Доступність посилання

11 Грудень 2017, Київ 21:55

У Росії хочуть заборонити «екстремістський» фільм українського режисера про медбатальйон і війну на Донбасі


Машина українських медиків, розбита при обстрілі в районі села Піски

Віце-спікер Державної думи Росії Петро Толстой направив запит генеральному прокуророві своєї країни Юрієві Чайці і міністрові культури Володимирові Мединському з проханням перевірити, чи не порушує фільм українського режисера Євгена Титаренка «Війна заради миру» статті Кримінального кодексу Росії про «публічні заклики до екстремізму та тероризму» та «розпалювання ненависті». Документальну картину про добровольчий медичний батальйон «Госпітальєри», який брав участь у війні на сході України, планується показати в Москві на початку грудня на фестивалі «Артдокфест».

На жаль (чи на щастя для наших опонентів), один показ такого фільму в залі на 150 осіб не здатний змінити ставлення до питання і його розуміння 145 мільйонами, які бачать світ крізь екрани своїх телевізорів

Дирекція фестивалю «Артдокфест» опублікувала на своєму сайті офіційне повідомлення з приводу ситуації, яка склалася навколо фільму: «Головне для нас, щоб кіно, яке ми показуємо, було документальним (що дорівнює «чесним») і талановитим. Тому у нас у програмі фільми і про православного священика, який благословляє громадян Росії на війну з українською армією, і фільм «Ладан-навігатор», сповнений співчуття до проросійської сторони конфлікту… Але, вибачте, у нас і фільм «Війна заради миру», знятий молодим українським режисером на території його держави під час справжньої війни з тими, хто прагне розчленування його країни. На жаль (чи на щастя для наших опонентів), один показ такого фільму в залі на 150 осіб не здатний змінити ставлення до питання і його розуміння 145 мільйонами, які бачать світ крізь екрани своїх телевізорів».

В інтерв’ю Радіо Свобода Євген Титаренко відповідає на претензії Петра Толстого, розповідає про найяскравіші моменти зйомок свого фільму і відповідає на питання про те, чи готовий він особисто приїхати до Москви, якщо його фільм усе-таки покажуть на «Артдокфесті».

Євген Титаренко Коли ти розумієш, що все могло бути зовсім інакше і ти міг залишитися в найкращому разі без ніг, це реально велике щастя
Євген Титаренко Коли ти розумієш, що все могло бути зовсім інакше і ти міг залишитися в найкращому разі без ніг, це реально велике щастя

Варто було нам з’явитися на сайті «Артдокфесту» у позаконкурсній програмі, як через дві години проти нас була розгорнута масштабна інформаційна кампанія
Євген Титаренко

– Спочатку я не очікував, що ми навіть пройдемо на цей фестиваль, але коли вже пройшли, варто було нам з’явитися на сайті «Артдокфесту» у позаконкурсній програмі, як через дві години проти нас була розгорнута масштабна інформаційна кампанія. Наскільки це було очікувано? Гіпотетично, звичайно, очікувано, тому що якщо ти сприймаєш всю інформацію тільки з телевізора, якась альтернативна думка сприймається негативно. Але в моєму випадку я не використовував голос за кадром, як робить більшість телеканалів при створенні своїх сюжетів, у мене ніхто у фільмі не говорить, куди подивитися, на що звернути увагу, а головне – що подумати.

Глядач не дурний, глядач сам все розуміє, дивлячись цей фільм, і робить для себе висновки
Євген Титаренко

Глядач не дурний, глядач сам все розуміє, дивлячись цей фільм, і робить для себе висновки. В принципі, я очікував такого.

Ніхто не знає, що у фільмі, є тільки трейлер, але всі вже дуже сильно засуджують цей фільм
Євген Титаренко

Ніхто не знає, що у фільмі, є тільки трейлер, але всі вже дуже сильно засуджують цей фільм. Для мене це дивно – як можна засуджувати те, чого ти не бачив? Але це моя суб’єктивна думка.

– Чи довелося щось вирізати з фільму для показу на «Артдокфесті»?

– Ми відправили весь фільм, він триває 93 хвилини, і на цьому етапі ми нічого не вирізали. Ми однаковий фільм відправили на всі фестивалі.

– Чи розглядався вами варіант особистого приїзду на фестиваль «Артдокфест» до Москви?

– Звичайно. Він і досі розглядається, я не бачу в цьому нічого супержахливого.

Мій фільм про медичний батальйон, про медиків, про людей, які пішли добровільно рятувати людські життя. Ми рятували як добровольців, так і мирне населення, і військовослужбовців, тобто нам не було різниці, кому допомагати. Людина – це насамперед людина. І моя історія якраз про добровольців-медиків.

– Як ви взагалі потрапили до Донецької області і як в процесі зйомок стали не тільки режисером, але і безпосереднім учасником подій?

Наступного дня після анексії я покинув Крим. Мало хто розумів тоді, що насправді відбувається в Криму і на сході України, як і я. Я поїхав на схід України як документаліст, журналіст. Варто було мені туди приїхати і побачити реальну картину того, що відбувається, і я не зміг просто бути байдужим
Євген Титаренко

– Усе почалося з того, що в Криму у мене була кінокомпанія, була кіношкола, я бачив своє життя в творчості, у створенні свого кіно. Але наступного дня після анексії я покинув Крим. Я бачив, як все відбувається. Чесно кажучи, мало хто розумів тоді, що насправді відбувається в Криму і на сході України, як і я. Я теж не міг відповісти на всі питання, тому що, ну що я бачив? Я бачив інтернет, я бачив телевізор, і на цьому мої знання закінчувалися. Але я не можу собі дозволити робити висновки про те, чого я не знаю, тому, щоб зрозуміти для себе, я поїхав на схід України як документаліст, журналіст. План був – поїхати на кілька тижнів, подивитися, що там відбувається, зняти, можливо, щоб з цього щось вийшло, як я на той момент думав. Але знаєте, варто було мені туди приїхати і побачити реальну картину того, що відбувається, і я не зміг просто бути байдужим. Я потрапив на евакуацію з донецького аеропорту, ми забирали поранених, і якось того дня я і вирішив для себе, що хочу бути добровольцем-медиком. Хоча до цього мене ніщо не пов’язувало з медициною, тільки бабуся була терапевтом, і на цьому все. Дуже багато хто в Україні не зміг бути байдужим, і кожен допомагав, хто чим може, починаючи від бабусь, які плели шкарпетки, дітей, які плели маскувальні сітки, до бізнесменів, які купували всі необхідні речі. Ніхто не зміг залишитися байдужим, і кожен допомагав, хто чим може.

Бійці добровольчого батальйону «Один» на відпочинку. Україна. Селище Піски, Донецька область. Серпень 2015 року
Бійці добровольчого батальйону «Один» на відпочинку. Україна. Селище Піски, Донецька область. Серпень 2015 року

– У вас була думка стати не добровольцем-медиком, а взяти до рук зброю?

Коли я їхав, я розумів, що стріляти в людей я не можу, але хочу чимось допомогти, і я вибрав медицину
Євген Титаренко

– Ви знаєте, ні. По-перше, медики не мають права носити зброю. По-друге, я ніколи ні в кого не стріляв, це моя принципова позиція. Спочатку вже, коли я їхав, я розумів, що стріляти в людей я не можу, але хочу чимось допомогти, і я вибрав медицину.

Я знімав те, що я бачив. Я знімав в Пісках, знімав на шахті в «Бутівці», знімав у різних інших місцях
Євген Титаренко

Я знімав те, що я бачив. Я знімав в Пісках, знімав на шахті в «Бутівці», знімав у різних інших місцях. Я бачив медичні евакуації, я бачив місцевих, які вмирають, я бачив солдатів, які просять допомоги. Я тільки знімав і показував те, що було переді мною.

– Якщо говорити про вашу особисту думку, чи є Росія країною-агресором?

Росія воює на території України. Війна вже йде четвертий рік, і якби там були тільки шахтарі, вони б вже просто закінчилися. Все почалося у 2003 році, з суперечки за острів Тузла. Керченський міст будується, він будується саме за тією ж магістраллю, яку почали будувати в 2003 році, через українську територію, через український острів Тузла. Вже тоді, як я розумію, був план анексії Криму і тих речей, які ми бачимо зараз
Євген Титаренко

– Я вважаю, що Росія воює на території України. Уявіть шахтарів, людей, які на тому боці пішли захищати свої будинки, і уявіть регулярну українську армію, чисто гіпотетично. Війна вже йде четвертий рік, і якби там були тільки шахтарі, вони б вже просто закінчилися. Взагалі, якщо зазирнути в історію, все почалося у 2003 році, з суперечки за острів Тузла, коли Росія вже почала будувати туди міст, на українську територію, і зупинилася за сто метрів до українського кордону. Якщо подивитися на Керченський міст, який зараз будується, він будується саме за тією ж магістраллю, яку почали будувати в 2003 році, через українську територію, через український острів Тузла. Хтось може сказати, що це не так, і телевізор може сказати, що все зовсім навпаки, але фактично вже тоді був закладений фундамент цього мосту, і вже тоді, як я розумію, був план анексії Криму і тих речей, які ми бачимо зараз. Можна по-різному називати одні і ті ж речі, можна лукавити перед собою, можна запускати якусь двозначність, можна виправдовувати якісь речі, виявляти слабкодухість, але факти завжди залишаються фактами.

– Скільки всього часу ви пробули в Донецькій області?

– Я пробув там 2014 і 2015 рік, виїжджав на Новий рік до сім’ї, але більшу частину часу пробув саме там.

– Що було найстрашнішим з того, що ви побачили і змогли зняти?

Вибираючи між тим, чи допомогти, чи зняти, я завжди вибирав допомогти. Жодні кадри не варті людського життя
Євген Титаренко

–– Вибираючи між тим, чи допомогти, чи зняти, я завжди вибирав допомогти. Це дуже складна психологічна сторона. Я бачив документалістів, які могли стояти поруч і знімати, красиво виставляти фокус, але я так не можу. Я вважаю, жодні кадри не варті людського життя. Коли реально лік іде на частки секунди, ти вирішуєш для себе – йти далі чи зупинитися, що робити, – і від кожного рішення залежить, чи будеш ти ввечері пити чай, чи ні. Найстрашніше… та не знаю, мені здається, там все страшно. Ну, уявіть людей, які все життя розбудовували собі будинки, створювали собі домашнє вогнище, затишок, і ніхто не був готовий до війни, в думках ні у кого цього не було. Хто міг подумати про таке в 2012–13 роках? А війна прийшла до їхнього дому.

– Чи можна назвати ваш фільм антивоєнним?

– Безумовно. Я проти війни.

– Чи є у вашому фільмі головний герой, людина, яка постійно з’являється в кадрі, навколо якої якимось чином побудований сюжет?

Якщо говорити про головного героя, через кого йде вся історія, це я, вся історія йде через мене, тому що я все це знімаю, я постійно перебуваю поруч
Євген Титаренко

– Напевно, головний герой там я. Тому що я постійно перебуваю за камерою, знімаю, щось питаю у людей. А так є кілька людей, через яких проходить сюжет, хтось може з’явитися на екрані на 20 секунд, хтось може побути кілька хвилин. Але якщо говорити про головного героя, через кого йде вся історія, це я, вся історія йде через мене, тому що я все це знімаю, я постійно перебуваю поруч.

Коли ти розумієш, що все могло бути зовсім інакше і ти міг залишитися в найкращому разі без ніг, це реально велике щастя
Євген Титаренко

– Чи є у фільмі якісь моменти, коли ви і ті, хто був поруч з вами, відчували справжнісіньке щастя?

– Я не хочу «спойлити», але так, був момент, коли ми просто дивом вижили, і це є у фільмі. Дійсно, коли ти розумієш, що все могло бути зовсім інакше і ти міг залишитися в найкращому разі без ніг, це реально велике щастя! Коли ти розумієш, що всім пощастило.

Матеріал повністю – на сайті Російської редакції Радіо Свобода

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG