Експерт британського Королівського інституту міжнародних відносин Chatham House Джон Лаф пояснює, чого Україні не вистачає для повного викоренення корупції. На сторінках британського видання The Guardian є міркування, чому саме Україна найбільше за всіх програла від саміту між американським та російським президентами у Гельсінкі. А фахівець з реформування в країнах колишнього СРСР Джош Коен в статті для аналітичного центру Atlantic Council пояснює, що означає напад на українського антикорупційного активіста Віталія Шабуніна та штурм офісу НАБУ, які сталися 17 липня.
Експерт британського Королівського інституту міжнародних відносин Chatham House Джон Лаф зауважує, що Україна зробила важливі кроки на шляху подолання корупції, але запровадження лише каральних заходів буде недостатньо, щоб її повністю викорінити.
Президент України Петро Порошенко 26 червня нарешті підписав закон про заснування Антикорупційного суду, що було однією з умов отримання наступного траншу від МВФ. Це має забезпечити притягнення до відповідальності осіб, справи яких розслідує НАБУ, який є потужним прикладом нового органу, не пов’язаного з минулим.
Створення Антикорупційного суду було досить важливим фактором для країн-донорів та антикорупційних активістів. Наступний виклик – забезпечення надійної перевірки суддів нового суду. Але не все так просто, мовиться у статті.
«Нездатність притягнути до відповідальності високопосадовців, колишніх чи нинішніх, багато говорить про стан правоохоронних органів та судів України. Тим не менш, важливо не плутати причину із наслідком. Корінь проблеми – це ступінь дотримання українськими елітами принципу колективної солідарності «krugova poruka» – розуміння, що, попри різні думки, ніхто не має сісти у в’язницю», – пояснює автор, подавши латинкою українське поняття.
Авторитет НАБУ страждатиме, якщо розслідування не призводитимуть до винесення вироків. І хоча й теоретично каральні заходи мали б стримати корупцію, самі по собі вони матимуть обмежений ефект, вважає Лаф.
«Це тому, що чинна система не просто корумпована, вона працює на корупції. Без глибинної систематичної зміни проблема буде тривати навіть у разі, якщо деякі високопосадовці опиняться за ґратами»,– мовиться у статті.
Попри значні успіхи, серед яких автор називає реформу «Нафтогазу» та податкової системи, є чимало сфер, які також потребують уваги. Ключове поле бою – виборча реформа. Сьогодні, наприклад, депутати можуть по суті купити собі місце в парламенті та вимагати плати за підтримку ухвалення законів, що йдуть на користь владі й наближеним до неї.
Тож для зміни ситуації також необхідне запровадження антимонопольних заходів, подібних до тих, які запровадили в США на початку 20-го століття. Реформаторам також знадобиться підтримка країн-донорів та краще розуміння витоків корупції в державі, адже каральні заходи – лише маленька частина вирішення проблеми, мовиться у статті.
На сторінках видання The Guardian є міркування, чому Україна найбільше за всіх програла від результатів саміту між американським та російським президентами, який відбувся 16 липня в Гельсінкі.
Після саміту, який автор, американська журналістка родом із України Наталія Антонова, називає «дипломатичною катастрофою», світові ЗМІ здебільшого оминули тему України, солдати якої продовжують вмирати у «майже замороженому, трагічно безглуздому конфлікті з Росією та підтримуваними нею силами на сході держави».
Україна «продовжує кровоточити», і США мали б стояти на її боці проти загрози з боку російського лідера Володимира Путіна. Та президент США Дональд Трамп, навпаки, намагається не зважати на це, мовиться у статті.
«На відміну від більшості американців, українці звикли до кричущої політичної зради – це те, з чим вони мають справу знову і знову як нація. Це включає зраду з боку їхньої власної непристойно і безсоромно корумпованої політичної еліти, на додаток до насильства та обману з боку Кремля», – зазначає автор. Навіть після Євромайдану люди здебільшого не довіряють політичним елітам.
Тож, те, що Трампа більше непокоїть його особистий бренд, ніж національна безпека і репутація його власної держави, українці просто сприймають як політику, вважає автор.
«З одного боку, Україна – просто заручниця більшої гри, або, якщо говорити конкретніше, більшого хаосу, який відбувається на світовій арені, – мовиться у статті. – Із іншого боку, бажання Трампа бути нетиповим політиком і очевидне прагнення викликати захоплення означає, що Україна може ненадовго й виграти, коли президент США вирішить, наприклад, видаватися героєм, чи коли станеться його сварка з Путіним».
Тож тим, хто перебуває у Вашингтоні, слід чинити супротив такому дивному статусу-кво, а тим, хто в Україні – перечекати бурю.
Наталія Антонова (автор статті): Коли справа доходить до жертвування дипломатією, гідністю та здоровим глуздом заради реалізації особистого бренду телевізійної зірки, першими постраждають від наслідків найуразливіші. Україна особливо вразлива.
Фахівець із реформування в країнах колишнього СРСР Джош Коен у статті для аналітичного центру Atlantic Council висловлює занепокоєння нападом на українського антикорупційного активіста Віталія Шабуніна та штурмом офісу НАБУ, які сталися 17 липня. Автор пояснює, про що, на його думку, свідчать ці події.
«Україна намагається продемонструвати свій гордий образ західної країни з величезним потенціалом, якій не дає рухатися вперед Росія, і це абсолютна правда. Але також правда й те, що часто Україна сама себе тягне назад», – мовиться у статті.
Метою мирної демонстрації в Києві було звернути увагу на нездатність уряду притягати до відповідальності високопосадовців, але акцію зіпсувала поява контрдемонстрантів, які напали на Шабуніна, нагадує автор.
Активісти вимагали звільнення голови САП Назара Холодницького через припинення розгляду справи «рюкзаків Авакова», попри достатню кількість доказів, як визнав сам Холодницький. Справа стосується сина могутнього міністра внутрішніх справ Арсена Авакова, якого НАБУ звинувачує у посередництві в схемі державних закупівель військових рюкзаків за завищеною ціною.
Контрдемонстрації ж, на думку автора, не були переконливими. Одна жінка літнього віку визнала, що їй заплатили близько 80 гривень, мовиться у статті. Мало хто з тих, хто тримав плакати проти НАБУ, взагалі знав, що це таке. А очолював контрдемонстрацію Ілля Ківа – колишній радник Авакова.
Внаслідок атаки тітушок на Шабуніна він зазнав хімічного опіку очей, проте поліція, яка бачила насилля, не вжила жодних заходів. Так само, як і під час розгрому тітушками офісу НАБУ, мовиться у статті.
«Насильство перед САП та НАБУ становить небезпечну ескалацію проти антикорупційних активістів», – зауважує автор. І ситуація, на його думку, погіршується.
Посольство США вже засудило дії тітушок, але одних лише слів недостатньо, переконаний Коен. Захід, на його думку, повинен наполягати на тому, щоб уповноважені особи розпочали детальне кримінальне розслідування щодо організованого насилля. У той же час висунуті двом із нападників адміністративні звинувачення у «дрібному хуліганстві» автор називає жартом.
Є чіткі ознаки того, що Аваков, один із найвпливовіших посадовців у країні, зловживає становищем у діях проти мирних активістів та найважливішої антикорупційної установи в країні. І якщо з’являться докази його незаконної поведінки, США могли б використати «Акт Магнітського», щоб застосувати щодо нього санкції й заборону на візу, мовиться у статті.
Щодо Холодницького ж Заходові слід уважно стежити за дисциплінарними слуханнями, до яких, пише автор, є досить свідчень, щоб звільнити цього посадовця, – і дати Києву чітко знати, що за результатом уважно спостерігатимуть.
«Старі вкорінені еліти, такі, як Аваков, становлять реальну загрозу для України. Захід повинен відповісти, чітко стаючи на бік Шабуніна та інших активістів», – мовиться у статті.
