Доступність посилання

ТОП новини
19 Липень 2018, Київ 01:30

(Рубрика «Точка зору»)

Пересічний українець в Україні щось знає про своїх одноплемінників, які живуть у Північній Америці. Зазвичай у його уяві ці люди – багачі. І справді, чимало українців США і Канади є відносно заможними людьми. Серед них високий відсоток людей з вищою освітою, що й дає їм змогу займати відповідні становища в суспільстві.

Але це багатство і суспільне визнання не впало з неба. Історія українських емігрантів у Північній Америці не є простою. Часто доводилося їм важкою працею виборювати собі «місце під сонцем» – іноді навіть зустрічаючись із несприйняттям, а то й ворожим ставленням до себе. Про це, зокрема, йдеться в трилогії українського письменника з Канади Іллі Киріяка «Сини землі», яка нарешті прийшла в Україну.

Чи ввійдуть «Сини землі» в український літературний канон?

Могла ця книга прийти й раніше. Адже публікувалася вона в Канаді частинами із 1939 по 1945 роки. І викликала чимале зацікавлення в українських емігрантських середовищах не лише Канади, а й США. Деякі прокомуністичні діячі з цих середовищ пропонували автору приєднатися до них. Киріяку давали зрозуміти, що його книгу можуть видати в радянській Україні і він отримає чималий гонорар. Однак письменник на це не пішов.

А якби це сталося, то не виключено, що трилогія «Сини землі» (звісно, відредагована відповідним чином) стала би класикою в радянській Україні й ввійшла б у літературний канон, який вивчається в школах. А цей канон (чого там гріха таїти!), будучи трохи підправленим, дістався в спадок незалежній Україні. Та не будемо вдаватися до «альтернативної історії». Добре, що ця книга нарешті опублікована в Україні й стає доступною для читачів.

Адже для українців Канади й Сполучених Штатів – це класика. Книга мала кілька видань. Була перекладена й опублікована англійською мовою. Вона є найбільш запитуваною книгою в українських бібліотеках Канади.

Перш, ніж говорити про «Синів землі», варто сказати кілька слів про її автора. Ілля Киріяк (1888-1955) народився в селі Завалля Снятинського повіту (тепер – Івано-Франківська область) у бідній селянській родині. У молоді роки подався в Північну Америку, сподіваючись заробити там пристойні гроші. У той час чимало селян із Галичини, яка належала Австро-Угорщині, поїхали в Америку, сподіваючись там знайти краще життя. Киріяк працював як у Канаді, так і США. Тривалий час був учителем у канадських поселеннях, де проживали українці. Тому добре знав життя українських емігрантів. Власне, про них і розповідає трилогія «Сини землі».

Малюнок художника Василя Курилика (1927–1977)
Малюнок художника Василя Курилика (1927–1977)

Велична селянська сага

У книзі ідеться про три покоління кількох українських сімей (Воркунів, Вакарів, Дубів, Соловіїв та Поштарів), які, покинувши свій рідний край з різних причин (переважно матеріальних), опинилися в канадських пущах – землях, які для інших видавалися непридатними. Один із «сторонніх» героїв трилогії, Бил, так говорить про життя канадських українців-піонерів: «…приїхали вони сюди масово і уряд, чи підчинена йому приватна організація, що тим займалася, не розселювала їх поміж старше населення, де вони поодиноко чи меншими групами скоріше були б зжилися з нашим життям, але відтворено для них землі далеко від цивілізованого світу і на око такі, на які інші, наші пожадані поселенці, не мали найменшої охоти поселюватися, хіба задля полювання і задля випасу худоби, чим я сам займався». У творі показано, з якими величезними труднощами зустрілися піонери. Фактично вони опинилися на межі виживання. У них не було грошей, часто – їжі, необхідного реманенту. Але в них була земля і… свобода. Чоловіки йшли в місто на заробітки, де їм часто платили мізерні гроші. А тим часом їхні жінки й діти сиділи на неосвоєних землях, серед дикої природи, пильнуючи мізерну господарку. Чоловіки поверталися з міста. На зароблені кошти купували реманент, худобу. І… «вгризалися в землю». Так крок за кроком досягали заможності. На щастя їм ніхто не заважав і не забирав зароблене. Вони самі були собі панами – господарями на новій землі. Ось як, наприклад, у трилогії говориться про багатство Григорія Воркуна, головного героя твору: «Три дні молотила машина у Воркуна. Триста міхів пшениці, триста вівса та й ячменю з півтора сотки намолотив. Ой, який то він втішений був! Багато більш втішений, як пізніше, коли намолочував тисячі бушлів всякого збіжжя своєю власною машиною. І пам’ятав він це перше молочення, як один з найкращих споминів, та й сміявся зі своїх тодішніх бажань мати на своїм подвірю всіх своїх сусідів зі старого краю, щоб приглядалися та дивувалися, що він, Григорій Воркун, котрому в краю не ставало хліба від старого до нового, розбагатів в Канаді так, що мусів вже машину наймати збіжжя молотити. Гордими та багатими очима дивився він на новий світ!»

Зрештою, канадські українці-піонери, «ставши на ноги», думали не лише про багатство. Вони закладали у своїх поселеннях церкви, школи, розбудовували громадське життя. Тобто будували свій «український світ» у Канаді.

«Сини землі» – чудова селянська сімейна сага. Цей твір дещо схожий на трилогію «Волинь» Уласа Самчука. Писалися ці селянські саги, до речі, приблизно в один і той же час. І в одному, і в другому чудово передана психологія українського селянина, його прагнення мати свою землю, на якій би він вільно господарював. Коли читаєш «Синів землі», мимоволі виникає думка, що українці – народ хліборобський. Спочатку вони колонізували степові простори нинішньої України, які в період Середньовіччя використовувалися переважно кочівниками для випасу худоби. Потім освоювали пустки як Північної, так і Південної Америки, простори Північного Кавказу, Зеленого Клину на Далекому Сході… На жаль, про цю їхню діяльність не так то й багато популярної, зокрема, художньої літератури. І трилогія Іллі Киріяка «Сини землі» якраз є приємним винятком у цьому плані.

Книга в Україні видана Київським Богоявленським Ставропігійним Братством при підтримці низки канадських інститутів та жертводавців. Власне, вона лише починає поширюватися в Україні. Хотілося, щоб її побільше прочитало наших співвітчизників. Твір на це заслуговує. Зрештою, він краще допоможе нам зрозуміти як самих себе, так і наше місце в світі.

Петро Кралюк – проректор Острозької академії

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

  • 16x9 Image

    Петро Кралюк

    Український філософ, письменник, публіцист. Доктор філософії, заслужений діяч науки і техніки України, професор Національного університету «Острозька академія».

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
Загрузка...
XS
SM
MD
LG