Доступність посилання

ТОП новини
17 Серпень 2018, Київ 21:59

Україна і Польща. Що нам робити з поляками?


Під час акції біля посольства Польщі в Україні, Київ, 5 лютого 2018 року. Активісти протестували проти ухвалення польським парламентом змін до закону про Інститут національної пам’яті Польщі, які передбачають кримінальне переслідування за «бандерівську ідеологію»

(Рубрика «Точка зору»)

У своєму «Таборовому зошиті», писаному в 1982 році, Василь Стус зробив запис: «Я захоплений польськими звитяжцями духу і шкодую, що я не поляк». У той час величезна маса поляків, об’єднана профспілкою «Солідарність», вела нерівну боротьбу проти тоталітарного режиму.

Тоді Польща помітно випереджала Україну. Вона стала однією з перших «камер» соцтабору, де був повалений тоталітарний режим. Вступила в НАТО, стала членом Євросоюзу (ЄС). Не без допомоги Заходу зуміла трансформувати економіку, ставши відносно благополучною країною.

Чи розвалить Польща Євросоюз?

І раптом за останні роки Польща перетворилася в «головний біль» для ЄС. До влади прийшли праві, які відкинули ліберальні цінності і вдаються до популістських кроків. В країні йде згортання демократії. Тому 20 грудня 2017 року Європейська комісія розпочала дисциплінарну процедуру проти Польщі. Причиною цього є суперечлива судова реформа, котра втілюється у життя в країні. У результаті цього кроку, до якого раніше Євросоюз ще ніколи не вдавався, Польща може бути позбавлена права голосу в цій спільноті. Реально польське керівництво спричинило кризу, яка може призвести до розвалу чи переформатування ЄС.

На думку мимоволі приходить «крамольна» паралель. Як колись Польща сприяла розвалу соцтабору та Радянського Союзу, так і зараз вона може розвалити Євросоюз. До речі, нині в Польщі поширеним є порівняння СРСР із ЄС. При цьому всьому польське керівництво не відмовляється від чималих дотацій Євросоюзу.

На жаль, подібні тенденції притаманні не лише Польщі, а й деяким східним «нуворишам» Євросоюзу, передусім Угорщині й Чехії. Це феномен, який ще не знайшов належного осмислення в політології. Певну роль у його появі відіграла Росія, яка через свої спецслужби, пропаганду впливає на зазначені країни. Хоча вказаний чинник не варто перебільшувати. Він, радше, відіграє роль каталізатора процесів, які обумовлені іншими факторами – соціальними, демографічними, культурними тощо. У контексті цього феномену й варто осмислювати політичні процеси в цих країнах. Наприклад, нещодавнє прийняття в Польщі змін до закону про Інститут національної пам’яті, про які чимало говорили Україні. У цих змінах передбачене покарання за заперечення «злочинів українських націоналістів». Останнє в Польщі трактується дуже широко. Під це формулювання при бажанні можна підвести чимало проявів національно-визвольної боротьби українців.

Зрештою, поправки до закону про польський Інститут національної пам’яті викликали негативну реакцію в інших країнах, зокрема через те, що в них простежується намагання «заплющити очі» на факти переслідування поляками євреїв.

Чому в Польщі з’явилася чергова проблемна ініціатива?

Взагалі дивно було сподіватися, що поправки до закону про Інститут національної пам’яті, ухвалений Сеймом і Сенатом, не підпише президент. Не стримали його ні негативні реакції з боку Ізраїлю і США, ні тим паче України. Ухвалена заява Верховної Ради України щодо цих поправок не викликала й, схоже, не викличе з польського боку адекватної реакції.

Є ще ніби надія на Конституційний суд, куди президент Анджей Дуда обіцяв відправити законодавчі зміни. Але треба мати на увазі, що після проведення в Польщі судової реформи на цей орган має чималий вплив чинна влада. Конституційний суд може стати хіба що своєрідним громовідводом, запропонувавши здійснити деякі поправки. Можливо, так і буде, бо для чого було президенту відправляти згаданий Закон у цей суд.

Все це виглядає як така собі політична гра. Правляча в Польщі партія «Право і справедливість» (ПіС) та її лідер Ярослав Качинський лишаються «чистими», вони зробили «що могли». «Їхні» Сейм, Сенат і президент підтримали законодавчу ініціативу, яка подобається націоналістично налаштованим полякам. Саме вони і є електоратом партії ПіС. Конституційний же суд – це ніби «незалежний орган». Тому він може дозволити собі деякі «вільності».

Зрозуміло, ухвалені поправки до закону про польський Інститут національної пам’яті – це передусім тактичний хід у мобілізації консервативного й націоналістично налаштованого електорату навколо партії ПіС та її союзників. Правда, робиться це під шумок демагогічних заяв про пошук «історичної правди». Такі дії мають ефект – підтримка партії ПіС зростає.

Поправки до закону про Інститут національної пам’яті мають також на меті приглушити й вияви національної свідомості українців, які живуть, працюють і навчаються в Польщі. А таких понад 1 мільйон!

Зрештою, згадані поправки – чергова спроба нинішньої польської влади відстежити реакцію, як їхні партнери відреагують на згортання свободи слова в країні.

Чи варто українцям перейматися ще одним актом польської влади щодо пошуку «історичної правди»? Треба розуміти: це політична маніпуляція, яка робилася й буде робитися.

Українцям варто розпрощатися з «польськими ілюзіями». Польща – давно вже не є «адвокатом» України в Європі. Вона там сама скоро потребуватиме адвоката. Не варто сподіватися, що ця країна допомагатиме нам інтегруватися в європейський простір. Для цього треба шукати інших партнерів, які відіграють провідну роль у Євросоюзі. Це насамперед Німеччина та Франція. Звичайно, не забувати й про східні країни ЄС, які нас підтримують. Наприклад, це стосується Литви.

Із Польщею варто вибудувати суто прагматичні стосунки без якогось символічного «братерства» й «стратегічного партнерства». Українській владі, окрім гучних заяв щодо дій польських правих політиків (хоча такі заяви теж потрібні!), варто було б серйозно зайнятися і питаннями проблемної прикордонної торгівлі з Польщею, і питаннями рекрутації поляками робочої сили та студентів з України, й захистом українських громадян, які тимчасово чи постійно мешкають у Польщі. А ще не забувати про польських громадян українського походження.

І нарешті нагадувати й польській владі, й країнам ЄС, що саме Україна зараз на сході Європи веде війну з Росією, захищаючи європейські цінності. Можливо, усвідомивши це, і в Польщі, і в Європі знайдуться ліберали, які скажуть: ми шкодуємо, що не є українцями.

Петро Кралюк – проректор Острозької академії

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

  • 16x9 Image

    Петро Кралюк

    Український філософ, письменник, публіцист. Доктор філософії, заслужений діяч науки і техніки України, професор Національного університету «Острозька академія».

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
Загрузка...
XS
SM
MD
LG