Доступність посилання

ТОП новини

«Мамо, я живий-здоровий»: батьки вояка, який потрапив у полон бойовиків, чекають на обмін


Ірина Сандуляк

29 листопада у Мінську на засіданні щодо врегулювання збройного конфлікту на Донбасі обговорили обмін заручниками за формулою «306 на 74», пізніше сторони мають визначити дату, час та місце передачі. Диспропорцію між кількістю осіб, яку мають звільнити Україна і бойовики, представник України у гуманітарній підгрупі Віктор Медведчук пояснив тим, що раніше ОРДЛО звільняли більше, ніж Україна, і тепер баланс має вирівнятися. За останніми даними, бойовики утримують 162 українців на Донбасі. Раніше у Києві заявляли, що готові віддати підтримуваним Росією бойовикам всіх, кого вони запитують і де це можливо «за українським законодавством». Представники угруповання «ЛНР» розраховують узгодити дату обміну полоненими 29 листопада в Мінську.

​Минулого тижня російські ЗМІ оприлюднили відео, як сімом українським полоненим дозволили поговорити по телефону з рідними.

Валентин Богдан – один із них. Його сім’я живе на околиці села (насправді хутір посеред лісу) біля міста Золочів.

– Алло, мамо, добрий день!

– Валіку, це ти?

– Так.

– Валеньку, синку, як, як ти там, дитинко моя?

– Мамо, я живий-здоровий, зі мною все нормально!

За 11 місяців від моменту зникнення сина батьки жодного разу його не бачили і тільки один раз говорили з ним по телефону. Про те, що син зателефонує, їх ніхто не попереджав. Спочатку навіть відповідати на дзвінок з незнайомого номера не хотіли. Знали б, хто зателефонує, кажуть вони, покликали б усіх братів і сестер Валентина. І обов'язково дружину.

Валентин Богдан одружився вже після підписання контракту на військову службу, розповідає його батько. Молодим навіть почали ремонтувати будинок на хуторі, але відклали після того, як Валентин потрапив у полон. Батькові довелося відмовитися від постійної роботи – ніколи невідомо, коли, куди і як надовго доведеться їхати в пошуках сина.

«А так є свій трактор, поїхав, комусь город зорав. Фактично другий рік цей трактор у мене. Валік потрапив у полон, і вже всі плани змінилися – все, що хотілося і думалось. Думав, буде механік свій вдома, буде допомагати», – говорить Сергій Богдан.

​Зараз з господарством допомагають діти. Їх у Богданів семеро: четверо своїх і троє племінників, які багато років тому залишилися сиротами. Усі виросли в одному будинку. І хоча деякі вже живуть окремо, з власними сім'ями, є на кого розраховувати. У пошуках Валентина батькам доводиться часто виїжджати: до Києва, в зону бойових дій, до Луганська.

«Говорили нам, що вони були спочатку в «комендатурі» в Луганську. Звідти їх кудись вивезли. Навіть були версії, що їх нібито до Росії вивезли. Але достеменно ніхто нічого не знав. Дев'ять з половиною місяців шукали», – говорить Сергій Богдан .

Влітку через Червоний Хрест прийшов лист від Валентина. А нещодавно дружина одного з полонених переслала сюжет про українських військових в камерах луганського слідчого ізолятора. У юнакові на тлі вікна Сергій впізнав сина: «Ми його по руках впізнали. Тому що йому на полігоні відірвало на правій руці фаланги на трьох пальцях».

Схуд, на одну ногу шкутильгає, говорить Сергій, вкотре переглядаючи відео з сином. Після багатьох місяців невідомості він радий нарешті почути його і побачити. Але чекає офіційного підтвердження обміну. «Дай Боже», – обережно каже батько про свої надії на швидке повернення Валентина.

Оригінал матеріалу – на сайті спецпроекту «Настоящее время»

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG