Доступність посилання

ТОП новини
17 Жовтень 2018, Київ 10:02

«Північний потік-2» – «Троянський газопровід» Росії


Дерев’яна скульптура троянського коня, яку використовували у фільмі «Троя». Місто Чанаккале (Туреччина)

(Рубрика «Точка зору»)

Ситуація на світовій політичній арені розвивається таким чином, що західній демократичній цивілізації не вдасться уникнути протистояння з путінською тоталітарною антицивілізацією. Оскільки Москва у своїй агресії щодо слабших від неї країн зайшла вже настільки далеко, що якщо Росії дати можливість продовжувати так і далі, то це лише спровокує її на ще більш нерозсудливі кроки.

Після провалу реалізації нав’язаного силою зігнаним в Радянський Союз народам азійського варіанту марксизму, в Кремлі винайшли нову надідею – «русский мир», яка, на їхню думку, мала реанімувати вже давно зниклий СРСР.

Прагнучи взяти реванш за програш у Холодній війні і розпад СРСР, російська антицивілізація почала активно застосовувати газонафтову зброю.

І парадоксальність ситуації полягає в тому, що Європа, закуповуючи російський газ і нафту, допомагає Москві оплачувати її геополітичні афери.

Україна має право претендувати на «Північний потік»

Але все може змінитися після того, як нещодавно українські компанії виграли суд проти Росії.

Коли Постійна палата третейського суду (ППТС) в Гаазі задовольнила колективний позов 18 українських компаній і однієї приватної особи проти Російської Федерації через втрачені ними в результаті анексії Криму активи, це відкриває шлях до арешту і відчуження майна та нерухомості Росії за кордоном.

Потрібно враховувати, що разом з Кримом в України і «Нафтогазу» захопили бурові установки, флот та інше майно української державної компанії «Чорноморнафтогаз». А це вже збитки на сотні мільярдів доларів.

Після чого залишається в Швейцарії, де перебувають холдингові компанії, які об'єднують закордонні активи компанії «Газпром», стягнути з «Газпрому» на користь «Нафтогазу» 51 відсоток акцій «Північного потоку», в рахунок погашення боргу за захоплені Росією в Криму українські активи.

Оскільки «Газпром» належить Російській Федерації, яка незаконно експропріювала в України «Чорноморнафтогаз».

Так що існує ймовірність, що Росії доведеться повернути не лише викрадене в України, а й всі інші борги в повному обсязі.

Це все, на тлі відновленого в Російській Федерації новітнього самодержавства в його тоталітарній формі, додатково переводить протистояння з Росією і в юридичну площину.

Оскільки всі зафіксовані антиправові дії Москви з незаконного привласнення українського майна, активів та фінансів в анексованому Криму і окупованій частині Донбасу мусять отримати свої судові оцінки у міжнародних судах, а їхнє безпосереднє виконання має контролюватися західною юридичною системою.

У цьому сенсі рішення щодо «Північного потоку» може стати першою прецедентною справою, яка відкриє шлях до подальшого відчуження Україною майна Росії по всьому світу.

«Путінська труба» здатна нанести невиправної шкоди екологічній системі Балтійського моря

Не можна давати Москві стратегічну енергетичну перевагу, добровільно роблячи Європейський союз заручником кремлівської газової політики.

Адже це значно більше, ніж реалізація мети Росії – позбавити Україну не лише доходів від транзиту, а й важелів стримуючого впливу, які дає цей транзит.

Діючий «Північний потік», і можливий «Північний потік-2» несуть не тільки небезпеку для України.

Президент Володимир Путін і колишній канцлер Німеччини, голова комітету акціонерів компанії Nord Stream AG, член правління російського «Газпрому» Ґергард Шредер, якого назувають «персональним другом Путіна (архівне фото)
Президент Володимир Путін і колишній канцлер Німеччини, голова комітету акціонерів компанії Nord Stream AG, член правління російського «Газпрому» Ґергард Шредер, якого назувають «персональним другом Путіна (архівне фото)

Дивує, що європейці, заколихані газовою пропагандою Кремля і його підручних «шредерів», взагалі допустили таке небезпечне прокладання шельфових трубопроводів Балтійським морем.

Бо в разі будь-якої техногенної або природної катастрофи «путінська труба» здатна нанести невиправної шкоди морській екологічній системі Балтійського моря.

А якщо Росії вдасться домогтися прокладання «Північного потоку-2», то можливість такої екологічної катастрофи автоматично подвоюється.

«Північними потоками» Путін перетворює європейців на ресурсних і екологічних заручників «прямого» транзиту свого газу.

А у разі усунення України від транзиту газу до Європи, монополізація транзитних шляхів Росією дасть можливість Москві диктувати Європейському союзу будь-які економічні і політичні вимоги.

Маршрут газопроводу «Північний потік»
Маршрут газопроводу «Північний потік»

«Північний потік-2» вносить розкол у північноатлантичну єдність

Крім того, будь-який загальноєвропейський проект, реалізований спільно з Кремлем на кшталт «Північного потоку-2», є поступкою йому і намаганням умиротворити агресора.

Він вбиває клин у відносини Євросоюзу зі Сполученими Штатами, які категорично проти запуску цього «троянського газопроводу» для Європи.

Він несе величезні загрози для ЄС. Адже якщо раніше росіяни взимку неодноразово тероризували своїм газом Україну, то тепер «Північний потік-2» дасть їм можливість вже тероризувати всю Європу.

Вносячи цим розкол у північноатлантичну єдність, що може мати у майбутньому далекосяжні негативні наслідки.

Якщо Європа, яка після закінчення Другої світової війни перебувала під «ядерною парасолькою» США, почне свою самостійну гру з Росією на такому стратегічному напрямку, як енергоресурси, то цим вона відкриває можливість нехтувати інтересами свого союзника і на інших напрямках. Чого, власне, і хоче досягнути Москва.

Кремль за будь-яку ціну прагне фрагментувати європейську єдність. Чого йому вже частково вдалося добитися з Угорщиною, коли вона почала шантажувати Україну, прикриваючи це претензіями, котрі дивним чином чомусь багато в чому співпадають з російськими.

Між тим, енергетичне переформатування Європи і енергетична політика Кремля між собою тісно пов’язані.

Спіймавшись на «енергетичний гачок» Росії, європейці піддають себе небезпеці втягнутися в євразійський простір, контроль за яким здійснює Російська Федерація.

Що спочатку здатне привести до послаблення позицій НАТО і ЄС, а з часом, якщо ці тенденції будуть поглиблюватися, і до демонтажу цих структур.

Мова йде про можливість втрати Євросоюзом самостійності, якщо Росія буде здатна його примушувати не тільки до енергетичних компромісів.

І як би в ЄС не прагнули до втихомирення Кремля, вони завжди б мали пам’ятати, що потенційний шлях російських військ до об’єднаної Європи пролягає через Україну.

Можна зробити висновок: «Північний потік-2» є складовою частиною гібридної технології Росії, яка застосовується Москвою для освоєння європейських просторів усередині Європи.

Для Кремля газ став не тільки зброєю, а й засобом ведення енергетичної гібридної війни, який він успішно демонструє на Європі.

За ситуації, котра склалася, фінансові потоки до новітньої Російської імперії варто було б звести до нуля. Адже Путін знову і знову використовуватиме отримані «газонафтові гроші» для реалізації нових агресій.

Європейцям потрібно усвідомити, що закуповуючи російські енергоносії вони стають не тільки спільниками, а й фінансовими спонсорами кривавих авантюр Москви.

І якщо Росія вперто не бажає відмовитися від анексії українського Криму і далі продовжуватиме окупацію частини Донбасу, то можливо Заходу доцільно прийняти рішення про ембарго на газ і нафту з Російської Федерації?

У такому випадку всі питання щодо «Північного потоку-2» можуть відпасти самі собою.

Віктор Каспрук – незалежний політолог

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

  • 16x9 Image

    Віктор Каспрук

    Політолог, журналіст-міжнародник, публіцист. Закінчив Таврійський національний університет імені В. І. Вернадського. Працював завідувачем відділу політики в газеті В’ячеслава Чорновола «Час-Time». Автор понад 2500 статей. Спеціалізується на висвітленні проблем України, Росії, Білорусі, Близького Сходу, арабського світу, Латинської Америки та Південно-Східної Азії. Лауреат премії журналу «Сучасність» та Ліги українських меценатів за 2006 рік за цикл статей, присвячених проблемам внутрішньоукраїнської і світової політики, а також за інтерв’ю із провідними діячами білоруської опозиції.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
Загрузка...
XS
SM
MD
LG