Доступність посилання

13 Грудень 2017, Київ 04:05

Ослаблена Росія і «пророцтво» патріарха РПЦ Кирила


Президент Росії Володимир Путін (ліворуч) і Московський патріарх Кирило (архівна фотографія)

(Рубрика «Точка зору»)

Патріарх Російської православної церкви (РПЦ) Кирило формально не належить до репрезентантів російської влади. Однак немає сумніву, що він є одним із чільних представників нинішнього російського істеблішменту. Це й не дивно. Адже РПЦ була й залишається ідеологічною (зрештою, й політичною) структурою Росії. Так було, так і є.

Російська церква і російська влада

Не будемо заглядати в далеке Середньовіччя, коли завдяки перенесенню митрополичого осідку з Києва до Москви відбулося підняття останньої. Саме православ’я санкціонувало експансію Московії на східноєвропейських теренах. А в часи Російської імперії РПЦ, будучи синодальною, фактично стала частиною державного апарату. «Православна ідея» сприяла просуванню Росії на Балкани. І хоча ця експансія не дала очікуваних результатів, все ж у балканських країнах, особливо у православних середовищах, й нині лишається чимало друзів Росії.

Навіть у часи Радянського Союзу, зокрема із 1943 року, РПЦ фактично стала інструментом у руках радянської влади, витісняючи небажані конфесії, наприклад, греко-католиків у Західній Україні, а також проводячи на міжнародній арені потрібну для СРСР політику «боротьби за мир».

Із розпадом СРСР РПЦ повернула собі місце провідної ідеологічної інституції в Російській Федерації. Водночас ця церква через підконтрольні їй структури забезпечує «духовну єдність» на просторах колишнього Радянського Союзу, діючи в інтересах Росії. Не даремно вона останнім часом пропагує ідею так званого «русского мира». Зберігає свій вплив російське православ’я і в Україні, де діє так звана Українська православна церква Московського патріархату, котра фактично є філією РПЦ. І поки діятиме така філія, Україна значною мірою буде прив’язаною до Росії.

Голова УПЦ (Московського патріархату), митрополит Онуфрій (Березовський) у своїй резиденції в Києво-Печерській лаврі. А на стіні – портрет Московського патріарха Кирила, глави Російської православної церкви. Київ, 4 січня 2017 року
Голова УПЦ (Московського патріархату), митрополит Онуфрій (Березовський) у своїй резиденції в Києво-Печерській лаврі. А на стіні – портрет Московського патріарха Кирила, глави Російської православної церкви. Київ, 4 січня 2017 року

Значимість РПЦ в системі російської влади визначає значимість і її очільника – патріарха Кирила. І його заяви, висловлювання – це не лише заяви духовного пастиря. Це заяви політика. Достатньо проаналізувати його виступи, аби побачити, що за «духовними» словесами тут простежується відвертий політичний підтекст.

Чи передбачає патріарх Кирило революцію в Росії?

Уже через це слід звернути увагу на сказане патріархом 20 листопада, у день, коли йому виповнився 71 рік. Він, зокрема, сказав: «Треба бути сліпим, щоб не бачити наближення грізних миттєвостей історії». Що це за «грізні миттєвості», глава РПЦ не уточнив. Але є в цих словах і страх, і певна пересторога. Чи не є це натяком на те, що в російської влади є проблеми? І проблеми серйозні. Її «запас міцності» помітно зменшився. А найближчим часом може стати критичним.

Можливо, західні санкції не такі й ефективні – принаймні поки що. Але потужним ударом для російської економіки стало падіння цін на нафту й газ. Вимотують її й воєнні конфлікти, в які втягнулася Російська Федерація, і утримання окупованого Криму, різних «республік»-маріонеток, керівництво яких здійснюється з Москви.

Як довго з таким баластом і економічними проблемами зможе протриматись Росія?

Проте російська людина не стільки економічна, скільки ідеологічна істота. Мені запам’яталась цікава історія з радянських часів, яку розповів один добрий знайомий. Був грудень 1981 року. І подорожував мій приятель потягом із України в Москву. Десь у районі російського Нечорнозем’я до нього підсів мужичок, який їхав за харчами в Москву. У той час у «глибинці» в магазинах асортимент товарів був дуже бідний – не те, що в столиці СРСР. Ось і люди їздили в «білокам’яну» скуповуватись. Мужичок скромно мовчав. Але тут раптом по радіо передали в новинах, що в Польщі запроваджений воєнний стан. Він радісно потер руки й сказав: «Рєбята, Польша наша». У той час справді Польща почала виходити з під радянського впливу, але ситуацію «врятувало» введення воєнного стану. Сумнівно, що цей мужичок колись бував у Польщі, знав життя поляків. Але вважав, що Польща мусить бути «нашою», тобто радянською. Так і зараз пересічний російський обиватель вірить в імперську велич Росії, вважає, що Крим мусить бути «нашим», тобто належати Росії, і що взагалі колишні радянські простори – це Росія. Заради цієї імперської величі він ладний терпіти матеріальні нестатки. Хоча тут є певна межа…

Російська влада боїться цієї межі. І саме цю боязнь продемонстрував патріарх Кирило, говорячи про «грізні миттєвості історії». При цьому натякнувши на події столітньої давності, коли в Росії відбулася так звана «Жовтнева революція», чи то, як дехто називає, «Жовтневий переворот».

Графіті російського художника, відомого під псевдонімом Чацький. Цей малюнок з'явився свого часу недалеко від Нарвських воріт у Петербурзі. Ця робота вже зафарбована
Графіті російського художника, відомого під псевдонімом Чацький. Цей малюнок з'явився свого часу недалеко від Нарвських воріт у Петербурзі. Ця робота вже зафарбована

Кирило, а разом з ним і російський політичний істеблішмент бояться, що «простого росіянина» можуть звести з «путі істинного» діячі культури, мистецтва, які «несуть народу спокусу і гріх, збивають людей з пантелику». Патріарх вказує, що багато представників російської інтелігенції «повторюють помилку попередників, які довели країну до загибелі – революційних подій 1917 року».

Тут бачимо ще одну фобію російського політичного істеблішменту – боязнь революції.

Його представники вважають, що російські інтелектуали можуть вийти з під «ідеологічного контролю». І при певних умовах, коли народ почне виявляти незадоволення, повести його «не туди».

Чи справді в Росії може початися революція? Здавалося, зараз там все спокійно й тихо. Але хто міг подумати в Україні на початку осені 2013 року, що вкінці листопада народ тут підніметься? Звісно, Україна – не Росія. Однак…

Може, справді Кирило до Дня гідності й Свободи в Україні напророкував у себе, в Росії, революцію? Поживемо – побачимо…

Петро Кралюк – проректор Острозької академії

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

  • 16x9 Image

    Петро Кралюк

    Український філософ, письменник, публіцист. Доктор філософії, заслужений діяч науки і техніки України, професор Національного університету «Острозька академія».

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG