Доступність посилання

22 Листопад 2017, Київ 04:19

Ми допомагаємо близьким незрячих людей краще зрозуміти їх – засновниця музею «Третя після півночі»


Кімната у музеї «Третя після півночі»

Київ – Понад 200 мільйонів людей у світі мають серйозні порушення зору, з них 36 мільйонів – повністю незрячі. Такі дані станом на 2015 рік група вчених оприлюднила у вересні цього року у науковому журналі Lancet. За прогнозами дослідників, у 2050-му кількість незрячих людей може зрости утричі. Таку тенденцію вони, зокрема, пояснюють, з одного боку, зростанням тривалості життя людей, а з іншого – проблемами у системі охорони здоров’я. У чому особливості навігації та побуту людей з порушеннями зору, сьогодні може відчути кожен відвідувач музею «Третя після півночі», де екскурсії проводяться в абсолютній пітьмі.

Музей відкрився у Києві у березні, але робота над його створенням тривала понад рік, розповідає засновниця музею Аліна Марненко.

«Наші друзі розказали нам колись про досвід, який дуже змінив їхній світогляд. Вони колись побували у схожому музеї в Німеччині, і навіть через кілька років згадували із дуже сильними емоціями цю екскурсію. Ця ідея так запала у наші думки, що згодом ми вирішили запустити таке і в Україні», – розповідає дівчина.

Основна екскурсія у музеї, яка діє там на постійній основі, називається «Прогулянка у темряві». Її ідея – в тому, що людина може прожити свій звичайний день у повній темряві.

За 90 хвилин екскурсії відвідувачі проходять 5 різних кімнат, і кожна кімната дуже реалістично повторює якесь місце з нашого життя
Аліна Марненко

«За 90 хвилин екскурсії відвідувачі проходять 5 різних кімнат, і кожна кімната дуже реалістично повторює якесь місце з нашого життя. У всіх них ми бували, але зараз на цій екскурсії людям просто треба зрозуміти, де вони опинились, але незвичним способом – не за допомогою зору, а на дотик, по звуках або за допомогою запаху, наприклад, – розповідає Аліна. – На цій екскурсії задіяні всі органи чуття, вони загострюються, люди дуже багато дізнаються про себе, виявляють, що щось у них дуже добре розвинуте, а щось вони майже взагалі не використовують у звичайному житті».

За словами засновниці музею, у Києві живе близько 4 тисяч незрячих людей, дехто з них приходить і на виставки – вхід для людей з порушеннями зору зробили безкоштовним. Як зазначає Аліна, серед відвідувачів музею двічі були учні та викладачі зі столичної школи-інтернату № 5 для незрячих та слабозорих дітей, нещодавно приходила велика група дітей з різних українських міст, що приїхала до Києва на конкурс читців шрифтом Брайля, приїжджали дві групи незрячих дорослих з Івано-Франківська.

Важлива мета, яку ми перед собою ставимо – це адаптація родичів і друзів незрячих, тому що важливою складовою гарного життя є порозуміння з близькими
Аліна Марненко

«Влітку було розпочато Києвом створення реабілітаційного центру нового для незрячих, у вересні його офіційно було створено і почалася робота з пошуку приміщення. І ми тоді запропонували використовувати наше приміщення для реабілітації незрячих, бо у нас є локації, щоб почати навчатись орієнтуванню, наприклад, або побуту. Звичайно, ми не тифлопедагоги і не експерти у сфері реабілітації незрячих, тому не хотілося би й позиціонувати себе так. Але ще одна важлива мета, яку ми перед собою ставимо, – це адаптація родичів і друзів незрячих, тому що важливою складовою гарного життя є порозуміння з близькими, і ми б хотіли, щоб друзі і родичі людей з порушенням зору приходили для того, щоб зрозуміти, як вони живуть. Отут, я думаю, ми можемо бути дуже корисними», – каже Аліна Марненко.

Зараз у музеї, окрім двох засновників і координаторів, працює двоє адміністраторів і п’ятеро гідів, які звикли орієнтуватись у просторі, покладаючись тільки на чотири чуття замість п’яти.

Одна із них, Леоніда Пономарьова, розповідає, що познайомилась із Аліною та ще одним засновником «Третьої після півночі» ще тоді, коли ідея музею тільки обговорювалась.

«Мені дуже сподобалось те, що ці молоді люди цікавились думками незрячих, причому не однієї чи двох людей – вони багатьох опитували, як це все зробити кращим. Багато що вони тестували самі на собі», – каже вона.

Леоніда Пономарьова та Аліна Марненко
Леоніда Пономарьова та Аліна Марненко

На той момент Леоніда працювала у журналістиці, як і зараз, а до проекту долучилась, щоб подивитись на людей, дізнатись, як вони будуть робити звичні для себе речі у повній темряві.

Одним із найчастіших запитань є «Як ви розрізняєте купюри?», «Як перейти дорогу?», «А як ви знаєте, що ви одягаєте?», щодо макіяжу багато запитань
Леоніда Пономарьова

«Наприклад, є у нас один такий момент, де використовуються гроші. І от одним із найчастіших запитань є «Як ви розрізняєте купюри?», і вже потім починається «Як перейти дорогу?», «А як ви знаєте, що ви одягаєте?», щодо макіяжу багато запитань, – каже дівчина. – Дуже приємно, коли молодь запитує щодо працевлаштування. І я гадаю, що після екскурсії у людей змінюється ставлення до людей з інвалідністю, зокрема, до незрячих, тому що починаєш їм пояснювати: є озвучувальні спеціальні програми, які дозволяють працювати за комп’ютером, і тоді тобі відкривається багато професій, де ти можеш справді стати фахівцем».

Леоніда розповідає: на екскурсії приходять люди з різних українських регіонів, із-за кордону, дорослі і діти. Рекомендований вік для екскурсантів – з восьми років. Представники музею кажуть: це – тому, що молодші діти можуть боятись темряви.

«Цікаво те, що діти можуть виконати будь-яке завдання, вони швидко опановують шрифт Брайля, і якщо говорити, наприклад, про групу незрячих дітей, що приходили вчора – з ними настільки було легко, вони у всіх локаціях зорієнтувались, все познаходили, тобто це для них була і розвага, бо один елемент вони не могли впізнати, бо ніколи, як виявляється, вони його не «бачили», але, тим не менш, як мені здається, у нашому музеї можна розробити різні програми як для незрячих, так і для звичайних дітей», – каже Леоніда Пономарьова.

Як створюються фільми для незрячих і де їх шукати

Музей почався із однієї виставки, але зараз його експозиція дещо розширилась. Зокрема, тут триває виставка «Невидиме мистецтво», де зібрані витвори мистецтва, які можна вивчити на дотик, впізнати і знайти якісь нові для себе деталі.

«Це і живопис, і архітектура, є бюсти відомих людей, є якісь об’єкти із фільмів, але люди деякі з них дуже важко вгадують, тому що у багатьох із нас погано розвинуті тактильні відчуття», – зазначає Аліна Марненко.

На екскурсію у «Третю після півночі» приходять люди різного віку з різних країн
На екскурсію у «Третю після півночі» приходять люди різного віку з різних країн

Окрім того, тут показують фільми з тифлокоментарем – додатковою звуковою доріжкою, що пояснює відеоряд.

«Це розвиває уяву, бо ти ніби читаєш книжку, тому що дуже стисло диктор описує те, що відбувається на екрані, обираючи найважливіше. І насправді це – дуже важка робота, тому що за дуже короткий час треба розказати те, що дійсно допоможе зрозуміти картину», – каже Аліна.

За її словами, в Україні – дуже мало фільмів, продубльованих тифлокоментарем, але можна знайти такі російсько- та англомовні стрічки.

Тим часом, як розповідає Леоніда Пономарьова, ця галузь в Україні розвивається силами окремих ініціатив.

Незрячі люди сприймають тифлокоментарі індивідуально: комусь вони подобаються, а комусь заважають
Леоніда Пономарьова

«Тифлокоментарями займається Оксана Потемко зі Львова, у неї є своя організація, яка зробила фільм із тифлокоментарем «Щоденник пам’яті», це я точно знаю, а зараз мультфільмами займаються – «Фарбований лис» той же. Якщо ж говорити про те, як незрячі сприймають тифлокоментарі, то тут теж все індивідуально: комусь вони подобаються, а комусь заважають, бо дехто сам хоче додумати картинку, а потім у когось спитати, – зауважує вона. – Дуже багато таких фільмів є на білоруських та російських сервісах. У радянських фільмах – свої тифлокоментарі, не скажу, що вони дуже якісні, але з них можна зрозуміти, про що йдеться».

Щороку 13 листопада відзначають Всесвітній день незрячих на честь дня народження французького активіста і педагога Валентина Гаюї, який першим почав відкривати навчальні заклади для людей з порушеннями зору і розробив шрифт, яким ті користувалися аж до появи винаходу Луї Брайля.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG