Доступність посилання

ТОП новини
20 Вересень 2018, Київ 22:18

Як втримати Кремль далі від президентського крісла в Україні? (світова преса)


Андерс Ослунд, старший науковець аналітичного центру Atlantic Council, розмірковує над шляхами, які допомогли б тримати Кремль та олігархів далі від президентського крісла України. Він пише про те, скільки грошей потрібно для перемоги на виборах та скільки коштує один голос українця. Тим часом політолог Тарас Кузьо у статті польського видання New Eastern Europe аналізує, хто в українському парламенті виступає за, а хто проти реформ. А в статті видання The Independent мовиться про те, що Кремль сподівається використати проведення Чемпіонату світу з футболу для того, щоб вивести Росію з міжнародної ізоляції.

Андерс Ослунд, старший науковець аналітичного центру Atlantic Council, розмірковує над шляхами, які допомогли б тримати Кремль та олігархів далі від президентського крісла України.

Експерт згадує свою розмову з одним із найкращих політичних аналітиків, який запитав про те, якого саме кандидата США підтримуватимуть на президентських виборах в Україні наступного року. І коли Ослунд відповів, що США не мають і не матимуть фаворита, це дуже засмутило співрозмовника: мовляв, чому б Заходові просто не інвестувати в якогось кандидата 150–250 мільйонів доларів, необхідних для перемоги. Адже це саме те, що робить Кремль та олігархи.

Інший експерт заявив, що популярному кандидатові потрібно лише 40–50 мільйонів на те, щоб зайняти президентське крісло, мовиться у статті.

Наприклад, Віктор Медведчук – український олігарх, якого широко вважають головним агентом російського президента Володимира Путіна – після окупації Криму був одним з перших людей, щодо яких США запровадили санкції. Та це взагалі не заважає йому вільно діяти в Україні. Він, як стверджують, придбав три українські телевізійні канали – 112, NewsOne та Zik, – вочевидь готуючись до президентських виборів. І тим паче ніхто не думає, що він зробив це на власні кошти, але за гроші Кремля, переконаний Ослунд.

Півдесятка українських олігархів, як стверджується, фінансують до 18 різних потенційних кандидатів у президенти. «Серйозні олігархи мають у своєму розпорядженні трьох кандидатів – один із них є їхнім улюбленцем, один може виграти, а ще один, непрохідний, має за мету відволікти голоси суперників», – пояснює автор.

Тому, щоб вирішити проблеми із українськими політичними реаліями, Україні необхідно зробити кілька важливих кроків. Перш за все, це перехід від президентської до парламентської форми правління, вважає Ослунд. В усіх державах ЄС, окрім Франції, парламентські системи. Тобто, якщо президент матиме менше повноважень, то й кандидати у президенти будуть привертати менше фінансування, пояснює аналітик.

По-друге, необхідне запровадження обмежень витрат на політичні кампанії, адже наразі виграти мають шанс лише найзаможніші олігархи. В усіх країнах ЄС діють дуже суворі обмеження на фінансування кампаній.

Та найбільшою проблемою залишається купівля голосів – в Україні голос на президентських виборах, як кажуть, у середньому коштує 20 доларів, зазначає Ослунд. Тобто купити 15 мільйонів голосів коштуватиме 300 мільйонів доларів.

Також важливим є викриття власників українських телевізійних каналів, мовиться у статті. Більш того, необхідно, щоб правоохоронні органи застосували відповідні закони України щодо російських агентів та осіб, які підпадають під санкції – зрештою, вони не повинні володіти ЗМІ та фінансувати кампанії, переконаний науковець.


Тим часом науковий співробітник Центру трансатлантичних відносин ​при Університеті Джонса Гопкінса у США, політолог Тарас Кузьо в статті польського видання New Eastern Europe аналізує, хто в українському парламенті виступає за, а хто – проти реформ. Експерт зауважує, що відповідь на це питання є дещо складнішою, ніж може здатися на перший погляд.

Якщо подивитися на голосування за ухвалення закону про Антикорупційний суд та оцінити голосування за інші реформи протягом останніх чотирьох років, можна зробити висновки, що в Верховній Раді України є три групи політичних партій, пояснює Кузьо.

Перша група – це «Народний фронт», «Блок Петра Порошенка» та «Самопоміч». Вони мають добру фракційну дисципліну, високі показники відвідування сесій та стабільно голосують за реформи. Всі, наприклад, майже одноголосно підтримали створення Антикорупційного суду.

Друга група – це популістські партії «Батьківщина» та Радикальна партія. Вони мають нижчі показники відвідування парламентських сесій та голосування на користь реформ, зазначає експерт.

Третя група – це «Опозиційний блок» та пов’язані з олігархами фракції («Відродження», «Влада народу»). Вони мають найгірші показники відвідуваності, і також традиційно голосують проти ухвалення реформ, мовиться у статті. І зовсім не дивно, що колишня Партія регіонів, яка перетворилася на «Опозиційний блок», виступає проти реформ, вважає Кузьо.

Так само не дивна і ситуація з Радикальною партією, яка фінансується олігархами і лише грає роль популістів. «Але, можливо, ми також повинні переосмислити Юлію Тимошенко та її партію «Батьківщина» як таку, що ані не виступає за реформи, ані не є проєвропейською, зауважує експерт.

Тим часом у статті видання The Independent мовиться про те, що путінський Кремль сподівається використати проведення Чемпіонату світу з футболу для того, щоб вивести Росію з міжнародної ізоляції.

Автор статті зауважує, що президента Росії Володимира Путіна навряд чи можна вважати футбольним фанатом, але коли мова йде про Кубок світу, він має чималий ентузіазм.

Путін, безсумнівно, сподівається, що світ може забути про політику на місяць і замість того огорнеться таємничими (й міфічними) чарами російської душі, мовиться у статті. Та в реальності, ймовірно, все виявиться інакше.

Спроба отруєння російського подвійного агента та його дочки в Солсбері, докази використання допінгу, війни, політичні в’язні, які голодують, а також продовження придушення внутрішнього інакомислення – всі ці фактори обіцяють перетворити російський Чемпіонат світу 2018 року на найбільш політизований, який тільки можна пригадати, наголошує автор.

Він також звертає увагу на те, що Росія офіційно витратила 12 мільярдів доларів на підготовку до чемпіонату, але реальні суми, найімовірніше, вищі на кілька мільярдів. При цьому звинувачення у численних випадках корупції також відіграють роль. Більшість інфраструктурних проектів, наприклад, дісталися на реалізацію олігархам, деякі з них – давні друзі Путіна, мовиться у статті.

Мало хто сподівається, що капіталовкладення повернуться. «А з урахуванням характеру економіки пост-кримських часів, це, найімовірніше, буде останнім гіперпроектом протягом деякого часу», – зауважує автор.

На думку Іллі Шуманова, заступника директора «Transparency International Росія», такі великі проекти дають кисень у кров авторитарних режимів. Кремль намагатиметься усіляко використовувати Чемпіонат світу для можливості покращення міжнародних позицій, мовиться у статті.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
Загрузка...

Recommended

XS
SM
MD
LG