Вони приміряли на себе роль паяців, шукаючи власну ідентичність. Та знайшовши себе, зрозуміли, що можуть поділитися своєю щирістю і допомогти цим іншими. Вже понад 2 роки запорізькі волонтерки-«сміхоноси» відвідують запорізьку малечу у лікарнях, даруючи їй гарний настрій.
Ми зустрічаємося з ними на вході до одного з диспансерів Запоріжжя та разом рушаємо до дитячого відділення. Що цих двох жінок в лікарні знають, добре помітно з перших хвилин. Короткі привітання з медсестрами, і ми потрапляємо до невеличкої кімнати – сестринської, яка перетворюється на імпровізовану «гримерку».
Світлана Ушакова демонструє свій «реквізит»: комбінезон із різнокольорових смуг, жовтий поролоновий шарик-ніс та невеличкий дитячий кулон для надування мильних бульбашок. Ось і все необхідне для перевтілення у клоуна. І жодної фарби для гриму.
Роль паяца, точніше лікарняного клоуна, Світлана виконує з 2015 року. Каже, до спеціального гриму з колегою не вдається свідомо: часто діти бояться клоунів, тому вони намагаються мати максимально природній вигляд; образ створюють за допомогою яскравих костюмів та емоцій.
Зізнається, що за професією до акторської справи не мала жодного стосунку, спробувала себе у багатьох справах, та одного разу вирішала кардинально змінити своє життя – так у її життя пришла лікарняна клоунада.
«Я поміняла у житті багато чого: починаючи від інженера електронної техніки, бухгалтера, продавця, касира, адміністратора, масажиста, а зараз я людина, що живе собою, що вчиться просто кейфувати від життя і бачити в житті гру та радість. Я зрозуміла, що все своє життя я прожила не собою, взагалі не собою – чиїмись переконаннями, чиїмись бажаннями, прагненнями, але взагалі не собою. Коли прийшов цей момент, то я захотіла власний світ, де я буду сама собою і тоді чарівним способом, чудом, якого в житті дуже багато, просто ми їх не вміємо бачити, в моєму житті з’явилася лікарняна клоунада. Тренінг проводили ровенські хлопці, де я зустрілась із також дівчиною, що хотіла бачити світ по іншому – Олю Серих», – розповідає Світлана Ушакова поки робить зачіску, збираючи волосся у хвіст.
Відтоді Світлана та Ольга створили власну волонтерську організацію, що налічує близько десятка людей. Називається вона «Сміхоноси». Кулон з такою ж назвою красується на грудях в Ольги Серих. Жінка теж оповідає свою історію, поки триває її перевтілення у клоуна. За професією вона інженер охорони навколишнього середовища у чорній металургії. Каже, в студентські роки була художнім керівником клубу мистецтв в одному з місцевих вишів, і згодом, вже в дорослому житті, згадала про свою студентську самодіяльність.
«Я сиділа вдома в декреті з малою дитиною, що часто хворіла. І ось я придумала собі таку річ, як вихід з цього стану депресії, страху, тривоги, і теж потрапила на клоунський тренінг. Приїхали хлопці з Рівного і показали, що є зовсім інший світ, де вільно, легко, і ти вчишся розуміти себе там», – зазначає Ольга Серих.
Клоунський образ волонтерки майже готовий: чорне трико та легінці, яскраво-рожеві фітинова спідниця та шапка-ковпак. Останній штрих – підфарбувати губи. І жінки рушають кликати дітей, котрі лежать у відділенні, на міні-свято, що влаштовують разом з іншими волонтерами та представниками Червоного Хреста.
З дітьми волонтерки вітаються за власною традицією: кожному, хто сказав «Привіт», пропонують у знак подяки надути мильні бульбашки, спіймати одну з них і загадати найзаповітніше бажання. Загадати його можна і примірявши рожевий ковпак, що носить Ольга Серих. Одна з мам, чия дитинка проходить у відділенні лікування, вдягає його. Дивлячись на неї, неважко здогадатися по що вона мріє…
Міні-свято на лікарняному подвір’ї перетворюється в імпровізовану дискотеку. Разом із малюками та «сміхоносами» танцює завідувачка дитячого відділення Людмила Чернишова. Зізнається: зустрічається з Ольгою та Світланою та їхніми колегами-«сміхоносами» не часто, проте завжди дізнається про їхні візити.
«Дуже рідко, взагалі не бачимося, бо вони приходять по суботах. А коли ми у понеділок приходимо на роботу, то нам діти розповідають, хто був, чим вони займалися, що вони робили, як вони бісилися і порушували лікарняний режим разом з ними. Тому допускаються стрибки на ліжках, перекиди. Все допускається, але це має величезне значення, аби дитина у лікарняних стінах почувала себе здоровою і нічим не позбавленою», – каже лікар.
Лікування у відділенні, до якого завітали «сміхоноси», триває значний проміжок часу – від 6 до 20 місяців. Завідувачка каже, що візити волонтерів дозволяють дітям почувати себе невідірваними від життя поза лікарняними стінами: «Це дуже важлива складова нашого лікування, бо коли в дитини гарний настрій, коли вона багато рухається, авжеж, коли можна і потрібно, це прискорює процес лікування».
Поки діти з іншими волонтерами розважаються на подвір’ї, Світлана Ушакова йде провідати одну з пацієнток, що за лікарняним приписом має залишатися у ліжку. Веде до палати волонтерку дівчинка на ім’я Влада. Спочатку вона не схотіла вітатися зі «сміхоносами», а тепер вже й сама кличе Світлану до кімнати, де лежить її подружка, аби і та отримала частку святкового настрою.
Згодом Світлана повертається на лікарняне подвір’я та продовжує спілкуватися з іншими малюками. Питаю в неї, чи не страждають «сміхоноси» від емоційного вигорання, адже спостерігати за хворими дітьми подекуди емоційна важко. Та отримую неочікувану відповідь.
«Коли на початку ми почали працювати, ми стикались із цією проблемою, що складно, що не знаємо, що з цим робити. Коли ми зрозуміли, що наше завдання – не розсмішити дітей, а взаємодіяти з ними, то ми пішли за собою. Якщо мені сумно, то я можу бути сумною і дитина теж хоче проживати сум. Якщо мені сьогодні важко, о я можу прийти і сказати: «А ти знаєш, мені сьогодні так важко…» і дитина грає зі мною в це, але вона грає, а я справжня, і дитина грає по-справжньому», – каже волонтерка.
Зізнається, для неї бути клоуном – це можливість показати свої справжні емоції, бути собою. І додає, саме щирість і справжність є головними секретами успішного спілкування з дітьми: «Діти дуже чуттєві до нещирості. Їм дуже потрібна щирість. Їм не важливо, який ти сумний, веселий. Дитині важливо, що ти щирий і з ним зараз. Ти з нею – ти її бачиш, чуєш, ти всю увагу віддаєш їй. Це дуже важливо для дітей, їм цього бракує у цьому шаленому, швидкому світі».
