чому з піском, тому що є море, а Познань – постійне будівництво, трансформація, в них пісок, як будівельний матеріал. І нитка – це лінія, з якою можна працювати, тобто прошивати, зшивати, повертатися, замотувати», – каже Оля.

Під час перформансу Януш Балдига на сцені бив себе в груди, по обличчю і кричав: «Postument! Figura! Maska!» Він один із найвизначніших польських перформерів, куратор, викладач Познанського університету мистецтв. Чоловік хотів показати через себе владу, яка приходить і йде через пам’ятники.

«Пам’ятники певною мірою означають політичний кордон, тобто пам’ятники змінюються на інші, позначаючи саму владу», – наголошує Януш Балдига.

Під час візитів до Маріуполя Януш Балдига відчув певний ритуал перетину кордону, як звичайного, коли показуєш документи і покидаєш країну, так і насильницького – війна, агресія.

У проекті задіяні дві локації: познанський центр «Амарант» і «Платформа ТЮ» в Маріуполі. Це простори для експериментальних мистецьких проектів.

Наступне місто – Познань, де митці представлять перформанс уже в іншому вигляді 17 листопада 2017 року.

Цей матеріал було підготовлено в рамках Програми міжредакційних обмінів за підтримки Національного фонду на підтримку демократії NED