Доступність посилання

ТОП новини
19 Липень 2018, Київ 05:59

«Із першого моменту відбувалося знищення доказів». Як проходить розслідування вбивств на Євромайдані?


Спецпризначенці з автоматами Калашникова і снайперською гвинтівкою ведуть вогонь по учасниках протесту. Київ, 20 лютого 2014 року

Чотири роки тому – 20 лютого 2014 року – під час масових протестів незгодних із рішенням української влади не підписувати Угоду про асоціацію з Євросоюзом стався розстріл десятків демонстрантів. Незважаючи на те, що відтоді минуло багато часу, досі ніхто з тих, хто натискав на курок, не був засуджений, а чільні чиновники того часу, головні фігуранти так званих справ Євромайдану, переховуються в Росії.

Судовий розгляд у їхніх справах здійснюється заочно. Один з адвокатів, які представляють інтереси родичів загиблих 20 лютого та інших потерпілих протягом декількох місяців протестів, Віталій Титич докладно розповідає, чому досі не доведені до кінця слідчі і судові розгляди щодо підозрюваних у вбивствах та інших резонансних злочинах під час тих подій.

Це слід кваліфікувати як тортури, тому що людей оточили і побили

– Перший епізод – 30 листопада, коли стався розгін демонстрації, в основному студентів (усього близько 300 учасників протесту), які залишилися ночувати на площі після проведення мітингу. Загальноприйнята назва – розгін, – кваліфікований як незаконні дії з перевищенням повноважень працівниками правоохоронних органів, що спричинило травми і заподіяння шкоди майну. Відповідно до Кримінального кодексу України, це слід кваліфікувати як тортури, тому що людей оточили і побили. Ба більше, тих, хто намагався втекти, наздоганяли і били. Людей не намагалися витіснити і розосередити, як це варто було б зробити відповідно до порядку тактико-спеціальних дій.

Після 30 листопада були події 1 грудня – протистояння на вулиці Інститутській у Києві, коли демонстрація підійшла до кордонів, оточила адміністративні будівлі. З боку правоохоронців тоді з’явилася група провокаторів, які протягом години імітували напад на оточення, ця група згодом відійшла, і почалося побиття громадян. У цей день постраждало дуже багато журналістів, тому, крім перевищення повноважень під час розгону демонстрації, тут інкримінували перешкоджання журналістській діяльності.

Цього дня я взявся за свою першу справу в рамках Майдану – за захист журналіста Олександра Заклецького, який абсолютно невмотивовано був побитий разом з колегами, а його техніка – знищена. Згодом це призвело до того, що я почав представляти інтереси інших потерпілих. Звичайно, побиття Заклецького неможливо порівняти зі вбивствами, але на прикладі цієї справи мені вдалося зрозуміти характер тих злочинів, які відбувалися, і частково передбачити те, як ситуація буде розвиватися. На жаль, подальші події повністю збіглися з моїми прогнозами, але я тоді не міг уявити, що ця провокація закінчиться масовими вбивствами.

Бійці спецпідрозділу МВС «Беркут» розганяють учасників акції на підтримку євроінтеграції України на майдані Незалежності у Києві, ніч на 30 листопада 2013 року
Бійці спецпідрозділу МВС «Беркут» розганяють учасників акції на підтримку євроінтеграції України на майдані Незалежності у Києві, ніч на 30 листопада 2013 року

Наступний епізод – 10–11 грудня: імітація розгону протестувальників на підставі рішення суду.

Далі, 29 грудня, після акції «Автомайдану», кілька тисяч автомобілів поїхали до резиденції (тодішнього президента України Віктора) Януковича, і людей почали позбавляти водійських прав. 19 січня був так званий мирний похід до адміністрації президента та Верховної Ради після ухвалення 16 січня провокації у вигляді так званих «драконівських» законів і перші вбивства: на вулиці Грушевського було вбито 4 людини і 14 зазнали тяжких тілесних ушкоджень. У ніч із 20 на 21 січня міліція і «тітушки» викрали з лікарні поранених учасників протесту – журналіста Ігоря Луценка і вченого Юрія Вербицького. Їх вивезли за Київ і катували. Юрій не пережив тортур і помер.

Далі з ключових подій – 21 січня і вбивства Сеника, Нігояна, Жизневського. 18 лютого – так званий мирний наступ до адміністрації президента та Верховної Ради, який закінчився кривавим побоїщем: загинуло 10 людей, понад 100 зазнали тяжких тілесних ушкоджень. Потім почалася так звана антитерористична операція і чергова імітація розгону протестувальників, але вже з убивствами, із застосуванням зброї. Вона почалася в ніч із 18 на 19 лютого, коли відбувся підпал Будинку профспілок у Києві (дві людини тоді загинули, тому що не змогли покинути будівлю). І наступного дня, 20 лютого, – масовий розстріл демонстрантів, вже кваліфікований як терористичний акт. 49 убитих і 80 поранених.

Ось це основні епізоди відповідно до кримінально-процесуального права: коли встановлюються причетні до якогось із цих злочинів, це виділяється в кримінальне провадження. І ті сто кримінальних справ – це певна кількість кримінальних проваджень на різних стадіях, починаючи від досудового розслідування і закінчуючи розглядом у суді. Ці кримінальні справи, відповідно, поділяються на злочини, які умовно кваліфіковані як перевищення повноважень, що спричинило поранення чи вбивства протестувальників (це стосується суддів і правоохоронців), і на ненасильницькі злочини, про які можна говорити на прикладі «Автомайдану», коли виносили неправосудні рішення, притягали завідомо невинних до кримінальної відповідальності, брали під варту протестувальників із порушеннями процесу і фальсифікацією документів.

Це не спорадичні злочини, а об’єднані одним умислом однієї групи осіб

До компетенції Департаменту спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України були віднесені епізоди ухвалення так званих диктаторських законів (закони 16 січня – ред.), а також злочинна діяльність депутатів Верховної Ради і суддів Конституційного суду, які сприяли узурпації влади Віктором Януковичем. А коли, нарешті, була сформульована загальна картина і почали говорити, що це не спорадичні злочини, а об’єднані одним умислом однієї групи осіб, почалося провадження за 255-ю статтею КК «Створення та діяльність незаконної організованої злочинної групи». Тут з’являється Янукович як лідер незаконної групи. Окремий блок кримінальних справ – економічні злочини Януковича та інших осіб.

– Так звана «антитерористична операція», яка проводилася проти демонстрантів на Євромайдані і під час якої були вбиті люди, була організована правоохоронними органами. Ймовірно, вони отримували схвалення на це від чільних чиновників, можливо, навіть від президента. Кримінальних справ, пов’язаних із цими подіями Євромайдану, багато, але, тим не менш, є конкретні факти, які вказують на те, що керівництво країни – це колишній президент України Віктор Янукович і чільні чиновники уряду – якимось чином причетні, наприклад, до розстрілу мирних протестувальників?

Віталій Титич
Віталій Титич

– Є офіційна позиція слідства (Департаменту спеціальних розслідувань), його розуміння подій у всіх цих епізодах, зокрема, що стосується ролі Януковича і його команди, найближчого оточення, але не тільки їх. Вона є в підозрах і в обвинувальних актах, які передані до суду. Є також позиція ГПУ, яку артикулює Юрій Луценко. Є моя суб’єктивна позиція як адвоката, який із 2013 року за цим уважно спостерігає і перебуває всередині цих розслідувань, має доступ до процесуальних документів, до тих доказів, які зібрані слідством, і які вже визнані судом належними, допустимими доказами у кримінальному провадженні.

Моя позиція від офіційної позиції відрізняється в описі ролі та участі того ж Януковича і його оточення і в описі взагалі того, що відбувалося, і як це необхідно кваліфікувати відповідно до Кримінального кодексу. Я підкреслюю, що вона відрізняється від офіційної позиції, тому що фактично Адвокатська дорадча група, яка захищає потерпілих (які були поранені або вбиті під час протестів – ред.) постійно контактує, ми вже третій рік працюємо разом із Департаментом спеціальних розслідувань. Ми ж і створили цей департамент, вибили його у керівництва нашої країни за допомогою тиску родичів загиблих.

Слідство, прокурори сприйняли нашу позицію і змінили кваліфікацію – з «перевищення повноважень і вбивства» на «терористичний акт»

Але ні я, ні інші адвокати не мають права впливати на ухвалення процесуальних рішень. Ми намагаємося аргументувати свою позицію, залучаючи для цього експертів, зокрема, у сфері права, і завдяки нашій експертній думці вже багато вдалося змінити. Зокрема, це зміна обвинувачення в ключовій події – масовому розстрілі протестувальників 20 лютого. Слідство, прокурори сприйняли нашу позицію, доводи експертів, фактичні дані і змінили кваліфікацію – з «перевищення повноважень і вбивства» на «терористичний акт». Це єдине поки провадження, в якому моє розуміння подій збіглося з офіційним, зі слідством. Решта поки передана до суду і розглядається слідством у тому вигляді, в тому обсязі обвинувачення, яке трішки відрізняється від мого розуміння динаміки подій на Майдані, що це насправді було і чому так розвивалося.

– Чи є якісь документи, накази, записи телефонних розмов, які б вказували на те, що, наприклад, Віктор Янукович, тодішній міністр внутрішніх справ, інші високопосадовці мають стосунок до ухвалення рішень у так званій антитерористичній операції на Євромайдані і конкретно до застосування зброї проти демонстрантів?

– Я не хочу нікого образити, але ви фактично повторили ті тези, на яких базується спроба представити частину картини злочину захистом Януковича. Насправді ситуація вкрай проста, і тут не може бути якихось подвійних думок. Те, про що вони говорять, – це якась віртуальна реальність, і вона не може існувати, тому що ні Янукович, ні на той момент командувач Внутрішніх військ (Станіслав) Шуляк чи міністр внутрішніх справ (Віталій) Захарченко і далі вниз ієрархічною драбиною, як і в будь-який іншій країні, не можуть, відповідно до законів України, діяти поза законом, їхні повноваження і порядок дій повністю законом визначені. І диспозиція, що хтось комусь чогось не говорив, а хтось якось зробив, не може застосовуватись щодо посадових осіб, які займають певне положення у країні. Вони зобов’язані, в них достатньо сил і засобів для того, щоб припинити цей процес, якщо вони його не санкціонували. Адже мова про події, які відбувалися протягом трьох місяців. Тобто це така позиція: «я не знав, а там вбивали»…

Докази, які, відповідно до закону, повинні були бути, – звісно, після втечі Януковича знищувалися

Докази, які, відповідно до закону, повинні були бути, такі, як рапорти про застосування спецзасобів і зброї, відеофіксація, записи переговорів, накази про введення плану антитерористичної операції і так далі – звісно, після втечі Януковича знищувалися. Із того, що у нас є, – це, наприклад, телефонні переговори командира роти «Беркуту» Садовника під час розстрілу, коли він керував цим розстрілом, вчиненням терористичного акту. Зафіксований його зв’язок із Шуляком і з заступником Захарченка. Тобто безпосередньо при скоєнні терористичного акту він з ними зв’язувався. Але ці докази ще не досліджені у судовому засіданні. Можливо, це буде досліджуватися в заочному провадженні у Шуляка, зараз воно має розпочатися, і тоді ці речі можна буде точно встановити і точно зрозуміти.

Застосовувала зброю виключно одна група, як їх називають, «чорна рота». Інші працівники правоохоронних органів здійснювали інші злочини. Вони мовчки спостерігали за вчиненням терористичного акту, не виконуючи своїх службових повноважень, обов’язків припинити цей злочин

Рішення щодо застосування зброї стосувалося, як я припускаю, виключно певної групи колишніх працівників правоохоронних органів – це ті, які, зокрема, 20-го числа здійснювали розстріл. Воно не було доведене наказом чи особливим розпорядженням до інших підрозділів, – це теж факт, і дуже важливий, який буде в процесі розбиратися. Тобто застосовувала зброю виключно одна група, як їх називають, «чорна рота». Інші працівники правоохоронних органів здійснювали інші злочини. Вони мовчки спостерігали за вчиненням терористичного акту, не виконуючи своїх службових повноважень, обов’язків припинити цей злочин.

Усі події, які відбувалися на Майдані, напади на учасників протесту, за моєю версією, – це провокації. Вони не мали за мету, як у нас кажуть, «розгін Майдану». Такої мети не було. Була мета – напад, завдання максимальної шкоди, фіксація на відео цієї шкоди, поранень, вбивств, побиття, і поширення в інтернеті з метою ескалації конфлікту. Усі події – це, в моєму розумінні, саме провокація. Вона здійснювалася певними групами громадян із числа чинних на той момент співробітників правоохоронних органів, міліціонерів у цивільному, цивільних осіб – це так звані «тітушки», яких правоохоронні органи залучали до цих заходів. У відповідь на ці провокації конфлікт розгорявся з новою силою.

Батько і син, які отримали поранення під час зіткнень. Київ, 18 лютого 2014 року
Батько і син, які отримали поранення під час зіткнень. Київ, 18 лютого 2014 року

Була системна ескалація, яка здійснювалася групою осіб на тлі бездіяльності правоохоронних органів, їхнього сприяння провокаторам. І в подальшому Янукович залишив Україну за командою організаторів цих провокацій. Саме для історії з так званим «звільненням» Криму і створювалися ці картинки та відео цієї ескалації

У моєму розумінні, була системна ескалація, яка здійснювалася групою осіб на тлі бездіяльності правоохоронних органів, їхнього сприяння провокаторам. Ця версія базується на достатній кількості доказів. І в подальшому Янукович залишив Україну за командою організаторів цих провокацій. Саме для історії з так званим «звільненням» Криму (Росією – ред.) і створювалися ці картинки та відео цієї ескалації.

– Якщо говорити про безпосередніх виконавців, які розстрілювали протестувальників 20 лютого, ви згадали про Дмитра Садовника – це командир групи підрозділу «Беркут», яка, ймовірно, брала участь в цьому розстрілі, – він втік до Росії. І зараз із виконавців, яких вдалося ідентифікувати, тому що не всіх, хто стріляв, вдалося ідентифікувати, – на лаві підсудних залишилися п’ять осіб.

Епізод зі «втечею» Садовника дуже важливий для розуміння обстановки, в якій відбувається розслідування. Насправді Садовник нікуди не тікав, Садовника вивезли з України. Я б навіть сказав, що він не відразу погоджувався звідси виїжджати

– Епізод зі «втечею» Садовника дуже важливий для розуміння обстановки, в якій відбувається розслідування. Насправді Садовник нікуди не тікав, Садовника вивезли з України (до Росії – ред.). Я б навіть сказав, що він не відразу погоджувався звідси виїжджати. Це була ціла операція, що почалася з того, що суддя Волкова винесла демонстративне, цинічне, завідомо неправосудне рішення, і випустила під домашній арешт обвинуваченого в масових вбивствах.

Садовник був і є вкрай важливим свідком

Важливість Садовника в тому, що, по-перше, його відразу чітко ідентифікували. Практично всі безпосередні виконавці 20 лютого закривали обличчя масками, що ускладнює їхню ідентифікацію, а Садовника, незважаючи на те, що він був у масці, відразу ідентифікували через те, що він має поранення – у нього відірвана кисть (правої – ред.) руки, і він стріляє лівою рукою, спираючи зброю на поранену руку. Характерна травма, яку видно з численних відео. Це перше. А друге те, що він під час скоєння злочину координував свої дії. Звісно, це суб’єктивні припущення на підставі тієї інформації, яка зібрана слідством, ці докази ще не досліджені, тому про них не можна говорити як про щось на сто відсотків доведене. Це має досліджуватись в судовому засіданні, але картина бачиться так. Тому Садовник був і є вкрай важливим свідком, можна застосувати щодо нього такий термін. Адже для нас дуже важливо встановити не тільки і не стільки безпосередніх виконавців, скільки організаторів, замовників цієї бійні та ідентифікувати, правильно кваліфікувати цей злочин.

(Імовірно, Дмитро Садовник стріляє по демонстрантах під час Майдану, 20 лютого 2014 року)

Виконавці або, скажімо так, в силу своєї інтелектуальної слабкості не розуміли, що відбувається, або отримали певні гарантії, або не боялися нічого

Щодо ідентифікації інших осіб. Вона теж вкрай проста, тому що безпосередні виконавці або, скажімо так, в силу своєї інтелектуальної слабкості не розуміли, що відбувається, або отримали певні гарантії, або не боялися нічого. Але вони, здійснюючи цей злочин, зідзвонювалися зі своїми родичами, знайомими, іншими членами групи, і за цими телефонними дзвінками, за білінгом, дуже чітко визначено, хто, де і коли перебував під час стрілянини 20 лютого.

Я не знаю аналогу в історії, коли вбивця, здійснюючи вбивство, давав можливість себе абсолютно спокійно знімати на камеру, а цей терористичний акт від початку до кінця знятий як стаціонарними камерами відеоспостереження, так і десятками телеканалів

Я не знаю аналогу в історії, коли вбивця, здійснюючи вбивство, давав можливість себе абсолютно спокійно знімати на камеру, а цей терористичний акт від початку до кінця знятий як стаціонарними камерами відеоспостереження, так і десятками телеканалів. Були десятки, якщо не сотні стрімів учасників як з одного, так і з іншого боку. Все це дає можливість дуже чітко відновити картину злочину.

Це як раз той випадок, коли вчиненням моторошного акту і фіксацією цього кривавого місива на відео з подальшим поширенням в інтернеті треба було створити картинку кривавого побоїща в Україні, повного хаосу з метою дискредитувати державні інститути влади. Відсутність в Україні Януковича – це єдина юридична можливість для обґрунтування анексії Криму. Якби Янукович поїхав з Києва і залишався в Криму, або на сході в якомусь Сєверодонецьку, – це робило б неможливою легітимізацію в очах міжнародної спільноти анексії Криму та атаки на східні області

Інтернет у цьому випадку є знаряддям злочину в розумінні українського Кримінального кодексу, тому що метою вчинення терористичного акту є вплив на ухвалення рішення державними органами або громадянами. Це як раз той випадок, коли вчиненням моторошного акту – вбивства 39 осіб, поранення десятків інших – і фіксацією цього кривавого місива на відео з подальшим поширенням в інтернеті треба було створити картинку кривавого побоїща в Україні, повного хаосу з метою дискредитувати державні інститути влади. Таким чином були створені ключові передумови для втечі Януковича, який повинен був всім сказати, як він це і сказав, що він злякався чогось, незрозуміло чого, і покинув Україну. Я думаю, це задумка ФСБ (Росії). Відсутність в Україні Януковича – це єдина юридична можливість для обґрунтування анексії Криму. Якби Янукович поїхав з Києва і залишався в Криму, або на сході в якомусь Сєверодонецьку, – це робило б неможливою легітимізацію в очах міжнародної спільноти анексії Криму та атаки на східні області.

– На одному з відео, знятому телекомпанією «Белсат», імовірно, Садовник зробив вісім пострілів. Проте, не всі постріли, які були зроблені співробітниками підрозділу «Беркут», могли вбити людину. Чи є вже дані, скільки беркутівців стріляло? І скільки людей було вбито саме ними? Відомо, що 20 лютого, після штурму Будинку профспілок, стрілянина велася з декількох точок, серед того і з боку протестувальників. Можливо, як ви кажете, це була провокація, але тим не менш, ці кулі були різними. Що вдалося зараз точно з’ясувати з приводу того, хто стріляв, скільки людей стріляло і звідки?

– Питання, хто кого вбив або поранив зі складу конкретних учасників цього терористичного акту, відповідно до Кримінального кодексу, мають другорядне значення. Для застосування покарання за цією статтею не має значення, хто конкретно кого вбив. Навіть якщо вони стріляли в повітря, вони є учасниками терористичного акту, який спричинив загибель людей. Якщо хтось із тих, хто перебуває на лаві підсудних, почне давати свідчення, буде намагатися себе врятувати, тоді можна буде ідентифікувати, що він, скажімо, стріляв у повітря. І якщо не буде доказів, що безпосередньо він когось поранив або вбив, тоді можна говорити про застосування більш м’якого покарання, ніж довічне ув’язнення.

Кадр з документальної стрічки «Зима у вогні: українська боротьба за свободу»
Кадр з документальної стрічки «Зима у вогні: українська боротьба за свободу»

Щодо зброї: було встановлено 23 автомати Калашникова, АКМ, одну снайперську гвинтівку Драгунова і помпову рушницю ІЖ-12, які були на озброєнні роти «Беркуту». Ця зброя була закріплена за конкретними особами. Кулі і гільзи, які були відібрані з тіл потерпілих і на місці злочину, були ідентифіковані шляхом порівняння з кулегільзотек. Таким чином відновили, з якої зброї стріляли на Майдані безпосередньо, і через це – прив'язку до конкретних осіб, які брали участь у цьому терористичному акті.

Є епізоди, коли стрілянину веде, імовірно, колишній заступник командира київського спецпідрозділу «Беркут» полковник Олег Янішевський, але експертизою не встановлено використання його табельної зброї. Є збіги, і близько 15 учасників, їхня зброю і кулі ідентифіковані

Є епізоди, коли стрілянину веде, імовірно, колишній заступник командира київського спецпідрозділу «Беркут» полковник Олег Янішевський, але експертизою не встановлено використання його табельної зброї. Одночасно встановлено застосування зброї бійця роти, який точно не брав участі, тому що в цей час перебував у госпіталі. Є припущення, що ця зброя була в інших осіб. Але, знову-таки, є збіги, і близько 15 учасників, їхня зброю і кулі ідентифіковані.

Виходячи з цього, ми можемо стверджувати, що, наприклад, такий-от потерпілий був убитий або поранений зі зброї, яка закріплена за конкретним бійцем спецпідрозділу «Беркут», і далі за білінгом встановлюється його присутність під час цього злочину. Усі 24 особи встановлені саме шляхом зіставлення свідчень, і основне – їхній телефонний трафік. Наприклад, у випадку Аброськіна (один зі співробітників «Беркуту», який, імовірно, брав участь у стрілянині 20 лютого – ред.) є фотопортретна експертиза, тому що в певний момент він був без маски.

На лаві підсудних – 5 із 24 встановлених, про яких говорить слідство. У нас є відео самого розстрілу, тисячі гігабайтів, і абсолютно ніякої вогневої підтримки з боку протестувальників, щоб припинити цю бійню, немає. Людей розстрілюють. Але стрілянина дійсно велася не тільки з сектору, в якому перебували бійці підрозділу Садовника. Дійсно, для початку цієї бійні була здійснена провокація певною групою

Зброя була знайдена, вона була знищена фізично, номери спробували затерти, і її втопили в озері в Голосіївському районі Києва. Але два роки тому її знайшли, що морально підірвало тих осіб, які зараз перебувають на лаві підсудних. На лаві підсудних – 5 із 24 встановлених, про яких говорить слідство.

У нас є відео самого розстрілу, тисячі гігабайтів, і абсолютно ніякої вогневої підтримки з боку протестувальників, щоб припинити цю бійню, немає. Людей розстрілюють. Але стрілянина дійсно велася не тільки з сектору, в якому перебували бійці підрозділу Садовника. Дійсно, для початку цієї бійні була здійснена провокація певною групою. Було смертельне поранення прапорщика, він стік кров’ю. І дійсно, стрілянина велася з будівлі консерваторії (з боку протестувальників – ред.). Були такі епізоди, їх треба розслідувати для відтворення повної картини того, що відбувалося.

– Наскільки я розумію, ще не була засуджена жодна людина, яка була причетна до вбивств під час протестів Євромайдану?

– Ні, не було засуджено жодного.

– Як родичі загиблих і потерпілі ставляться до того, що так довго триває розслідування, так довго тривають суди? Уже минуло чотири роки, але досі ніхто з них не дізнався, хто конкретно вбив їхніх близьких?

– Суди і розслідування не тривають довго. Це абсолютно нормальна ситуація. Я нагадаю, що нещодавно в Литві було передано до суду справу щодо учасників розстрілу 1991 року під телецентром. У Литві, в державі, яка в силу об’єктивних причин значно нас випередила в розвитку демократичних інститутів, правоохоронних органів, це зроблено тільки зараз. Масштаби українських подій не можна порівняти практично з жодною подією, тому я б ніколи не говорив, що справи розглядаються довго. Інша справа, що у нас існують певні обставини.

Злочини для розслідування вкрай прості, і вони могли б бути розслідувані і передані до суду в масі своїй за рік-півтора, але з першого моменту відбувалося знищення доказів. Вивезли зброю, вивезли підозрюваних, як, наприклад, Садовника, всі втекли. Підрозділ «Беркут» припинив так називатися, але фактично це все ті ж люди. І зрозуміло, що вони не будуть сприяти розслідуванню або проводити його

Насправді, злочини для розслідування вкрай прості, і вони могли б бути розслідувані і передані до суду в масі своїй за рік-півтора, але з першого моменту відбувалося знищення доказів. Жоден правоохоронець, відповідно до закону, не може зробити кроку, починаючи від просто банального виходу на патрулювання і закінчуючи, тим більше, видачею та застосуванням вогнепальної зброї – усе повинно бути документовано, зроблено на підставі наказу. Це максимально полегшує розслідування, і так повинно бути в будь-якій країні. Але це вивозили й знищували. Зокрема, вивезли зброю, вивезли підозрюваних, як, наприклад, Садовника, всі втекли. Підрозділ «Беркут» припинив так називатися, але фактично це все ті ж люди. І зрозуміло, що вони не будуть сприяти розслідуванню або проводити його.

Якщо говорити про родичів потерпілих, то це організовані люди, ми періодично зустрічаємося, інформуємо їх про те, що відбувається. Вони чудово знають, хто і що заважає розслідуванню та покаранню осіб, які вчинили злочини. Тому очікувати від них істерики, як багато хто хоче, зокрема, Росія, немає сенсу. Вони діють зрозумілими мирними методами. Ось зараз, до чергової річниці, вони підготували список запитань до президента України. Він був обраний, тому що його основними гаслами було покарання злочинців, організаторів розстрілу Майдану.

Жінка приносить квіти до меморіалу на Алеї Героїв Небесної сотні в Києві
Жінка приносить квіти до меморіалу на Алеї Героїв Небесної сотні в Києві

– Моє останнє запитання пов’язаний із заявою Сергія Горбатюка, голови Департаменту спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України. Він критикував ситуацію, за якої багато підозрюваних у скоєнні злочинів під час протестів на Євромайдані можуть бути засуджені заочно. Він стверджує, що ці заочні вироки дуже легко оскаржити, наприклад, у Європейському суді з прав людини, бо українські закони загалом дозволяють це зробити. Чи згодні ви з цим твердженням? І чи потрібно змінити українське законодавство?

Українське законодавство, що регулює заочне (in absentia) кримінальне провадження, вкрай недосконале

– Це питання, яке безпосередньо стосується моєї діяльності. Моя зона відповідальності як адвоката, – це, серед іншого, законодавче забезпечення процедури розслідування і притягнення до кримінальної відповідальності. Горбатюк озвучив маленьку частину того, про що говорили ми: українське законодавство, що регулює заочне (in absentia) кримінальне провадження, вкрай недосконале. Щоб зробити такий висновок, досить зайти на сайт Європейського суду з прав людини і подивитися вибірку рішень щодо заочному засудження. Відповідно, наші рекомендації були дуже прості.

Нинішня Верховна Рада також абсолютно не зацікавлена в ухваленні дієвого закону, який передбачає розслідування і притягнення до суду за цією процедурою

Ми взяли практику Європейського суду з прав людини, негативні рішення, і сказали, що нам треба врахувати це в нашому законодавстві і передбачити в процесі, саме в процедурі судового розгляду, для того, щоб не дискредитувати це розслідування. Але це було проігноровано. Треба розуміти, що нинішня Верховна Рада також абсолютно не зацікавлена в ухваленні дієвого закону, який передбачає розслідування і притягнення до суду за цією процедурою. Тому що це українська традиція: влада змінюється, вони кудись тікають і звідти, здалеку, розповідають про політичні переслідування… їм дуже важливо, щоб була можливість довести, що процедура їхнього залучення до суду проведена з порушеннями Конвенції про права людини, зокрема, статті 6-ї «Право на справедливий суд». Тому, дійсно, є така проблема, і ми на всіх парах до цього мчимо з тим провадженням, яке є.

Оригінал матеріалу – на сайті Російської редакції Радіо Свобода

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
Загрузка...
XS
SM
MD
LG