Доступність посилання

ТОП новини
23 Вересень 2018, Київ 09:40

Закритий клуб олігархів: 10 осіб фактично монополізували Україну (огляд преси)


Під час акції у столиці України «За українське майбутнє без олігархів». Київ, 3 квітня 2018 року

Десять осіб фактично монополізували Україну, роками зберігаючи статус-кво в політиці, підім'явши під себе бізнес і медіа, й тим самим гальмуючи розвиток всієї країни. Тижневик «Новое время», проаналізував рейтинги найзаможніших українців за останні 11 років і визначив десять бізнесменів, які є завсідниками когорти найбагатших українців. Що б не відбувалося в політиці і економіці, які б фігури ні приходили до влади і не бігли з неї, як би не боролися з корупцією активісти, чого б не вимагали від офіційного Києва зовнішньополітичні партнери, ці десять українців незмінно залишаються на фінансовому Олімпі. Суперчемпіонами, які жодного разу не залишали вершини найзаможніших, виявилися колишній «глава» Донбасу Рінат Ахметов, троє «приватівців» (Ігор Коломойський, Геннадій Боголюбов і Олексій Мартинов), а також зять екс-президента Леоніда Кучми Віктор Пінчук і власник Ferrexpo Костянтин Жеваго. Про те, що сприяло їхньому збагаченню «Новое время» розповідає в статті «Закритий клуб олігархів, або Золоті наші».

«Український тиждень» аналізує причини збайдужілості Заходу до доль українських політв'язнів у Росії. Видання пише, що канули в Лету старі добрі стандарти часів Холодної війни, коли західні інтелектуали активно боролися за радянських дисидентів і політв’язнів. Нинішня бюрократія від правозахисту все більше працює на самозайнятість, переродившись у піар-контори. Формальність бере гору над доцільністю, контекст інформаційної війни практично не враховується, право на пропаганду за фактом прирівнюється до права на свободу слова. Тижневик зазначає, що гібридна війна роз’їла межі між етичним та аморальним, між прийнятним та неприпустимим. Чотири роки війни на Донбасі мали б стати аргументом для появи українського міфу держави-бійця, символу спротиву російським загарбництву та деспотії. Але щось десь пішло не так. Нинішня західна публіка, у передчутті футбольного свята, комфортно вмощується біля екранів, а то й збирається до Росії. Через війну в Україні російський чемпіонат не бойкотує ніхто. Боротьбою за свободу політв’язнів опікується найстійкіша меншість, сподіваючись, що, попри все, якість зусиль переможе кількісну байдужість. Причини цієї байдужості, яка, ніби рясний мох окутала колективне бачення української проблематики, живиться з недостатньої поінформованості загалу про життя в Україні, переконує «Український тиждень». Стаття називається «Інформаційна корозія».

Хто з кандидатів у президенти заявив про себе, а про кого варто здогадуватися, розповідає «Український тиждень». Видання пише, що охочих зайняти крісло президента як ніколи багато, але чи не вперше інтрига, хто стане переможцем перегонів, зберігатиметься до кінця. Частина основних гравців розкриє карти аж на фінішній прямій, і серед них буде можливість побачити найнесподіваніші фігури. У будь-якому разі однотурових виборів цього разу стовідсотково не буде, прогнозує видання. Поки що картинка не з приємних. Зупинити око, на думку журналістів, немає на кому. Це відверте ніщо, хоч достойних поміж них знайти можна: як серед тих, що вже зголосилися, так і тих, що тримають інтригу. Однак, тенденція переважно така, що доводиться обирати з двох зол менше або просто голосувати проти когось чи чогось. Утім, у якийсь момент ситуація ймовірно почне швидко змінюватись, і можливо на краще, прогнозує тижневик у публікації «Багатство надскладного вибору».

Бажання політиків виграти вибори за рахунок бюджету може поховати і сам бюджет, і економіку країни, попереджає «Дзеркало тижня». Видання пише, що закладені в бюджет 20% зростання доходів – надто амбіційна мета для української економіки, в якій зростають лише торгівля й будівництво. Ніяких натяків на прийдешню велику приватизацію, ніяких рухів зі спецконфіскації, ніяких траншів від МВФ, ніякої підтримки від інших донорів. Видання стверджує, що економіка України, яка до цього перебувала в стагнації, поступово скочується в чергову кризу. А на носі вибори, які сприяють сплеску популізму. Відтак, як наголошує тижневик, Україна входить у той небезпечний, високоризиковий період, коли бажання політиків виграти вибори державним коштом може мати фатальні наслідки. У цей час важливо, щоб Міністерство фінансів, відповідальне за Держкошторис та його виконання, не просто мало керівника, а щоб цей керівник умів говорити «ні», голосно, аргументовано й безкомпромісно. Утім, парламент 254 голосами такого керівника позбувся. Дописувач тижневика зазначає, що напередодні виборів це може обернутися справжньою бюджетною катастрофою. Особливо, якщо врахувати, що й до цього інституціонально слабкий Мінфін зараз намагаються обмежити у правах остаточно. Однак, за твердженням «Дзеркала тижня», прем'єр, президент і парламент свідомо, власними руками створюють нову загрозу – зростання дефіциту бюджету майбутнього року. Вони хочуть заплатити за свої передвиборні кампанії податками українців. На цьому наголошується в матеріалі «Суд клінчу».

Після кількох років млявої та фрагментарної, але водночас історично безпрецедентної за масштабом боротьби з корупцією, в Україні з’явилося розуміння того, що це явище – такий собі спрут, що має безліч щупалець, нерідко зовсім непов’язаних між собою. Єдиний спосіб його побороти, а радше хоча б знешкодити – це, як переконує «Український тиждень», – поступово впродовж багатьох років відрізáти кінцівку за кінцівкою, одночасно діючи в різноманітних, часто паралельних площинах, таким чином створюючи потужний тиск на всіх можливих напрямках. Найбільша галузь, в якій можна не тільки заробити відсоток на тіньовому капіталі, а й добряче його «відмити», – це житлове будівництво. Однак є речі, які можуть суттєво обмежити корупцію. Насамперед, це – чиста банківська система. Велика корупція – це великі грошові потоки. Вони не існують у готівковій формі, адже це буде неефективно й ризиковано. Тому велика корупція завжди пов’язана з кишеньковими банками, які мають змогу викачувати кошти за кордон. Немає таких банків – корупціонерам стає складніше жити. Друга пересторога корупції – контроль витрат потенційних корупціонерів, зокрема чиновників. Третя тісно пов’язана із другою. Йдеться про гідну зарплату для тих, хто обіймає відповідальні посади, щоб у них навіть не виникало потреби шукати підзаробітків у нечесний спосіб. Нарешті, четверта – невідворотне покарання та інтенсивність розслідування справ, пов’язаних із корупцією, доведення їх до обвинувального вироку. Про це наголошується в статті «Брудні гроші та гримаси ринку».

Оновити кадровий склад держорганів буде складно навіть у разі бажання керівництва, стверджує «Український тиждень». У деяких відомствах для звільнення некваліфікованих кадрів за процедурою потрібно рік-півтора. Зрештою, такого працівника легше перевести на іншу посаду, яка не передбачає жодної відповідальності, ніж звільнити. Однак кошти з бюджету на його утримання виділяють справно, а приклад демотивує решту колективу, наголошує тижневик.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
Загрузка...

Recommended

XS
SM
MD
LG