Видання «Український тиждень» розповідає, як корупційно-олігархічний лобізм російської монополії на українському енергоринку руйнує енергетичну безпеку країни. Реванш антиукраїнських сил в усіх складових енергетичного сектору – саме так видання характеризує процеси, які відбуваються в українському ПЕК протягом останнього року. Тижневик стверджує, що за активного сприяння органів влади, в інтересах олігархічної імперії Ріната Ахметова й корупційних бізнес-схем інших олігархічних структур, що постачають енергоресурси з Росії, набирають обертів: а) штучне обмеження виробництва дешевшого струму на АЕС і гальмування диверсифікації постачання ядерного палива для них; б) штучне нарощування виробництва електроенергії та ТЕС, які працюють на імпортованому майже виключно з Росії і, найімовірніше, з окупованих нею ОРДіЛО антрациті. Видання стверджує, що 60% спаленого, а отже, майже 70% імпортованого з Росії антрациту насправді були непотрібні. Їх цілком міг би замінити струм із АЕС, який продавався вчетверо дешевше.
Спалювання саме російського антрациту тижневик пояснює штучним лобіюванням органами влади бізнес-інтересів, зав’язаних на Росії олігархічних груп. Адже воно не мало жодного економічного підґрунтя, а, навпаки, грало проти конкурентоспроможності української економіки через завищення цін на електроенергію та призводило до погіршення рівня життя громадян через вищі, ніж могли би бути, тарифи. Тижневик наголошує, що дефіцитний в Україні антрацит, імпортований переважно з ворожої країни, припустимо використовувати лише тоді, коли бракує потужностей і виникає загроза віялових відключень. Натомість останнім часом його знову спалюють так, ніби він удосталь видобувається на підконтрольних Україні територіях, зазначає видання. Якщо це триватиме й далі, країна штучно ставатиме дедалі більше залежною від ворога, а ціна струму для кінцевих споживачів лишатиметься завищеною. Через бездіяльність, нескоординованість і навіть відверте лобіювання державними органами інтересів бізнесструктур, які зав’язані на виробництві струму на ТЕС та передусім імпорті антрациту з Росії, українським споживачам знову штучно нав’язують надмірну залежність від дорогої електроенергії ДТЕК, «Донбасенерго» та ТЕЦ, що виробляється з антрациту, наголошує «Український тиждень» у статті «Два кроки назад».
Про останні спроби політиків завоювати прихильність середнього класу розповідає «Український тиждень». У статті «Бажана здобич» видання пише, що спроби препарувати середній клас до виборів не те щоб нові, однак всі попередні намагання були марними. Хтось нарікає на нечисленність цього прошарку, хтось на наміри політиків «здаватися, але не бути» виразником його інтересів, хтось на пасивність самих середняків. Утім, те, що не працювало раніше, може дати результат сьогодні. І, як зазначає видання, політтехнологи своїм чуттям вловили, що є таки сенс змагатися саме за цей електорат. Навіть затяті популісти, що досі здобували свій політичний капітал на риториці про зубожіння й «тарифний геноцид», заходилися говорити про блокчейни та інші новомодні явища. Причин для таких загравань кілька. По-перше, не слід забувати, що українські політики не завжди працюють виключно на внутрішній ринок. Навряд чи хтось схоче позиціонувати себе в очах закордонних партнерів як політсила, орієнтована на найбідніші люмпенізовані верстви чи як представники локального адмінресурсу. По-друге, хоч би якою була чисельність цього самого класу, він доволі помітний і впливовий.
А про те, що перешкоджає появі партії середнього класу в Україні, «Український тиждень» аналізує в публікації «Чому досі не вийшло». Видання пише, що до парламентських виборів 2019 року питання про те, хто ж представлятиме в країні інтереси середнього класу, знову актуальне. Найімовірніше, на цьому полі конкуруватиме одразу кілька політичних сил, які поки що ведуть переговори про об’єднання, але не факт, що в результаті домовляться. Набір претензій один до одного в політиків стандартний: хтось не може поступитися особистими амбіціями, когось не влаштовує репутація потенційних союзників або окремих людей у їхніх лавах, хтось боїться, що в новому об’єднанні виявиться на других ролях. Але навіть якщо таке об’єднання й відбудеться, вже тепер зрозуміло, що воно не стане класичною партією середнього класу, яка утримувалася б на пожертвування людей із цього прошарку. І навряд чи ситуація зміниться в найближчому майбутньому. Культури фінансових пожертв на політику в Україні немає. А це означає, що захищати інтереси середнього класу на майбутніх виборах кандидатам, найімовірніше, знову доведеться за гроші великого бізнесу, прогнозує тижневик.
Тижневик «Фокус» стверджує, щорічно Україна втрачає десятки мільярдів гривень на нелегальній торгівлі, залишаючись в Європі мало не головним центром контрабанди. Змінити ситуацію не в змозі навіть найжорсткіші заходи у боротьбі з цією злочинністю. Про причини видання розповідає в публікації «Мимо каси».
Про величезні масштаби нелегальної торгівлі в Україні пише і «Дзеркало тижня». У публікації «Тіньова парадержава» видання зазначає, що всепоглинаюча тінь у всіх торговельних відносинах і розгул контрабанди, спільні фінансові ресурси яких уже дозволяють їм впливати на законодавчі рішення, – це явно не той результат, якого прагнула держава Україна, здобуваючи свою незалежність. Якщо вже прем'єр-міністр змушений пригрозити проведенням військових навчань для боротьби з контрабандистами, то чого очікувати далі? – запитує тижневик. Адже тінь сьогодні не лише на кордоні, вона підлаштувала під себе товарно-грошові потоки всередині країни, навчилася використовувати у своїх інтересах митників, силовиків, узяла на прикорм держчиновників. Вона стала основою для вирощування парадержави всередині України, стверджує видання. Навівши приклади, як працює тіньова держава і як звичайному покупцеві обстояти свої права в сутичці з нею, видання стверджує, що Володимир Гройсман контрабанду не поборе доти, доки всередині країни існують тепличний ринок збуту нелегальних товарів, схеми уникнення сплати податків і недоторканні торговці.
