Доступність посилання

16 Грудень 2017, Київ 18:14

Регіональні нагороди, власні державні конституції та армії: всередині Росії розвивається сепаратизм?


«Державні нагороди» російських регіонів, республіканське «громадянство», власні регіональні армії, етнічні батальйони... Кремль вдає, що не помічає цих дивних «розваг» національних автономій.

Коли у 2014 році відбувався референдум про незалежність Шотландії, в Москві ледь приховували, що вітали б відокремлення Шотландії від Великої Британії. Схожа ситуація була нещодавно через референдум у Каталонії. Москва давно і на регулярній основі проводить міжнародні з'їзди сепаратистів з усього світу. Але для самої російської влади це, здавалося б, рівносильне відкриттю скриньки Пандори: проблема сепаратизму і можливої сецесії низки регіонів в Росії гранично гостра. Про це свідчить бодай підписаний Володимиром Путіним 28 грудня 2013 року закон №433-ФЗ, що доповнив Кримінальний кодекс новою статтею – 280-1, – яка ввела кримінальну відповідальність навіть за «публічні заклики до здійснення дій, спрямованих на порушення територіальної цілісності Російської Федерації» .

Утім, скриньку Пандори відкрили давно. Наприклад, визнавши у 2008 році «незалежність» Абхазії і Південної Осетії. Для цілої низки російських суб'єктів Федерації це тут же стало приводом запитати: «Чому Абхазії, Південній Осетії і навіть Косову можна реалізувати «право націй на самовизначення», а нам – ні?». Саме так і сказав тоді екс-президент Інгушетії Руслан Аушев: «З Чечнею воювали через що? Стільки сил Чечня витратила, прагнучи отримати незалежність. Сказали: ні, і забудьте навіть це слово. А чому тоді Південній Осетії можна? Дуже серйозний прецедент з'явився на Кавказі. Я розумію ще – Абхазія, там вихід до моря. А Південна Осетія? Яка це держава? Смішно про це говорити! Чечня має кордони, інші республіки мають зовнішні кордони. А що має Південна Осетія?»

Потім були Крим і Донбас, де місцеві сепаратисти – під керівництвом відряджених туди Москвою фахівців – разом із «ввічливими людьми», «відпускниками» та іншими «ихтамнетами» безкарно брали на абордаж склади зброї, захоплювали військові об'єкти, держустанови, будівлі силових і правоохоронних структур України. Тим самим організатори «русской весны» знову розв'язали руки і сепаратистам у російських регіонах: «Їм – можна, а нам – ні?!» Однак значна частина національних утворень і так вже давно перетворилася на справжні етнократичні квазі-держави, які, з точки зору їхніх правлячих еліт, ледь не чисто формально входять до складу Росії: Татарстан, Чечня, Башкортостан, Якутія, Тува, Бурятія, Чувашія, Мордовія... Нещодавно це ще раз продемонстрував конфлікт навколо обов'язкового і навіть примусового викладання татарської мови в школах Татарстану.

Приколіть «зірочку», будь ласка

Важливість проблеми непогано ілюструє сюжет, який, на перший погляд, не здається серйозним: нагородна система. Який стосунок цей атрибут державності має до проблеми сепаратизму? Найбезпосередніший: мова про державні нагороди не Російської Федерації, а ... регіонів! Згідно з чинними правовими нормами, встановлення будь-яких державних нагород та нагородження ними – прерогатива виключно держави в особі президента Росії. Жоден суб'єкт Федерації державою не є, однак ціла низка регіонів має свої ордени, медалі і навіть звання героїв. Причому ці саморобні брязкальця в офіційних документах регіонів вже без сорому називають «державними нагородами».

Орден Ахмада Кадирова – найвища нагорода Чеченської Республіки
Орден Ахмада Кадирова – найвища нагорода Чеченської Республіки

Найбільш розвинена і багата (в прямому сенсі слова) нагородна система в Чечні. Найвища нагорода – орден імені Ахмата Кадирова. Його оцінюють приблизно в 50 тисяч доларів. Це коло, діаметром 33 міліметри, на виготовлення якого йде 55-60 грамів золота 750-ї проби. Колодка теж із золота, інкрустована розсипом коштовних каменів: 36 рубінів (вагою 1,8 карата), 36 сапфірів (теж 1,8 карат) і 36 діамантів (1,08 карат). Ще один чеченський орден названий дивно: «За розвиток парламентаризму в Чеченській Республіці». Але є і медаль зі ще більш цинічною назвою: «За захист прав людини». Окрім цього в нагородній системі Чечні є медалі «Ненан Сій – Материнська Слава», «За заслуги перед Чеченською Республікою», «Захиснику Чеченської Республіки» і медаль «60 років Ахмат-Хаджі Кадирову, першому Президенту Чеченської Республіки». Остання медаль дуже вишукана: теж коло з золота 750-ї проби – діаметром 33 міліметра і товщиною 3 міліметра, колодка також інкрустована дорогоцінним камінням: смарагди – 54 штуки, діаманти – 18 штук, рубіни – 36 штук. В указі голови Чеченської Республіки не зазначено, на які кошти кує свої дорогоцінні нагороди чеченська влада.

В Інгушетії, Дагестані і Карачаєво-Черкесії з нагородами простіше: по одному ордену в кожній республіці. В Адигеї лише медаль, в Кабардино-Балкарії – орден «За заслуги перед Кабардино-Балкарською Республікою» (спочатку заснували трьох ступенів, але пізніше економно скоротили до однієї) і кілька медалей, в Північній Осетії – орден і медаль. Більш розвинена нагородна система у Республіки Башкортостан: під час правління Муртази Рахімова там заснували відразу три ордени – «За заслуги перед Республікою Башкортостан» (його частіше називали «За заслуги перед Муртазою»), Дружби народів і Салавата Юлаєва, а також медаль. Муртаза Рахімов встиг і сам стати кавалером всіх регалій, єдина башкирська нагорода, яку він не встиг отримати, – медаль «Материнська слава». У Татарстані два ордени і п'ять медалей, в Республіці Марій Ел – орден двох ступенів і медаль, в Чувашії – два ордени і медаль, у Туві – два ордени (один із них трьох ступенів), чотири або п'ять медалей, звання «Мати-героїня». А в Мордовії Микола Меркушкін заснував орден, який без зайвої скромності назвали «орденом Слави I, II і III ступеня», пізніше з'явилася ще й медаль. Ледь встигли анексувати Крим, як там теж з’явився орден – «За вірність обов'язку», в громадянській версії і «з мечами», а також заснували відразу вісім медалей.

Кірсан Ілюмжинов, який керував Калмикією з 1993 до 2010 року, скромно заснував лише дві регалії: звання «Герой Калмикії» і «Орден Білого Лотоса» (він спочатку називався орденом «За заслуги перед Республікою Калмикія – Хальмг Тангч»). Але дорогоцінної сировини на цей орден точно не пошкодували: 32-променева зірка з платини і золота – золоте коло, від якого розходяться платинові промені. І, звичайно ж, каміння – по діаманту на кінчиках чотирьох променів. У центрі кола платинове рельєфне зображення білого лотоса, під яким, знову ж таки, діамант – вже більш важкий. Центральна частина обрамлена в золоту здвоєну «ваджру» – ритуально-міфологічне знаряддя в буддизмі. У золоте кільце навколо платинового лотоса інкрустовано вісім великих рубінів, а між ними ще вісім діамантів, теж не дрібних. Платина, золото, діамантів 13 штук і вісім рубінів. Нагорода за своєю цінністю перевершує будь-яку сучасну державну нагороду Росії, з радянських поступається хіба лише знаменитому, рідкісному ордену «Перемога». А Калмикія, яка не пошкодувала на ці предмети особистої гордості для номенклатурної еліти ні золота, ні платини і ні діамантів, дотується з держбюджету, часом на всі сто відсотків...

Якутський орден «Полярна Зірка»
Якутський орден «Полярна Зірка»

​Якутський орден «Полярна Зірка» – теж шедевр: в центрі ордена – великий діамант, діаметром 3 міліметра, матеріал ордена – золото 750-ї проби, діаманти, колодка теж із золота 750-ї проби; маса золота – 165 грамів, діаманти – 0,45 грама. Якщо використане в зірці золото за сьогоднішніми цінами тягне майже на п'ять тисяч доларів, то діамант у 0,45 грама, тобто 2,25 карата, можна оцінити приблизно в 100-110 тисяч доларів! А цей регіон отримує з федерального Центру як мінімум 35 відсотків свого бюджету.

Цікаво поглянути, як і кого нагороджують цим «надбанням республіки». Серед нагороджених два з трьох президентів Якутії, інші великі федеральні діячі, від яких залежить виділення дотацій.

Орден «Золота зірка» Героя Російської Федерації
Орден «Золота зірка» Героя Російської Федерації

Помітною є закономірність, що чим бідніший регіон, чим більше отримує федеральних траншів і дотацій, тим більш розвинутою там є нагородна система, тим більше там в орденах дорогоцінних металів і безцінних каменів. Усі ці золото-платинові бляхи з діамантами, рубінами, сапфірами та іншими смарагдами – чим це не чудовий спосіб легального хабаря в особливо великих розмірах?

Помітною є закономірність, що чим бідніший регіон, чим більше отримує федеральних траншів і дотацій, тим більш розвинутою там є нагородна система, тим більше там в орденах дорогоцінних металів і безцінних каменів. Навіть знаки вищих державних нагород країни, «Золоті Зірки» Героя Російської Федерації і Героя Праці – і ті набагато скромніші за усі ці скарби, що носять на регіональних грудях. По суті, усі ці золото-платинові бляхи з діамантами, рубінами, сапфірами та іншими смарагдами – чим це не чудовий спосіб легального хабаря в особливо великих розмірах?

Навіть неприскіпливий погляд на регіональну медально-орденську статистику спростовує поширене уявлення, що сепаратистські настрої розгулялися під час «параду суверенітетів» єльцинської епохи. Все навпаки: «за Єльцина» свої регалії заснували лише дев'ять регіонів (всі – національні республіки): одне-єдине звання «героя», 12 орденів і чотири медалі. Причому спочатку все це робили тихо і з побоюванням.

Левова частка регіональних орденів і медалей була заснована саме в розпал путінської кампанії зі «зміцнення вертикалі влади». Значна частина місцевих регалій часто виглядає ледь не повними копіями нагород цілком державних. Поки що жоден із регіональних баронів не притягнутий до відповідальності ні за штампування золотих зірок «Героїв», ні за саме використання термінів «орден», «медаль» і «державна нагорода»

А левова частка регіональних орденів і медалей була заснована саме в розпал путінської кампанії зі «зміцнення вертикалі влади». У путінську еру свої ордени та медалі ввели не менше 45 регіонів: з'явилися 62 ордени (з урахуванням ступенів), не менше 163 нагородних медалей і чотири золоті зірки регіональних героїв, практично точні копії державних «Золотих Зірок». Однак значна частина місцевих регалій часто виглядає ледь не повними копіями нагород цілком державних. Хоча Положення про державні нагороди Російської Федерації свідчить, що «незаконне придбання або збут, підробка, носіння державних нагород Російської Федерації і державних нагород СРСР, встановлення або виготовлення знаків, які мають схожу назву або зовнішню схожість, тягнуть за собою відповідальність відповідно до законодавства Російської Федерації». Але поки що жоден із регіональних баронів не притягнутий до відповідальності ні за штампування золотих зірок «Героїв», ні за саме використання термінів «орден», «медаль» і «державна нагорода».

Але якщо справа дійшла до встановлення власних держнагород, то чи довго чекати і більш серйозних кроків, наприклад, оформлення власної держави – зі своїм громадянством і збройними силами? Деякі регіони ці кроки вже зробили.

Парад державних конституцій

Стаття 21-1 Конституції Татарстану говорить: «Республіка Татарстан має своє громадянство». У статті 1-1 тієї ж Конституції прямо сказано, що Татарстан – «демократична правова держава», всього лише «об'єднана з Російською Федерацією». Тобто саме «Конституція Республіки Татарстан є Основним законом республіки, який має найвищу юридичну силу в правовій системі Республіки Татарстан» (стаття 24-1), а не Конституція Росії. Тому, згідно зі статтею 60, «кожен в Республіці Татарстан зобов'язаний дотримуватися Конституції Республіки Татарстан і законів Республіки Татарстан ...» і тільки після цього – Конституції Росії і федеральних законів. «Публічний прояв неповаги до державних символів Республіки Татарстан тягне за собою відповідальність, передбачену законом» (стаття 64-2), однак про відповідальність за публічну неповагу до державних символів Російської Федерації – ні слова!

Прапор Республіки Татарстан
Прапор Республіки Татарстан

У колишній версії документа йшлося, що «економіка Татарстану функціонує в загальному економічному просторі з Російською Федерацією», а «грошовою одиницею в республіці є російський рубль». Пізніше це формулювання зняли. Ухвалений в 1992 році республіканський закон «Про надра» відніс всю державну власність на території Татарстану, його надра з їхнім вмістом до виключної власності республіки. І лише значно пізніше під сильним тиском Кремля формулювання змінили на більш коректні.

Населення Татарстану поділяється на два сорти: на власне «татарський народ» і ще якийсь «багатонаціональний народ»

А ось як звучить преамбула цього основоположного документа: «... Висловлюючи волю багатонаціонального народу Республіки Татарстан і татарського народу». Тобто населення Татарстану поділяється на два сорти: на власне «татарський народ» і ще якийсь «багатонаціональний народ»...

Конституції цілої низки інших суб'єктів Федерації теж містять схожі міни уповільненої дії. Республіка Башкортостан, виявляється, теж «є демократичною правовою державою», щоправда, вже «в складі Російської Федерації». Ось і «Республіка Бурятія є демократичною правовою державою», хоча тут також зазначено: «суб'єкт Російської Федерації». Але стаття 60-1 говорить, що ця республіка утворена «в результаті реалізації права бурятської нації на самовизначення». Тож в бурятській конституції вже спочатку була закладена другосортність усіх інших націй і народностей, які живуть у республіці. Принагідно це положення може слугувати і обґрунтуванням територіальних претензій до сусідів: представники «бурятської нації» проживають не тільки в «самовизначеній» Бурятії.

А ось стаття 1-1 Конституції Якутії: «Республіка Саха (Якутія) є демократичною правовою державою, заснованою на праві народу на самовизначення». Рік тому Конституційний суд Якутії постановив внести до Конституції республіки уточнення щодо правового статусу корінного народу Якутії. Згідно з цією постановою, відтепер закріплюється «визнання території Саха (Якутії) рідною землею та історичною батьківщиною якутського народу, джерелом його економічного благополуччя, унікальної культурної та мовної ідентичності...». Також у постанові йдеться про «сукупність природних колективних прав корінного народу Якутії, ім'ям якого названа Республіка Саха (Якутія)». Іншими словами, Конституційний суд Якутії формально-юридично закріпив, що єдиним корінним народом історично багатонаціональної Якутії є тільки якути. Представники інших національностей, які проживають у республіці, в одну мить перестали бути корінними жителями цього найбільшого суб'єкта Російської Федерації. По суті, це черговий крок, який зміцнює фактично вже існуючий в Якутії етнократичний режим.

У 2016 році союз російськомовних громадян Туви «Росіяни» звернувся до Путіна щодо утисків російськомовного населення в республіці. Російська мова в більшості шкіл республіки викладається як іноземна, йшлося про національну дискримінацію під час відбору управлінських кадрів

Республіка Тива (вона ж Тува): стаття 1 республіканської конституції також стверджує, що це «демократична правова держава», зазначаючи, звичайно: «в складі Російської Федерації». Але – держава ж! Систему права «складають Конституція Республіки Тива, конституційні закони Республіки Тива, закони Республіки Тива та інші нормативні правові акти Республіки Тива» (стаття 8). «Питання власності на землю регулюються федеральним законодавством і конституційними законами Республіки Тива», але «з урахуванням збереження і підтримання історично сформованих форм землекористування» (стаття 14-3). Основу економіки Тиви складають «власність Республіки Тива, бюджет Республіки Тива, державний земельний фонд, державний фонд надр, державний лісовий і водний фонди, республіканська транспортна система, тваринництво і сільське господарство» (стаття 71-2). Саме ж «володіння, користування землею, надрами та іншими природними ресурсами на території Республіки Тива здійснюються в інтересах народу Республіки Тива» (стаття 14-2). Водночас, згідно зі вже статтею 88 конституції, створений і «державний фонд дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння Республіки Тива». У 2016 році союз російськомовних громадян Туви «Росіяни» звернувся до Володимира Путіна з відкритим листом-скаргою щодо утисків російськомовного населення в республіці. В тому документі стверджувалося, що російська мова в більшості шкіл республіки викладається як іноземна, йшлося про національну дискримінацію під час відбору управлінських кадрів.

Армія Ічкерії знову в строю

Але повернімося до питання армії. Загальну чисельність формувань Рамзана Кадирова оцінюють від 20 до 80 тисяч «багнетів». Хоча оцінки ці досить умовні: вони засновані лише на двох підрахунках. 28 грудня 2014 за наказом Кадирова на грозненському стадіоні «Динамо» зібралося 20 тисяч озброєних і повністю екіпірованих бійців. Рамзан Кадиров заявив, що це «бойова піхота Володимира Путіна», готова виконати будь-який його наказ «в будь-якій точці світу». Вважається, що ці збройні формування беруть свій початок із часів другої чеченської війни, але фактично вони виникли раніше. Частково – ще під час першої, частково – в міжвоєнний період. Їхньою основою стали загони бойовиків, зокрема, і бійці формувань муфтія Ахмата Кадирова і братів Ямадаєвих.

Усі чеченські підрозділи і структури, що залишилися, сформовані за принципом особистої відданості Рамзану Кадирову, а чимала частина їхнього особового складу укомплектована колишніми бойовиками, які воювали проти федеральних сил

Під час другої кампанії з'явилися батальйони «Захід» Саїд-Магомеда Какієва, «Схід» братів Ямадаєвих, спецзагін «Горець» Мовладі Байсарова, а також, в якості противаги їм, кадировські батальйони «Північ» і «Південь» (обидва зараз формально в складі 46-ї окремої бригади оперативного призначення Військ національної гвардії), два окремих елітних полки патрульно-постової служби МВС, служба безпеки президента Чечні – вона і стала основою особистої гвардії Рамзана Кадирова. Чеченське МВС із моменту свого створення також перебуває під контролем Кадирова і його оточення. У 2013 році до числа формувань Кадирова додався і спеціальний загін швидкого реагування «Терек», створений за зразком «Альфи». Нині в цьому суб'єкті Федерації місцевих силових структур – не підконтрольних голові Чечні – вже просто немає: «конкуруючі» формування розформовані або інтегровані в кадировські, а їхні колишні командири усунуті від справ або вбиті. Усі чеченські підрозділи і структури, що залишилися, сформовані за принципом особистої відданості Рамзану Кадирову, а чимала частина їхнього особового складу укомплектована колишніми бойовиками, які воювали проти федеральних сил.

Військовослужбовці Федеральної служби військ національної гвардії РФ
Військовослужбовці Федеральної служби військ національної гвардії РФ

Перепідпорядкування чеченських формувань Москві – чиста формальність, переважно ці структури і підрозділи зберегли вірність тому ж Кадирову

Коли у квітні 2016 року було оголошено про створення Федеральної служби військ національної гвардії Росії, ціла низка експертів поквапилася з твердженням, що нововведення нібито ставить хрест на самостійності чеченських формувань, виводячи з-під контролю Кадирова найбоєздатніші структури (формально вони всі переходили вже під безпосереднє підпорядкування командування Нацгвардії). За тією ж версією, реформа дозволяла провести масштабну зачистку силових структур Чечні від колишніх бойовиків і навіть «піти від етнічного принципу формування силових структур». Насправді нічого цього не сталося: ніякого очищення від колишніх бойовиків не проведено, перепідпорядкування чеченських формувань Москві – чиста формальність, переважно ці структури і підрозділи зберегли вірність тому ж Кадирову.

Чечня – єдиний суб'єкт Російської Федерації, де призов на строкову службу здійснюється відповідно до указів ... Рамзана Кадирова

А ще Чечня – єдиний суб'єкт Російської Федерації, де призов на строкову службу здійснюється відповідно до указів ... Рамзана Кадирова! За російським законодавством призов на військову службу – прерогатива виключно президента Росії, але пана Кадирова це анітрохи не збентежило, і перший такий указ Рамзан Кадиров видав у квітні 2007 року. Відтоді ось уже десять років він видає такі укази двічі на рік, навесні та восени.

На початку 1990-х навколо ідеї створення своєї національної армії широко дебатували в Татарстані. Було навіть видано постанову «Про військовий обов'язок і військову службу громадян Республіки Татарстан», яка зобов'язала всіх громадян проходити військову службу тільки в межах республіки. Потім питання про створення своїх національних частин, які могли стати основою національної армії, відпало. З'ясувалося, що особливої необхідності в цьому немає. Отримуючи з Москви фінансування, озброєння, боєприпаси, екіпірування і бойову техніку, МВС Татарстану було насправді незалежне від МВС Росії, але, зрозуміло, повністю підконтрольне «Бабаю», як у республіці називали президента Мінтимера Шаймієва. І зовсім не Москва, а Казань сама вирішувала питання кадрових призначень і перестановок в своєму МВС, встановлюючи, кого, в якій кількості і за якими критеріями приймати до органів внутрішніх справ. Ситуація почала змінюватися лише після відходу Мінтимера Шаймієва з поста президента республіки і відставки Асгата Сафарова, який 14 років очолював республіканське МВС. Але принципових змін не відбулося: ця силова структура лояльна насамперед до місцевої, а не федеральної влади.

«Військове питання» в кризових регіонах може вирішуватися і так, як це зроблено в Туві. У Кизилі, столиці Туви, дислокована 55-а окрема мотострілецька (гірська) бригада, сформована з ініціативи міністра оборони Сергія Шойгу, уродженця Туви. Що в цьому такого? Нічого особливого, крім того, що з 1300 осіб штатного складу бригади лише 178 осіб – з інших регіонів Росії, решта – жителі Туви. За іншими даними, тувинців в цій бригаді навіть більше, близько 1200, але це вже не настільки принципово: є факт відкритого створення військового підрозділу за етнічною ознакою. У зв'язку з наявністю в бригаді такої великої кількості уродженців Туви навіть ухвалили рішення призначити помічником командира бригади представника буддійського духовенства. Хоча логічніше було б і буддиста, і шамана...

Матеріал повністю – на сайті Російської редакції Радіо Свобода

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG