Доступність посилання

ТОП новини
23 Жовтень 2018, Київ 18:52

Терор для більшовиків, як я вважаю, був універсальним вирішенням всіх проблем – історик


7 листопада 2017 року, комуністична демонстрація у Владивостоці

«Радянська таємна поліція була величезною за чисельністю і розгалуженою структурно, наділена надзвичайними правами, але загалом виявилася малопрофесійною, а діяла переважно за допомогою терору і шантажно-тортурного слідства, застосовуючи масове перетворення населення на агентів, страти без суду і найширше використання примусової праці», – пише російський дослідник Олексій Тепляков у своїй новій книжці «Діяльність органів ВНК–ГПУ–НКВС (1917–1941 рр.): історіографічні та джерелознавчі аспекти». Монографія, яка готується до друку в Новосибірську, присвячена тому, як історики за радянської влади і після розпаду СРСР намагалися вивчити феномен масових репресій та проаналізувати діяльність організації, яка вбивала мільйони невинних людей або відправляла їх до в’язниць і таборів. Ця організація час від часу змінювала свою назву, на деякий час втратила владу, але зараз знову діє і не хоче, щоб сторонні вивчали її історію: архіви закриваються для дослідників, терміни секретності продовжуються, а останніми роками дедалі голосніше лунають голоси, які прямо або побічно виправдовують злочини радянських спецслужб.

Олексій Тепляков
Олексій Тепляков

​– Завдяки відкритості українських архівів будь-який дослідник може спокійно копіювати ті документи, які з Москви циркулярним чином розсилалися по всіх регіонах, включаючи величезний український. І це не тільки «Вісник КДБ», а й, наприклад, обвинувальні матеріали щодо великих політичних справ, які як приклади розсилалися по всіх обласних управліннях і які в Росії недоступні. Або, наприклад, цікаві відомчі підручники щодо слідчої роботи, щодо тюремного утримання, щодо того, як слід стежити за ув’язненими, яким чином підсилати до них спеціальних внутрішньокамерних агентів та інші суто оперативні тонкощі, які досі є, з точки зору наших (російських — ред.) працівників ФСБ і МВС, великою відомчою таємницею, бо нібито пересічний читач абсолютно про це не обізнаний. Хоча можна знайти багато опублікованих видань, в яких ветерани зовнішньої розвідки давно розписали, як треба будувати службу безпеки якоїсь великої компанії і як треба впроваджувати свої джерела або вербувати їх у компанії-конкурента. Це саме досвід спецслужб, який зараз потрібний у величезній кількості приватних підрозділів.

– Я говорив з Андрієм Когутом, очільником архіву СБУ, і він розповідав про те, як після 2014 року в Україні склалася ідеальна ситуація з архівами спецслужб. Тепер кожна людина може подивитися будь-яку справу, незалежно від того, яким був ступінь секретності за радянських часів, жодних обмежень немає. Це справді революція в тій сфері, якою Ви займаєтеся?

Можна спокійно не просто читати, а й фотографувати справи, які ви замовили. Документи такої міри секретності, які у нас нізащо не покажуть, а українці можуть працювати з ними вільно. Багато дослідників ленінсько-сталінського і навіть хрущовсько-брежнєвського періодів їдуть до Києва і працюють з документами, які у нас (у Росії – ред.) вважаються документами найвищого ступеня секретності

– Це справді революція. І зараз фахівці з усіх континентів їдуть до Києва і відчувають іноді труднощі через те, що читальний зал крихітний, 10 місць, тому не завжди з вулиці туди швидко пустять. Там можна спокійно не просто читати, а й фотографувати справи, які ви замовили. Я бачив американського професора, який пише історію КДБ України, у нього по ліву руку на столі було кілька тек зі слідчою справою великого діяча українського опору 60–70-х років, а по праву руку такі ж товсті томи з матеріалами агентурної розробки цієї людини. Тобто це документи такої міри секретності, які у нас нізащо не покажуть, а українці можуть працювати з ними вільно. Хоча, звичайно, значна частина документів держбезпеки України була на початку 90-х перебазована до Москви. Але парадоксальним чином це більше торкнулося документів 20-х – початку 30-х років, певних карток агентури, більш пізніх актуальних матеріалів. Але все-таки те, що є, а там, крім центрального архіву, ще і два десятки обласних архівів, – це для дослідників має надзвичайне значення. Зараз багато дослідників ленінсько-сталінського і навіть хрущовсько-брежнєвського періодів їдуть до Києва і працюють з документами, які у нас (у Росії – ред.) вважаються документами найвищого ступеня секретності.

Виставка портретів і бюстів Леніна і Сталіна. Севастополь, 2017 рік
Виставка портретів і бюстів Леніна і Сталіна. Севастополь, 2017 рік

– Тут парадоксальні бувають випадки. Ви знаєте, звичайно, історію з Сергієм Прудовським: коли в Росії документ визнаний секретним, а в Україні оприлюднений, опублікований і з’ясовується, що він нічим не відрізняється від розсекречених, тож його приховування неможливо пояснити логічно. Напевно, ви з такими ситуаціями теж зустрічалися?

Тут класичний чиновницький підхід: якщо нічого не покажеш, тебе не покарають, а якщо раптом ти щось показав, навіть невинне, а потім який-небудь начальник причепився, то у тебе будуть неприємності. Така логіка в державних архівах Росії

– Коли маєш справу зі спецслужбами, часто логіка «відпочиває», мало надій на те, що її будуть брати до уваги. М’яко кажучи, працівники ФСБ не обтяжені надлишком історичної інформації: вони на цей документ, який ви згадали, дивляться зі своєї точки зору. Там згадані викриті японські шпигуни, причому цитується ціла низка таких витягів зі слідчих справ середини 30-х років. З їхньої відомчої точки зору, не може ж все це бути неправдою, значить, щось там таке було… Відповідно, з формальної точки зору, спецслужба не може розшифровувати агентурно-оперативні тонкощі своєї роботи, на цій підставі вона уникає гласності. Знову-таки тут класичний чиновницький підхід: якщо нічого не покажеш, тебе не покарають, а якщо раптом ти щось показав, навіть невинне, а потім який-небудь начальник причепився, то у тебе будуть неприємності. На жаль, така логіка і в державних архівах (Росії ред.) присутня, а не тільки в чекістських, і це, звичайно, ускладнює роботу дослідників.

Видатний алтайський чекіст 20-х років Костянтин Болотний в 1938 році, перед розстрілом
Видатний алтайський чекіст 20-х років Костянтин Болотний в 1938 році, перед розстрілом

– Я з вашої книжки дізнався, що в Росії є історики, або, радше, люди, які називають себе істориками, які виступають проти розсекречення всіх архівів, «пишуть про неприпустимість розширення джерельної бази радянського періоду за рахунок секретних колись документів КДБ і КПРС». Це парадоксально для фахівця…

У тисяч людей, які раніше працювали в чекістських архівах, є свої маленькі, середні, а іноді і великі особисті архіви з копій і виписок, які дозволяють і сьогодні плідно працювати над цією темою, настільки складною в джерельному плані

– Є фахівці, і є «фахівці». Частина з них вважає, що документи держбезпеки – це важлива державна таємниця, і якщо вони стосуються не сталінського часу, а пізнішого, то тут треба суворо стежити за процедурами розсекречення. Відомий історик і політичний діяч епохи перебудови Дмитро Волкогонов накопіював у партійних і державних архівах велику кількість дуже цінних та цікавих документів, після його смерті ці документи були передані до бібліотеки Конгресу США, мікрофільмовані, з ними може ознайомитися будь-яка людина. А там є документи навіть першої половини 80-х років, які, звичайно, не є підривом якихось основ державної безпеки, але формально не пройшли процедуру розсекречення. На підставі цього є точка зору (на щастя, вона не дуже поширена), що занадто багато було розсекречено, треба на це звертати більше уваги. І ФСБ фактично забороняє знайомитися з реабілітаційними матеріалами щодо осіб, які були засуджені за Сталіна, тому що там вже документи 50–60-х років, і вони цитують різні матеріали секретних співробітників, називають агентуру, містять подробиці, які часто набагато цінніші, ніж ті сфальсифіковані протоколи допитів 30-х років, які складають основний зміст справи. І ось зараз закривають ці частини слідчих справ в тих порівняно небагатьох обласних архівах ФСБ, які ще контактують з дослідниками. Це, м’яко кажучи, дуже сильно заважає. Але з іншого боку, у тисяч людей, які раніше працювали в чекістських архівах, є свої маленькі, середні, а іноді і великі особисті архіви з копій і виписок, які дозволяють і сьогодні плідно працювати над цією темою, настільки складною в джерельному плані.

– Що саме засекречено, до чого ви не можете отримати доступу?

Засекречене діловодство, листування центру з регіонами, накази, слідчі справи щодо нереабілітованих чекістів, які були покарані, особливо перед війною, саме за старанність у репресіях. Справи нереабілітованих є секретом, у нас в Росії не можна отримати справи і щодо кримінальних злочинців в архівах МВС, зокрема щодо злочинців з числа чекістів: їхня, так би мовити, честь досі зберігається. Уже зараз можна бачити дуже великий результат від розсекречених і в Україні, і в Грузії документів, які дозволяють компенсувати складність доступу до них в Росії

– Набагато простіше сказати, до чого можна отримати доступ. Можна отримати доступ до припинених слідчих справ щодо осіб, які були реабілітовані, причому тільки до документів, які, з точки зору сучасних чекістів, не мають оперативного значення, де не згадуються реальні прізвища агентів або тих, хто занадто відверто поводився на слідстві і фактично допомагав чекістам погубити невинних людей. Засекречене все інше, тобто діловодство, листування центру з регіонами, накази, слідчі справи щодо нереабілітованих чекістів, які були покарані, особливо перед війною, саме за старанність у репресіях. І ось у зв’язку з цією нормою, що справи нереабілітованих є секретом, у нас (в Росії – ред.) не можна отримати справи і щодо кримінальних злочинців в архівах МВС, зокрема щодо злочинців з числа чекістів: їхня, так би мовити, честь досі зберігається. Зараз реалізовується дуже цікавий науковий проект, заснований перш за все на українських архівах, який дозволяє отримати дуже вагомі наукові дані завдяки уважному вивченню десятків справ щодо покараних наприкінці 30-х – на початку 40-х років чекістів, включаючи таких великих людей, як начальників обласних управлінь і їхніх заступників. Уже зараз можна бачити дуже великий результат від розсекречених і в Україні, і в Грузії документів, які дозволяють компенсувати складність доступу до них в Росії.

– Була дезінформація, що репресій зазнали понад 20 тисяч чекістів. Скільки насправді?

Система своїх берегла, і таким чином в ній завжди існувала фігура чекіста-штрафника і фігура чекіста-відставника, який часто міг бути директором театру або оргсекретарем московського відділення Спілки письменників

– Вони взяли формальну кількість засуджених співробітників НКВС за 1935–40 роки: до складу НКВС входили і міліція, і РАЦС, і пожежна охорона, їх було набагато більше, ніж чекістів-оперативників. Реально ж станом січень 1937 року в складі органів держбезпеки було 25 тисяч осіб, які були офіцерами держбезпеки і виконували роль слідчих і агентуристів. Відповідн,о велика частина з них була звільнена в період 1937–1940 років, більше ніж 70% відсотків. Але тільки частина була репресована. В цілому зазнали репресій приблизно трохи більше ніж чотири тисячі осіб за 1936–1941 роки, серед них було приблизно 500 чистих кримінальників, яких притягали за корупційні та інші злочини, а інші були засуджені як «вороги народу», а частина – як порушники радянської законності. Було розстріляно не більше ніж півтори, можливо, дві тисячі чекістів. Тобто чистка серед них була не дуже жорстока, головний метод впливу – це було звільнення. А звільнений чекіст дуже часто повертався в систему, в штрафні підрозділи, скажімо, працював десь в ГУЛАГу, як правило, без перспективи гарної кар’єри, але принаймні користувався великими відомчими привілеями. Або вони дуже добре влаштовувалися в різних секретних підрозділах в цивільних структурах, в так званих спецвідділах, кадрових підрозділах, які в будь-якій великій установі або на заводі існували та контролювали персонал. Це була така класика подальшої кар’єри чекіста-пенсіонера або навіть звільненого після якихось великих зловживань. Система своїх берегла, і таким чином в ній завжди існувала фігура чекіста-штрафника і фігура чекіста-відставника, який часто міг бути директором театру або оргсекретарем московського відділення Спілки письменників.

Радянські документи в архівах СБУ повністю відкриті для дослідників
Радянські документи в архівах СБУ повністю відкриті для дослідників

Через недостатній контроль на периферії в органах НК-ГПУ коїлися страшні речі

Я вивчаю весь ленінсько-сталінський період історії органів держбезпеки, і, зокрема, мені вдалося знайти дуже цікаві джерела щодо першого періоду їхньої діяльності, який сучасні чекісти досі вважають героїчним, коли більшість чекістів була людьми з гарячим серцем, холодною головою і чистими-пречистими руками. Насправді чекістські органи цього періоду формувалися в основному з будь-якого наброду, з дуже густою домішкою і авантюристів, і кримінальних елементів. Через недостатній контроль на периферії в органах НК-ГПУ коїлися страшні речі. Документів про це дуже багато, часто не треба лізти в закриті архіви держбезпеки. У партійних архівах, які давно розсекречені, купа прикладів абсолютно диких злочинів цих чекістів першого призову, серед яких були люди з пошкодженою психікою, а також корисливих, авантюрних був дуже значний відсоток. Серед них, до речі, в перший період після Жовтневої революції було досить мало комуністів, це були в основному так звані «сочувствующие», їх брали в партію вже тоді, коли вони там, в органах, працювали… І Ленін, і Дзержинський говорили з самого початку: органи ВНК діють як прямі органи партії, будучи її логічним продовженням. Це була абсолютно особлива спецслужба з особливим статусом, і цей статус був надзвичайно високий, в результаті чого сама влада була, що називається, «простукачена». І незважаючи на фіктивні заборони, чекісти активно вербували агентуру навіть в апараті ЦК партії в 30-і роки. Таким чином, вони про себе доповідали вищим партійно-державним інстанціям те, що вважали за потрібне, а ось про партійно-державних чиновників знали все.

– Репресії в Сибіру і на Далекому Сході Росії були особливо жорстокими і божевільними чи були регіони, в яких коїлися ще більші звірства?

Чим далі від центру, тим, як правило, більш жорстокими і неконтрольованими були чекісти. Була ціла низка випадків, коли війська розганяли повітові НК, вбивали навіть частину цих самих чекістів. Елемент садизму в діяльності чекістів першого призову мав дуже велике значення

– Чим далі від центру, тим, як правило, більш жорстокими і неконтрольованими були чекісти. Це стосується і Середньої Азії, і Казахстану, і, до речі, чекістів України, коли вони навесні 1919-го створили на контрольованій більшовиками території перші губернські і повітові НК, які були настільки криміналізовані, що їх в низці випадків розганяли самі частини Червоної армії, не витримуючи безконтрольних розстрілів, реквізицій, пияцтва. Була ціла низка випадків, коли війська розганяли повітові НК, вбивали навіть частину цих самих чекістів. У Державному архіві Росії є дуже цінний фонд денікінської комісії, яка після втечі влітку 1919 року більшовиків з України детально документувала звірства губернських НК: судово-медичні експерти офіційно розкривали знайдені поховання і фіксували там величезну кількість страшенно понівечених трупів, зокрема, обезголовлених, обпалених і так далі. Це показує, що елемент садизму в діяльності чекістів першого призову мав дуже велике значення.

– Я говорив з дослідниками, які працювали в архівах СБУ, і запитував у них, чи були свідчення настільки разючі, що їх неможливо читати непідготовленій людині. Так, такі документи є, особливо пов’язані з Голодомором, з канібалізмом, зі страшною загибеллю цілих сіл. Напевно, і ви за 30 років роботи в російських архівах зустрічали такі документи?

Найчастіше замість розстрілу використовувалися особливо жорстокі способи знищення: когось душили, когось, як, скажімо, в Житомирі, палили паяльною лампою. У Житомирі приречених засуджених по 200–250 осіб вночі вишиковували перед розстрільною командою і вбивали по черзі на очах у людей, які чекали своєї черги. Таке враження, що садизмом була вражена дуже значна частина співробітників. Керівництво чекістських органів вважало за необхідне процедуру «хрещення кров’ю», щоб кожен оперативник в 20–30-і роки пройшов через особисту участь у стратах

– Звичайно, документи, що називається, не для людей зі слабкими нервами зустрічаються більш ніж часто. З моєї точки зору, найбільш разючі документи — це ті, які описують процедуру виконання смертних вироків, бо з самого початку в органах держбезпеки склалася традиція гранично цинічного ставлення до приречених людей. Як правило, їх перед тим, як розстріляти або прикінчити якимось іншим способом, жорстоко били. Зрозуміло, що їхнє майно присвоювалося. Молодих і привабливих жінок часто ґвалтували. Найчастіше замість розстрілу використовувалися особливо жорстокі способи знищення: когось душили, когось, як, скажімо, в Житомирі, палили паяльною лампою, бажаючи помститися за спробу втечі. У тому ж Житомирі приречених засуджених по 200–250 осіб вночі вишиковували перед розстрільною командою і вбивали по черзі на очах у людей, які чекали своєї черги. Таке враження, що садизмом була вражена дуже значна частина співробітників. А з іншого боку, керівництво чекістських органів вважало за необхідне процедуру «хрещення кров’ю», щоб кожен оперативник в 20–30-і роки пройшов через особисту участь у стратах. Таким чином з’ясовувалося, чи готовий він до цієї чекістської роботи: цю роботу, до речі, сам Сталін назвав не без поваги чорновою. Про високу відомчу повагу до виконавців вироків говорить той факт, що вони спочатку розумілися вищою владою як максимально лояльні люди, яким можна, наприклад, доручити охорону вождів. Охоронцями і Леніна, і Сталіна були професійні виконавці вироків, які у вільний час їхали на Луб’янку і стріляли в потилицю «кому треба».

– Ви цитуєте Олександра Ахієзера: «Терор проводила і підтримувала вся країна. Це було небачене в історії самознищення». Чи здатний історик пояснити причини цього явища, чи тут потрібен якийсь інший фахівець? Можливо, психіатр?

– Будь-яка громадянська війна породжує позамежну жорстокість, розпад звичних моральних уявлень. У Росії це затягнулося тому, що влада нацьковувала одну частину суспільства на іншу і робила це з надзвичайним успіхом. Коли ми говоримо про те, що терор мав широку підтримку населення, ми повинні розуміти, що це результат абсолютно конкретних дій влади, яка неабияк демонізувала так званих ворогів народу і заохочувала тих, хто буде їх якомога активніше переслідувати, викривати, а також переслідувати їхніх родичів, через що реальна кількість постраждалих від державних репресій, звичайно, набагато більша, ніж офіційно наведені цифри. Багато людей десятиліттями були в касті знедолених і не могли себе реалізовувати через опір держави, яка в анкетах вимагала вказувати наявність репресованих родичів.

– Чому ж репресували людей, які не становили ніякої загрози для режиму? Чи є у вас однозначна відповідь?

У 1937–38 роках за півтора року знищили близько мільйона осіб, серед яких був значний відсоток людей, які не становили навіть потенційної небезпеки для держави. Але терор для більшовиків був універсальним вирішенням усіх проблем

– У нормальній свідомості не вкладаються ці репресивні акції. У 1937–38 роках за півтора року знищили близько мільйона осіб, серед яких був значний відсоток людей, які не становили навіть потенційної небезпеки для держави. Але терор для більшовиків, як я вважаю, був універсальним вирішенням усіх проблем. Він не тільки фізично винищував і залякував, він завдяки цьому залякуванню тримав в покорі і саму номенклатуру, змушував її стежити, доносити один на одного. Періодично кланова система, яка складалася навколо відомих вождів, розбивалася насильницьким чином, таким чином постійно під загрозою знищення перебували абсолютно всі. У цьому, до речі, причина того, що відразу після смерті Сталіна практично миттєво серйозні репресії були припинені. Це було зроблено хрущовсько-маленковським керівництвом виключно з міркувань особистої безпеки, це все нагорі підтримали, і більше таких терористичних неподобств в радянській історії не повторювалося.

– Ви цитуєте Володимира Булдакова, який писав у книжці «Червоний розрух», що НКВС, особливо його гулагівська частина, «поповнювалася справжніми покидьками суспільства»: «Це був такий кадровий склад, який був позбавлений взагалі традиційних морально-психологічних стримувань для брудної роботи». Цим багато можна пояснити: кримінальники прийшли до влади…

Була необхідна саме нещадність, і ті, хто її не забезпечував, – скажімо, відмовлялися йти в розстрільну команду, – не могли розраховувати на кар’єру

– Це були особливі кримінальники, які прийшли до влади у 1917 році. Високоідейні кримінальники, які вважали, що для їхньої чудової комуністичної ідеї не може існувати жодних моральних перешкод. Тому вони так активно спиралися на кримінал, бачачи в ньому людей енергійних, які ні перед чим не зупиняться... Діяльність органів держбезпеки, таємної політичної поліції — це якраз ілюстрація того, скільки таких людей, готових на все, часто з неповноцінною психікою, було знайдено, а також виховано з абсолютно нормальних людей, які, потрапляючи до органів ВНК-НКВС, переймали дуже швидко цю вседозволеність і вимогу нещадної боротьби з контрреволюцією. Була необхідна саме нещадність, і ті, хто її не забезпечував, скажімо, відмовлялися йти в розстрільну команду, – не могли розраховувати на кар’єру.

Член Сибревкому В. Соколов про свої враження від вивчення справ Єнісейської ГУБЧК в Красноярську і огляду розстрільного підвалу
Член Сибревкому В. Соколов про свої враження від вивчення справ Єнісейської ГУБЧК в Красноярську і огляду розстрільного підвалу

– Мене зацікавило те, що ви виявили щоденники чекістів, в яких розкривається внутрішній світ цих людей. Що це за щоденники і які таємниці зберігає цей внутрішній світ?

Він пише, що ми самі вирощуємо злочини, а потім з ними боремося

– Один з них – це щоденник молодого сибірського чекіста з Мінусинська, активного комсомольця, сироти, якого взяли в органи держбезпеки у секретний відділ стежити за політичним засланням. А він як раз в цей час приєднався до внутрішньопартійної опозиції і фанатично захищав свою точку зору. Товариші його спочатку намагалися переконати, а коли побачили, що він твердий у переконаннях, спровокували адміністративний арешт і звільнення за статтею про службову непридатність. Цей документ характерний фанатичною переконаністю цього чекіста в правоті поглядів опозиції, а з іншого боку, він абсолютно не сумнівається в тому, що служба в органах – дуже почесна справа. Потім він працював в такій паралельній до органів держбезпеки структурі, як Союз войовничих безбожників, і вже в 30-х роках писав, що він як секретар цього відділення в одній з сибірських областей з органами НКВС був пов’язаний «органічно». А інший фрагмент щоденника, який зберігся в слідчій справі одного з алтайських чекістів середини 30-х років, відображав якраз його глибоке розчарування в своїй роботі, тому що він з прикрістю писав, що йому довелося допитувати чоловіка, який вкрав у колгоспі трохи продуктів, і погоджувався з його аргументацією, що у нього велика родина, на трудодні він нічого не отримує, тому був змушений вкрасти хліб. І він пише, що ми самі вирощуємо злочини, а потім з ними боремося. Далі йдуть фрази про те, що він відчуває, що все, що він робить, – це щось непотрібне, і у нього виникає неприязнь до роботи і до тих, хто працює в НКВС. Ось такі цікаві штрихи.

– Ви відзначили в своїй книжці, що вивчення довоєнного періоду радянських спецслужб дозволяє отримати актуальні висновки і для сучасності. Як ви бачите цю наступність у XXI столітті?

– Достатньо цього молитовного ставлення сучасних чекістів до фігури Дзержинського, того, що саме слово «чекіст», тобто працівник надзвичайного органу, є для них почесним. Зрозуміло, що тут дуже глибокий зв’язок, бо сучасні спецслужби не завжди вважають за потрібне шанувати законність, активно займаються політичним розшуком, і це заважає розвиткові громадянського суспільства. У нас силові структури мають таке ж гіпертрофоване значення і активно цим користуються. Перспективи в цьому сенсі не дуже радісні. Тому я, як представник суспільства, вважаю своїм обов’язком за можливості розкопувати те, що спеціально від громадськості приховують.

Матеріал повністю – на сайті Російської служби Радіо Свобода

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
Загрузка...
XS
SM
MD
LG